Ухвала суду № 64459349, 30.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

30 січня 2017 року м. Київ К/800/32405/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Маринчак Н.Є., перевіривши відповідність вимогам статті 213 КАС України матеріали касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у справі №805/4215/15-а за позовом Приватного акціонерного товариства «ЕФЕС Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив :

ПрАТ «ЕФЕС Україна» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Донецьку від 27 березня 2015 року № 0000044700/1500/10/28-03-47, згідно з яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 49278,91 грн. за основним платежем та 12319,73 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 19 лютого 2015 року №34/28-03-47/00377457, щодо порушення ПрАТ «ЕФЕС Україна» пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України у зв’язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу КП «Компанія «Вода Донбасу», з підстав невідповідності сум нарахованого податкового кредиту сумам податкових зобов’язань контрагента.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів, робіт, послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суди врахували долучені позивачем до матеріалів справи належним чином оформлені документи, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: акти-рахунки, податкові накладні, платіжні доручення.

СДПІ з ОВП у м. Донецьку не заперечується реальність зазначених операцій та господарський характер понесених позивачем за ними витрат.

При цьому, судові інстанції врахували, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а тому якщо останній не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов’язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Донецьку звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

З наведених законодавчих приписів випливає, що касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішення справи та/або порушення судами норм процесуального права із зазначенням того, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення спору.

Однак зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не вбачається допущеного судами невірного правозастосування, а доводи касаційної скарги не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Висновки судів, покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень, ґрунтуються на правильному тлумаченні та застосуванні правових норм.

Отже, враховуючи те, що зміст оскаржуваних судових рішень не дає підстави для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права, обґрунтування касаційної скарги, її зміст й доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки застосування судами норм права відповідає усталеній практиці Вищого адміністративного суду України та правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 01 червня 2010 року у справі №21-573во10, від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10, від 31 січня 2011 року у справі №21-42а10, а також узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема з рішенням від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03), тому слід відмовити у відкриті касаційного провадження.

Згідно з частиною 6 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України копія ухвали про повернення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направляються особі, яка подавала касаційну скаргу, а касаційна скарга залишається у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у справі №805/4215/15-а за позовом Приватного акціонерного товариства «ЕФЕС Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлених статтями 237- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Маринчак