Рішення № 64445943, 31.01.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №589/612/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовка М. І.Номер провадження 22-ц/788/77/17 Суддя-доповідач - Ткачук С. С. Категорія - 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ткачук С. С.,

суддів - Криворотенка В. І. , Семеній Л. І.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа - Дніпровський районний центр зайнятості Київського міського центру зайнятості, про розірвання трудового договору та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

Звернувшись до суду із позовом, ОСОБА_4 просила суд розірвати безстроковий трудовий договір укладений 31.08.2004 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.) та зареєстрований 31.08.2004 року за №2094 у Дніпровському районному центрі зайнятості м. Києва, зобов'язати відповідача внести запис до трудової книжки про її звільнення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України та повернути трудову книжку.

Свої вимоги мотивує тим, що 31.08.2004 року між нею та ФОП ОСОБА_3 укладено та зареєстровано трудовий договір, за яким позивач прийнята на посаду продавця-консультанта, про що було зроблено відповідний запис у трудовій книжці. Із грудня 2004 року відповідач закрила торгівельний павільйон, де вона працювала і повідомила про звільнення, проте належним чином заповнену трудову книжку не повернула. Неможливість встановлення місцезнаходження ФОП ОСОБА_3, а також наявність зареєстрованого трудового договору в Дніпровському районному центрі зайнятості м. Києва позбавляє позивача стати на облік в центр зайнятості за місцем проживання та працевлаштуватись на законних підставах.

Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28.04.2015 року позов ОСОБА_4 задоволено, розірвано безстроковий трудовий договір, укладений 31.08.2004 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3, зареєстрований в Дніпровському районному центрі зайнятості населення м. Києва 31.08.2004 року за № 2094 та зобов'язано ФОП ОСОБА_3 внести запис до трудової книжки про звільнення ОСОБА_4, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України і повернути її трудову книжку. Вирішено питання судових: стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11.11.2016 року заяву ФОП ОСОБА_3 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про відмову у позові.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що судом не було належним чином повідомлено відповідача про місце та час судового засідання, внаслідок чого позбавив можливості надати докази, що є порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що сам факт звільнення визнається позивачем та нею не оспорюється, а з моменту її звільнення, протягом 11 років, вона не зверталася з вимогами про повернення трудової книжки, протилежного позивачем не доведено.

Крім того, судом не звернуто уваги на встановлені терміни зберігання документів та строки позовної давності встановлені ст. 233 КЗпП України.

Сторони та третя особа в судове засідання не з'явилися, але про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надавши апеляційному суду письмову згоду про розгляд справи за їх відсутністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з часу фактичного звільнення позивача з займаної посади у грудні 2004 року та до теперішнього часу, відповідач, відповідно до вимог трудового законодавства, не з'являється до центру зайнятості для зняття з реєстрації трудового договору, чим позбавляє позивача реалізувати свої трудові права.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1,3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з цивільної справи, 31.08.2004 року ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 уклали безстроковий трудовий договір, за яким позивача було прийнято на роботу продавця-консультанта. Цього ж дня цей договір зареєстровано в Дніпровському районному центрі зайнятості м. Києва за №2094 (а.с. 3-4, 6-7, 18).

У грудні 2004 року відповідачем було закрито торговельний павільйон, де працювала позивач.

Викладені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно інформації наданої Дніпровським районним центром зайнятості м. Києва станом на 16.01.2017 р. трудовий договір від 31.08.2004 р., зареєстрований за № 2094, не розірваний сторонами і не знятий з реєстрації. Дані про надходження до установи заяви від ФОП ОСОБА_3 щодо зняття з реєстрації трудового договору укладеного з позивачем відсутні через знищенням журналів вхідної кореспонденції за 2004-2005 роки

Позивачем представлена копія дублікату її трудової книжки, яку їй видано 16.05.2005 р. Ямпільським орендним молокозаводом, де вона працювала з 16 лютого по 01 серпня 2003 р. Після звільнення з заводу, позивач була прийнята на облік в Ямпільському районному центрі зайнятості і їй з 19.08.2003 р. була призначена виплата допомоги по безробіттю, яка сплачувалась по 29.04.2004р.

Потім внесені записи про її працевлаштування на інші місця роботи починаючи з 12.05.2005 р. по 08.08.2013 р. Запис про прийняття на роботу до ФОП ОСОБА_3 відсутній.

Позивач довела той факт, що у неї на час прийняття на роботу вже була заведена трудова книжка і через відсутність у неї оригіналу за її клопотанням оформлено її дублікат, що спростовують доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача трудової книжки на час прийняття на роботу відповідачем та реєстрації трудового договору.

В позові та в судовому засіданні позивач пояснювала, що вона припинила виконувати обов'язки через закриття відповідачем торговельного павільйону, де працювала продавцем-консультантом, заяви про своє звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП не подавала.

У письмових поясненнях до апеляційного суду позивач стверджує, що про внесення її до реєстру бази даних працюючою, вона дізналась у грудні 2014 року, після чого за допомогою працівників Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва зателефонувала відповідачеві і досягла домовленості про розірвання трудового договору.

Ці обставини не заперечуються відповідачем, тому висновки місцевого суду про те, що розірвання трудового договору у грудні 2004 року відбулось за ч.3 ст.38 КЗпП є хибними і не відповідає обставинам справи.

За нормою ст.21 КЗпП трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи або уповноваженим ним органом.

Оскільки сторонами визнані обставини за яких у грудні 2004 року позивач припинила виконувати обов'язки продавця-консультанта, колегія суддів приходить до висновку, що розірвання трудового договору відбулось з інших підстав - за угодою сторін.

Проте, у зв'язку з тим, що вирішення питання розірвання трудового договору законодавством покладено на сторони трудового договору, то в судовому порядку працівник має захистити своє порушене право у разі недотримання власником або уповноваженою особою підстав та порядку звільнення визначених нормами КЗпП, оскільки предмет індивідуальних спорів, що підлягає безпосередньому розгляду в суді визначено ст. 232 КЗпП.

Отже, вимоги про розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП не ґрунтуються на законі та не відповідають обставинам справи, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позову про покладення зобов'язання на ФОП ОСОБА_3 внести запис до трудової книжки позивача про її звільнення, ці вимоги також не підлягають задоволенню з таких підстав.

Редакція ст. 24-1 КЗпП, яка діяла на час укладення сторонами трудового договору, передбачала, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Відповідно до ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з ст. 48 КЗпП трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів.

Заповнення трудових книжок проводиться власником або уповноваженим ним органом у якого працює (стажується) особа.

Відповідно до п. 2.20-1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 із змінами (далі Інструкція), зареєстрований Міністерством юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників. Зазначені в абзаці першому цього пункту фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. Під час прийняття на роботу вноситься запис: «Прийнятий на роботу (далі зазначається професійна характеристика робіт) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості)», при цьому у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: «трудовий договір (номер), зареєстрований (дата)»), а при звільненні - запис: «Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України)», при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: «трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)». Унесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, і засвідчуються його печаткою.

На час укладення сторонами трудового договору, діяли форма трудового договору між працівником та фізичною особою та порядок його реєстрації, які були затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 р. за № 5545745

В заяві про перегляд заочного рішення та в своїх письмових поясненнях до апеляційного суду відповідач не довела належними доказами того, що нею приймалися накази про прийняття позивача на роботу і звільнення, а також про своє належне повідомлення про це Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва.

Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача про не зберігання неї документів з цього приводу через сплив 11 років з моменту звільнення позивача, оскільки як приведено вище, трудова книжка позивача була заведена ще у 2003 році. Накази з питань прийняття на роботу та звільнення, відповідно до Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого раніше діючим наказом Головного архівного управління при Кабінету Міністрів України № 41 від 20.07.1998 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.1998 р. за № 576/3016, визначений строк зберігання наказів з основної діяльності про прийняття, переведення, заохочення, звільнення, сумісництво працівників, про матеріальну допомогу - 75 років.

Заперечення відповідача про усне повідомлення районне відділення центру зайнятості про розірвання трудового договору з позивачем спростовуються інформацією Дніпровського районного центру зайнятості м. Києва про не зняття до цього часу трудового договору з реєстрації.

На підставі викладеного вимоги позову щодо внесення до трудової книжки позивача запису про звільнення не підлягають задоволенню, бо є похідними від визначення підстав та часу звільнення позивача у грудні 2004 року, який вирішується шляхом прийняття такого наказу фізичною особою.

Приведеними нормами Інструкції дійсно передбачено зберігання безпосередньо у працівників трудової книжки, працюючих на умовах трудового договору у фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю.

Незважаючи на те, що позивач підтвердила факт заведення її трудової книжки у 2003 році, але обставини її передачі відповідачу при прийомі на роботи не вказує, що дає підстави для визнання вимог про повернення їй трудової книжки необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги з приводу незаконності та необґрунтованості рішення місцевого суду через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, дають підстави для його скасування і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28 квітня 2015 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: