Постанова № 64468026, 30.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2017 р. Справа№ 910/20005/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Шегера І.П. - представник за довіреністю №17-У від 22.12.2016;

від відповідача: Тарасенко Р.В. - представник за довіреністю № 2-355 від 28.12.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016

у справі № 910/20005/16 (суддя - Отрош І.М.)

за позовом Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 369 268,71 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (надалі - відповідач) про стягнення 369 268 грн. 71 коп., з яких 105 545 грн. 62 коп. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання (за умовами п. 9.2 договору), 11 056 грн. 32 коп. 3% річних, 88 789 грн. 86 коп. інфляційних втрат, а також 99 330 грн. 61 коп. пені та 64 546 грн. 31 коп. штрафу, нарахованих відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами договору № 215-ППЗ купівлі-продажу стисненого природного газу за допомогою пластикових карток від 29.01.2016 несвоєчасно (з порушенням встановлених договором строків) здійснював оплату за поставлений позивачем природний газ, у зв'язку з чим позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 105 545 грн. 62 коп. за загальний період нарахування з 31.03.2016 по 28.09.2016 (за умовами п. 9.2 договору), 3% річних у розмірі 11 056 грн. 32 коп. за загальний період нарахування з 29.02.2016 по 28.09.2016 та інфляційні втрати у розмірі 88 789 грн. 86 коп. за березень - травень 2016 року. Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 9 330 грн. 61 коп. та штраф у розмірі 64 546 грн. 31 коп., нараховані на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 (повне рішення складено - 06.12.2016) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню у розмірі 95 152,81 грн., 3% річних у розмірі 10 253,99 грн., інфляційні втрати у розмірі 88 789,86 грн. та судовий збір у розмірі 2 912,95 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2016 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

В судовому засіданні 30.01.2017 представник відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в позові повністю. Окремо зазначив, що строк виконання зобов'язання покупця щодо оплати в цій частині поставленого товару в договорі не визначено, а доводи позивача про те, що розрахунки за договором мало здійснюватись на умовах 100 % попередньої оплати є помилковим, а тому вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає, що воно було ухвалено за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Тоді як доводи апелянта спростовуються матеріалами справи, та зокрема, умовами договору.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.01.2016 між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (як покупцем) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (як продавцем) укладено договір № 215-ППЗ купівлі-продажу стисненого природного газу за допомогою пластикових карток, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар на автомобільних газонаповнювальних компресорних станціях (АГНКС) з використанням пластикових карток, а покупець - прийняти у власність товар та повністю оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.2 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 товаром є газ природний, скраплений або в газоподібному стані, код за ДК 016-2010 (06.20.1). Номенклатура, асортимент товару визначається згідно з специфікацією (додаток № 4 до договору), яка є невід'ємною його частиною.

Відповідно до п. 2.3 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 кількість товару - 400000 куб.м. Мінімальна партія відвантаження - 5 куб.м.

Відповідно до п. 4.1 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 максимальна ціна товару зазначена у специфікації (додаток № 4 до договору) та складає 18000 грн. 00 коп. за 1000 куб.м., у тому числі ПДВ 20% - 3000 грн. 00 коп.

Відповідно до специфікації № 1 (додаток № 4 до договору № 215-ППЗ від 29.01.2016) сторони погодили, що предметом закупівлі є газ природний стиснений (метан), орієнтованою кількістю 400000 куб.м., загальною вартістю 7200000 грн. 00 коп.

Згідно з п. 4.2 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 ціна товару на момент її передачі визначається: за показниками інформаційного табло АГНКС, на якій відбувається процес приймання-передачі товару, якщо роздрібні ціни за одиницю виміру пального на АГНКС менше або дорівнюють ціні, вказаній у специфікації (додаток № 4 до договору); за цінами визначеними за результати процедури закупівлі, якщо роздрібні ціни за одиницю виміру товару, які діють на АГНКС, перевищують ціни, визначені за результатами процедури закупівлі.

У разі, якщо роздрібна ціна на товар, яка діє на АГНКС продавця, перевищує ціну, вказану у специфікації (додатку № 4 до договору), сторони за взаємною згодою укладають додаткову угоду до цього договору про збільшення ціни не більше як на 10 відсотків у разі коливання ціни на ринку на товар з дотриманням вимог п. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» та інших чинних в Україні нормативних актів. До моменту укладення зазначеної додаткової угоди постачальник має право відмовити довіреним особам покупця у відпуску товару.

Згідно з п. 4.6 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 сума, визначена у договорі (загальна вартість товару, що планується відпустити довіреним особам покупця) складає 7200000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 1200000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 5.5 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на особовий рахунок покупця. Відпуск (реалізація) покупцю товару відбувається після зарахування грошових коштів на ОР (особовий рахунок).

Згідно з п. 5.6 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 зарахування грошових коштів на ОР (особовий рахунок) покупця здійснюється на наступний банківський день після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 5.8 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 підставою для визначення та проведення остаточних взаєморозрахунків між покупцем і продавцем за фактично відпущений товар у звітному місяці є підготовлений акт приймання-передачі товару за формою, що додається (додаток № 3). Облікова доба для вимірювання кількості природного газу встановлюється згідно з розпорядженнями Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Правилами обліку природного газу при видобуванні, транспортуванні та зберіганні.

Відповідно до п. 6.5 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 отриманий обсяг товару за місяць визначається кількістю товару, фактично відпущеного через POS-термінали на підставі даних POS-терміналів (спеціальне електронне обладнання, що встановлюється на АГНКС та дозволяє приймати до обслуговування ПК (пластикові картки) з супроводженням кожної операції з відпуску товару друком термінальних чеків).

Відповідно до п. 6.6 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 сторони на підтвердження обсягів відпущеного товару щомісячно підписують акти приймання-передачі товару.

Відповідно до п. 12.1 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, але не більше 2 (двох) років, а в частині розрахунків до повного виконання. Дія договору про закупівлю після його закінчення може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що у період з лютого по серпень 2016 року позивач поставив відповідачу товар (природний газ) за договором № 215-ППЗ від 29.01.2016 у загальному розмірі 4 709 566 грн. 50 коп., що підтверджується актами приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) за вказаний період, а саме: актом приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) за лютий 2016 року від 29.02.2016 на суму 1 213 378 грн. 56 коп., актом приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) за березень 2016 року від 31.03.2016 на суму 2 184 825 грн. 06 коп., актом приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) за квітень 2016 року від 30.04.2016 на суму 187 193 грн. 28 коп., актом приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) за червень 2016 року від 30.06.2016 на суму 337 698 грн. 72 коп., актом приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) за липень 2016 року від 31.07.2016 на суму 397 198 грн. 08 коп. та актом приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) за серпень 2016 року від 31.08.2016 на суму 389 272 грн. 80 коп.

Вказані акти приймання-передачі продукції підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що спору з приводу обсягів та вартості поставленого товару між сторонами немає.

Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що умовами договору не встановлено строк здійснення відповідачем оплат, у зв'язку з чим позивач повинен був звернутися до нього із вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції не приймає такі доводи апелянта з урахуванням наступного.

Так, зокрема, в п. 5.1 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 дійсно не встановлено строку здійснення відповідачем попередньої оплати, а визначено лише форму розрахунків між сторонами - шляхом попередньої 100% оплати.

Разом з цим, умовами п. 5.4 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 визначено, що попередня оплата товару здійснюється покупцем протягом 3-х банківських днів з дати надання продавцем рахунка-фактури, у якому зазначаються обсяг і загальна вартість заявленої партії товару, згідно з заявкою покупця.

З матеріалів справи вбачається, (зокрема, з а.с. 87-102), що позивачем було долучено до матеріалів справи копії рахунків-фактур, які були надіслані відповідачу для здійснення попередніх оплат за договором № 215-ППЗ від 29.01.2016 та докази їх направлення/отримання відповідачем (копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень). При цьому, з долучених позивачем до матеріалів справи рахунків-фактур вбачається, що зазначений в них обсяг природного газу є орієнтованим (у всіх рахунках-фактурах зазначено, що попередня оплата становить 600 000 грн. 00 коп.).

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.ч. 1. 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Разом з цим, вірним є твердження суду першої інстанції, що сторонами не надано ані заявок відповідача про обсяг товару, який повинен бути поставлений позивачем (відповідно до додатку № 3 до договору), ані інших доказів погодження місячних обсягів товару (розрахунковий обсяг споживання не погоджений сторонами ані в договорі, ані в додатку № 2 до договору). Таким чином, фактично відсутні підстави для визначення строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого товару на підставі п. 5.4 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016, так як рахунок-фактура повинен містити вартість саме заявленого покупцем обсягу поставки, а не будь-який інший (в тому числі орієнтовно визначений позивачем).

Водночас, відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару та водночас виконання постачальником обов'язку з поставки товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, пунктом 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що враховуючи недоведеність позивачем настання строку здійснення попередньої оплати у порядку, передбаченому п. 5.4 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016, а також те, що позивачем фактично було поставлено товар (природний газ), обсяги якого відображено у складених сторонами актах приймання-передачі продукції (стисненого природного газу), а відповідачем не виконано попередню оплату товару до моменту поставки, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, зазначений у вищевказаних актах приймання-передачі продукції.

Таким чином, за поставлений позивачем природний газ у лютому 2016 року на суму 1213378 грн. 56 коп. відповідач повинен був розрахуватися у повному обсязі 29.02.2016 (враховуючи дату складення між сторонами акту приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) від 29.02.2016); за поставлений природний газ у березні 2016 року на суму 2184825 грн. 06 коп. - 31.03.2016 (враховуючи дату складення між сторонами акту приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) від 31.03.2016); за поставлений природний газ у квітні 2016 року на суму 187193 грн. 28 коп. - 30.04.2016 (враховуючи дату складення між сторонами акту приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) від 30.04.2016); за поставлений природний газ у червні 2016 року на суму 337698 грн. 72 коп. - 30.06.2016 (враховуючи дату складення між сторонами акту приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) від 30.06.2016); за поставлений природний газ у липні 2016 року на суму 397198 грн. 08 коп. - 31.07.2016 (враховуючи дату складення між сторонами акту приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) від 31.07.2016); за поставлений природний газ у серпні 2016 року на суму 389272 грн. 80 коп. - 30.08.2016 (враховуючи дату складення між сторонами акту приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) від 30.08.2016).

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність погодження сторонами у договорі № 215-ППЗ від 29.01.2016 та у специфікації № 2 до вказаного договору розрахункового обсягу споживання відповідачем газу на місяць (тобто, орієнтованого обсягу) не звільняє відповідача від обов'язку в будь-якому випадку оплатити поставлений позивачем природний газ у фактичних обсягах, які підтверджені сторонами в актах приймання-передачі продукції за спірний період.

Так само, твердження відповідача, що ним не надавалися заявки на поставку товару позивачу не звільняє відповідача від обов'язку розрахуватися з позивачем за фактично отриманий відповідачем товар, факт отримання якого та обсяг підтверджені відповідачем в актах приймання-передачі продукції (стисненого природного газу) та не спростовано апелянтом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, зазначений у вищевказаних актах приймання-передачі продукції за спірний період.

Щодо доводів апелянта, щодо невиставлення позивачем рахунків на оплату є простроченням кредитора, суд апеляційної інстанції зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість поставленого товару. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 29.09.09 у справі №37/405).

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 28.03.2016 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 1 213 378 грн. 56 коп. та 21.04.2016 - грошові кошти у розмірі 2 184 825 грн. 06 коп., що підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи копіями банківських виписок та долученими відповідачем до матеріалів справи копіями платіжних доручень № 3104 від 28.03.2016 на суму 1 213 378 грн. 56 коп. та № 4095 від 21.04.2016 на суму 2 184 825 грн. 06 коп.

Із вказаних банківських виписок та платіжних доручень вбачається, що грошові кошти у розмірі 1 213 378 грн. 56 коп. були сплачені відповідачем за актом приймання-передачі продукції від 29.02.2016 та грошові кошти у розмірі 2 184 825 грн. 06 коп. - за актом приймання-передачі продукції від 31.03.2016 (відповідно до вказаного відповідачем призначення платежу).

Крім того, сторонами долучено до матеріалів справи копії заяв відповідача про припинення зобов'язань заліком зустрічної однорідної вимоги, а саме: копію заяви вих. № 8036/12-004 від 31.05.2016 про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 215-ППЗ від 29.01.2016 на суму 187193 грн. 28 коп. (вартість поставленого природного газу у квітні 2016 року); копію заяви вих. № 12141/12-004 від 31.08.2016 про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 215-ППЗ від 29.01.2016 на суму 734 896 грн. 80 коп. (вартість поставленого природного газу у червні 2016 року у сумі 337 698 грн. 72 коп. та вартість поставленого природного газу у липні 2016 року у сумі 397 198 грн. 08 коп.) та копію заяви вих. № 13423/12-004 від 28.09.2016 про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 215-ППЗ від 29.01.2016 на суму 389 272 грн. 80 коп. (вартість поставленого природного газу у серпні 2016 року).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Так, місцевим господарським судом вірно встановлено, що зобов'язання відповідача з оплати вартості товару, поставленого позивачем у квітні 2016 року на суму 187193 грн. 28 коп., у червні 2016 року на суму 337698 грн. 72 коп., у липні 2016 року на суму 397198 грн. 08 коп. та у серпні 2016 року на суму 389272 грн. 80 коп. припинились зарахуванням зустрічних однорідних вимог (відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України), про що зазначає позивач у позовній заяві, відображено у долучених позивачем до позовної заяви копіях актах звірки взаємних розрахунків (акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками позивач і відповідача). Вказана обставина не заперечувалась також відповідачем під час перегляду рішення суду першої інстанції в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем у повному обсязі виконано обов'язок з оплати товару, поставленого позивачем за договором № 215-ППЗ від 29.01.2016 за період з лютого 2016 року по серпень 2016 року на загальну суму 4709566 грн. 50 коп. (шляхом здійснення оплат та шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог).

При цьому, як зазначалось раніше між сторонами відсутній спір щодо обсягу поставленого позивачем товару за спірний період та розміру сплачених (зарахованих на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України) відповідачем грошових коштів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем у період з лютого по серпень 2016 року, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 105545 грн. 62 коп. (відповідно до умов п. 9.2 договору),, а саме: 57942 грн. 76 коп. пені за прострочення оплати товару, поставного у березні 2016 року, нараховану за період з 31.03.2016 по 21.04.2016; 6236 грн. 36 коп. за прострочення оплати товару, поставленого у квітні 2016 року, нараховану за період з 30.04.2016 по 31.05.2016; 20983 грн. 58 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого у червні 2016 року, нараховану за період з 30.06.2016 по 31.07.2016; 10795 грн. 08 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого у липні 2016 року, нараховану за період з 31.07.2016 по 31.08.2016; 9587 грн. 84 коп. пені за прострочення оплати товару, поставленого у серпні 2016 року, нараховану за період з 31.08.2016 по 28.09.2016.

Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 9.2 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 у разі виникнення у покупця заборгованості перед продавцем за поставлений товар (прострочення оплати товару) покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від суми такої заборгованості за кожний день прострочення оплати товару.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені (відповідно до умов п. 9.2 договору), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в його частковій необґрунтованості, оскільки позивач здійснював нарахування пені, починаючи з дати, в яку відповідач повинен був оплатити товар (дата складення між сторонами акту приймання-передачі продукції), тоді як обґрунтованим початком для нарахування пені є дата, наступна за днем, коли зобов'язання мало бути виконане.

Крім того, як вбачається з розрахунку пені, наданого позивачем, до періоду нарахування пені позивачем помилково включено дату фактичної сплати відповідачем заборгованості, тоді як фактична дата сплати боржником заборгованості не входить до періоду прострочення виконання зобов'язання, а отже і до періоду нарахування пені.

Таким чином, обґрунтованим розміром пені, який правомірно було стягнено судом першої інстанції з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання (на підставі п. 9.2 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016), є 95 152 грн. 81 коп.

Окрім цього, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 11056 грн. 32 коп., а саме: 2892 грн. 16 коп. 3% річних за період з 29.02.2016 по 28.03.2016, нарахованих за прострочення оплати товару, поставленого у лютому 2016 року; 3950 грн. 64 коп. 3% річних за період з 31.03.2016 по 21.04.2016, нарахованих за прострочення оплати товару, поставленого у березні 2016 року; 492 грн. 34 коп. 3% річних за період з 30.04.2016 по 31.05.2016, нарахованих за прострочення оплати товару, поставленого у квітні 2016 року; 1748 грн. 63 коп. 3% річних за період з 30.06.2016 по 31.07.2016, нарахованих за прострочення оплати товару, поставленого у червні 2016 року; 1044 грн. 69 коп. 3% річних за період з 31.07.2016 по 31.08.2016, нарахованих за прострочення оплати товару, поставленого у липні 2016 року; 927 грн. 86 коп. 3% річних за період з 31.08.2016 по 28.09.2016, нарахованих за прострочення оплати товару, поставленого у серпні 2016 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом було правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині в розмірі 10253 грн. 99 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 88789 грн. 86 коп., а саме: 12133 грн. 79 коп. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати товару за лютий 2016 року; 76468 грн. 88 коп. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати товару за березень 2016 року та 187 грн. 19 коп.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність задоволення місцевим господарським судом в цій частині позовних про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» інфляційних втрат у розмірі 88 789 грн. 86 коп.

Окрім цього, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 99 330 грн. 61 коп. та 7% штрафу у розмірі 64 546 грн. 31 коп., нарахованих на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Так, згідно з п. 9.9 договору № 215-ППЗ від 29.01.2016 за порушення продавцем зобов'язань щодо поставки товару по даному договору він зобов'язаний сплатити на користь покупця штрафні санкції, передбачені ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, положення вказаної норми стосуються відповідальності саме за порушення негрошового зобов'язання. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14).

З огляду на викладене, враховуючи, що обов'язок зі сплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару за договором № 215-ППЗ від 29.01.2016 є грошовим зобов'язанням, оскільки є вираженим в грошових одиницях зобов'язанням сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені та штрафу за невиконання грошового зобов'язання за договором № 215-ППЗ від 29.01.2016 на підставі положень ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставним.

А тому суд першої інстанції правомірно відмовив Дочірньому підприємству «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у задоволенні позову в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» пені у розмірі 99330 грн. 61 коп. та штрафу у розмірі 64546 грн. 31 коп., нарахованих на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у справі № 910/20005/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у справі № 910/20005/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20005/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк