Ухвала суду № 64475252, 25.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/452/17 Справа № 0417/12368/2012 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року м. Дніпро

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М, ОСОБА_2

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитною угодою,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 17 липня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитну угоду № 228К та договори про видачу траншу № № 228К/1, 228К/2, за умовами яких остання отримала кредит у розмірі 484 000 грн. зі сплатою 20 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2015 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 договірних зобовязань17 липня 2008 року та 20 жовтня 2010 року були укладені договори порукиза № № 228К, 167 між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, а також та між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент Банк».

ОСОБА_3 не виконувала належним чином свої договірні зобовязання, у зв»язку з чим позивач звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Жовтневого районного судум. Дніпропетровська від 26 серпня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 272495,04 грн. заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2008 року № 228К та укладеними договорами про видачу траншу від 17 липня 2008 року № 228К/1 і від 5 серпня 2008 року № 228К/2.

Посилаючись на те, що зазначене рішення суду не виконано і станом на 14 грудня 2012 року заборгованість за вказаними договорами становила 661941,65 грн. і складалася з: 226934,24 грн. заборгованості за кредитом, 273119,59 грн. заборгованості за процентами, 122328,69 грн. пені, 7 800 грн. заборгованості за вчинення виконавчого напису, 250 грн. штрафу (фіксована складова), 31509, грн. штрафу (процентна складова), просив стягнути за винятком суми у розмірі 272495,04 грн.., яка була задоволена та різниці у розмірі 389446,61 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2016 року провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» закрито на підставі п. 1 ст. 205 ЦК України.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с.79-83).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами, що17 липня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого єПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитну угоду№ 228К та договори про видачу траншу № № 228К/1, 228К/2, за умовами яких остання отримала кредит у розмірі 484 тис. грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 17 липня 2015 року.

У забезпечення виконання ОСОБА_3 договірних зобовязань17 липня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 228К.

Також, з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобовязань між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент Банк» було укладено договір поруки № 167. Розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежувався сумою, зазначеною у додатку -1 до цього договору у розмірі 10 000 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2010 року стягнуто зОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 272495, 04 грн. заборгованість за кредитним договором від 17 липня 2008 року № 228К та укладеними договорами про видачу траншу від 17 липня 2008 року № 228К/1 і від 5 серпня 2008 року № 228К/2.

Як вбачається із розрахунку заборгованості станом на 19 жовтня 2009 року, заборгованість за кредитною угодою склала: за тілом кредиту 226934,24 грн., за процентами 37010,80 грн., за пенею 4613,17 грн.

Таким чином, заборгованість за тілом кредиту у розмірі 226 934,24 грн. вже стягнута з відповідача, а заборгованість за процентами за користування кредитом і пенею за період з 20 жовтня 2009 року по 14 грудня 2012 року складає відповідно 236 108,79 грн. (273119,59 грн. - 37010,80 грн. ) та 117 715,52 грн. (122328,69 грн. 4613,17 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають нормам чинного законодавства та узгоджуються з письмовими матеріалам справи.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника по сплаті процентів за користування грошима, передбачені положеннями ст.1048ЦК України, які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані санкції відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення процентів за кредитним договором та пені за неналежне виконання зобов'язання зі сплати процентів, які нараховуються до моменту повного погашення кредиту, з урахуванням ухваленого судового рішення від 26 серпня 2010 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що порушені права банку підлягають захисту, оскільки відповідач порушив умови кредитного договору, однак з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав правильно скористався правом зменшити розмір неустойки у зв'язку з істотними обставинами у справі.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у процентах від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2003 від 21 жовтня 2015 року, яку суд першої інстанції вірно застосував під час розгляду справи.

Висновки суду першої інстанції викладені в рішенні відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про проведення подвійного стягнення боргу спростовується розяснення, викладеними у п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» якими визначено, що зобовязання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Інші доводи приведені в апеляційній скарзі про порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно положенням ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_5

ОСОБА_2