Ухвала суду № 64473975, 02.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2386/16-ц 02.02.2017 02022017 02.02.2017

Провадження № 22ц/784/246/17 Суддя першої інстанції Корнешова Т.В.

Справа№487/2386/16-ц

Категорія 44

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

2 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Крамаренко Т.В.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю представників позивачки - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідачки - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою та доповненням до апеляційної скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про виселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

10 травня 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про виселення.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2016 року є власницею домоволодіння АДРЕСА_1.

На час купівлі вказаного домоволодіння в ньому були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які запевнили її, що до 1 квітня 2016 року виселяться з житла та знімуться з реєстраційного обліку до 1 травня 2016 року, про що було зазначено в п. 7 договору купівлі-продажу. Ніяких угод про найм житла між нею та відповідачами не укладалось.

Проте, до зазначеної в договорі дати відповідачі зі спірного домоволодіння не виселились, чим порушують її права як власника будинку щодо користування та розпорядження цієї нерухомістю.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з домоволодіння АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2016 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_5 і ОСОБА_7 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї представник відповідачки просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд безпідставно не зупинив провадження у справі до вирішення позову продавця за договором купівлі-продажу ОСОБА_8 про визнання цього договору недійним. Крім того, районний суд взагалі не викликав в судові засідання відповідача ОСОБА_7

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до приписів ст. 303 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 березня 2016 року ОСОБА_8 прийняв спадщину після смерті померлої матері - ОСОБА_9, яка складалась з житлового будинку АДРЕСА_1 та належала їй на праві власності згідно договору дарування житлового будинку від 8 червня 2012 року(а.с.9,11).

За договором купівлі-продажу житлового будинку від 31 березня 2016 року ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_6 прийняла у власність житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2016 року, залишеним без змін Апеляційним судом Миколаївської області 12 грудня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину відмовлено.

У зазначеному житловому будинку проживають та зареєстровані з 16 грудня 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а.с. 10).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.ст. 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах передбачених законом.

Виникнення у особи права на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої вона вселилися, права власності на це житло, а отже, припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені, на користування житлом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачі вселилися та проживали у зазначеному житловому будинку з дозволу попереднього власника житлового будинку, спочатку ОСОБА_9, а після її смерті продовжували проживати за згодою спадкоємця за законом - нового власника ОСОБА_8

Право відповідачів, які не є власниками спірного будинку, на користування ним було похідним від права колишнього власника цього будинку, а з припиненням його права власності, припинилося й право відповідачів на користування житлом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а тому у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про виселення.

За такого, оскільки ОСОБА_6 є новим власником спірного житлового будинку, яка не давала згоди на вселення відповідачів, а останні вселилися та проживали у будинку зі згоди колишніх власників, то з урахуванням вимог ст.ст. 98, 116, 168 ЖК України, які передбачають підстави виселення, зокрема тимчасового мешканця, районний суд обґрунтовано виселив відповідачів, оскільки після того, як особа, до якої вони вселилися, позбулась права власності, вони стали тимчасовими мешканцями.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про безпідставне незупинення провадження у справі до розгляду позову ОСОБА_8 щодо недійсності правочину іншим судом, оскільки обставини, які розглядалися іншим судом, можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі.

Також матеріалами справи спростовуються доводи заявника про не повідомлення про дату і час розгляду справи відповідача ОСОБА_7, оскільки останній викликався до районного суду з дотриманням вимог ст.ст. 74-76 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставами, визначеними ст. 309 ЦПК України, для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу з доповненнями до неї представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2016 року

залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

Т.В. Крамаренко