Ухвала суду № 64468085, 23.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 754/8097/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/633/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Поливач Л.Д., Слюсар Т.А.

при секретарі Крічфалуши С.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Платової Юлії Павлівни - представника Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» про стягнення заробітної плати.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

21.06.2016 позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» та з урахуванням збільшених позовних вимог просила стягнути невиплачену заробітну плату у розмірі 20720 грн. 96 коп. за не проведений з нею остаточний розрахунок при її звільненні.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства «Інформаційно-ресурссний центр» на користь ОСОБА_4 20720 грн. 96 коп. - заробітної плати.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Інформаційно-ресурссний центр» на користь ОСОБА_4 заробітної плати за один місяць у сумі 10000 грн..

Стягнуто з Державного підприємства «Інформаційно-ресурссний центр» у дохід держави: 551 грн. 20 коп. судового збору.

Не погодившись із рішенням суду Платова Юлія Павлівна - представник Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставинам , які мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зокрема зазначала, що суд в порушення вимог ст. 213 ЦПК України та ст. 116 КЗпП України не дав належної юридичної оцінки та не прийняв до уваги, що підстави для виплати грошових коштів позивачу при звільненні були відсутні, оскільки 03.06.2016, в день проведення звільнення ОСОБА_4, ДП «ІРЦ» було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог у порядку ст. 601 ЦК України, про що було складено Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.06.2016. Про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог позивачу було надіслано лист від 22.08.2016 № 992/01. Враховуючи наявність у позивача заборгованості перед підприємством у розмірі 23 603,73 грн. незаконно виплачених премій згідно наказів № 126-к від 20.05.2016, № 127-к від 20.05.2016, № 128-к від 20.05.2016, № 129-к від 20.05.2016, № 131-к від 20.05.2016, ДП «ІРЦ» було зараховано 20 720,93 грн., які були нараховано ОСОБА_4 при проведенні звільнення, в якості погашення сум незаконно отриманих коштів, які були отримані нею згідно скасованих наказів. На думку представника відповідача, внаслідок проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, юридичні підстави для виплати ОСОБА_4 нарахованих 20 720,93 грн. були відсутні, та відповідно - обов'язку щодо перерахування грошових коштів позивачу у розмірі 20 720,93 грн. При цьому, як на доказ незаконності нарахування премій представник відповідача посилався на Аудиторський висновок за № 01/11/16 від 28.11.2016, отриманий після ухвалення рішення суду. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін ( ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України).

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 20720 грн. 96 коп. за не проведений з нею остаточний розрахунок при її звільненні суд першої інстанції виходив з їх доведеності.

Такі висновки суду є правильними і з ними слід погодитись виходячи з наступного.

При ухваленні рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Позивач ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» і згідно наказу відповідача від 03.06.2016 була звільнена з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії розрахункового листка відповідача, позивачу при звільненні нараховано до виплати 20720 грн. 93 коп.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Судом встановлено, що нараховані до виплати 20720 грн. 93 коп. при звільненні позивача з роботи не були виплачені, що не було спростовано в судовому засіданні представником відповідача, але як посилається представник відповідача ці кошти у відповідності до вимог ст. 601 ЦК України були спрямовані на зарахування зустрічних однорідних вимог.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо підстав до задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги щодо ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставинам , які мають значення для правильного вирішення спору, що призвело до ухвалення незаконного рішення та правильності застосування відповідачем норм ст. 601 ЦК України, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.

За змістом ст. 127 КЗпП повернення підприємству зайво виплачених коштів можливо для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених унаслідок рахункових помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки; при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (ст. 136 КЗпП).

Також ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язує особу, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно.

При цьому ст. 1215 ЦКУ встановлює, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти й інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, нормами закону не передбачено повернення працівником підприємству зайво виплачених коштів, крім випадків, встановлених ст. 127 КЗпП, ст. 1215 ЦК України, а тим більше застосування ст. 601 ЦК України до правовідносин, які виникли між сторонами.

За таких обставин, всі висновки суду першої інстанції щодо законності заявленого позову та можливості відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника відповідача не містить, в ході апеляційного розгляду представник відповідача також не навів таких обставин.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Платової Юлії Павлівни - представника Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: