Рішення № 64440315, 30.01.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 297/2525/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 січня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ФАЗИКОШ Г.В., ОСОБА_1

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на заочне рішення Берегівського районного суду від 1 грудня 2015 року та на додаткове рішення цього ж суду від 29 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

08.10.2015 ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. За кредитним договором від 07.12.2007 № 70712/1 ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 96190,00 євро зі сплатою за нього 13,5% річних і строком по 06.12.2017. Виконання зобовязань позичальником було забезпечено іпотекою належного йому житлового будинку № 33 по вул. Суворова в м. Берегові Закарпатської області, про що 07.12.2007 був укладений іпотечний договір.

ОСОБА_2 свої зобовязання виконав, а позичальник свої порушив і спричинив виникнення боргу, про стягнення якого банк у 2010 році предявляв вимоги до позичальника і такі судом були задоволені, що не перешкоджає йому на погашення боргу, який виник станом на 05.10.2015, вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки. Такий борг складає 211127,82 євро (гривневий еквівалент на цю дату 4982731,83 грн), з яких борг: за сумою кредиту 93101,59 євро (еквівалент 2197248,36 грн), за відсотками 51097,91 євро (еквівалент 1205938,58 грн), пеня за несвоєчасне погашення основного боргу 43211,89 євро (еквівалент 1019824,20 грн), пеня за несвоєчасне погашення відсотків 23716,43 євро (еквівалент 559720,70 грн).

Посилаючись на ці обставини, на передбачене законом і договором право із метою дострокового повернення боргу вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття судовим порядком права власності на нього, позивач просив у рахунок погашення боргу за кредитним договором від 07.12.2007 № 70712/1 у розмірі 211127,82 євро звернути на його користь стягнення на предмет іпотеки належний ОСОБА_2 житловий будинок садибного типу № 33 під літ. А (житловий будинок), літ. Б (літня кухня), літ. В (свинарник), № 1 та № 2 (ворота), № 3 та № 4 (огорожа), № 5 (колодязь питний), загальною площею будинку 200,4 кв. м, житловою площею будинку 84,5 кв. м, зі всіма невідємними приналежностями, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, вул. Суворова, 33, шляхом передачі іпотекодержателю у власність указаного предмета іпотеки та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ «Державний ощадний банк України» на підставі іпотечного договору № 2-4547 від 07.12.2007, посвідченого державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 Судові витрати у розмірі 1218,00 грн позивач просив покласти на відповідача.

Заочним рішенням Берегівського районного суду від 01.12.2015 позов задоволено:

у рахунок погашення боргу за кредитним договором від 07.12.2007 № 70712/1 у розмірі 211127,82 євро звернено стягнення на предмет іпотеки належний ОСОБА_2 житловий будинок садибного типу № 33 під літ. А (житловий будинок), літ. Б (літня кухня), літ. В (свинарник), № 1 та № 2 (ворота), № 3 та № 4 (огорожа), № 5 (колодязь питний), загальною площею будинку 200,4 кв. м, житловою площею будинку 84,5 кв. м, зі всіма невідємними приналежностями, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, вул. Суворова, 33, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Державний ощадний банк України» у власність указаного предмета іпотеки та визнання за ним права власності на підставі іпотечного договору № 2-4547 від 07.12.2007, посвідченого державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» судові витрати у розмірі 1218,00 грн.

Ухвалою Берегівського районного суду від 22.01.2016 у заяві відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 01.12.2015 відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2 оскаржила заочне рішення суду, вважає його незаконним і необґрунтованим внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Доводи апеляції зводяться до таких:

суд порушив процесуальні права відповідача на участь у розгляді справи та на доказування; кредитор, який у 2011 році предявив вимогу про дострокове стягнення боргу у повному обсязі, змінив строк виконання зобовязання, а тому, з урахуванням правил про позовну давність, позивач, звернувшись до суду у 2015 році, пропустив таку щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка є іншим, аніж вимога власне про стягнення боргу, засобом захисту прав кредитора, пропустив позивач спеціальну позовну давність і за вимогами про стягнення пені, відповідач був позбавлений можливості просити в суді першої інстанції про застосування позовної давності, тому просить про це зараз апеляційний суд; резолютивна частина рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки у ній не зазначені складові боргу та початкова ціна предмета іпотеки, що вимагається відповідно до закону; розрахунок боргу, предявленого до стягнення, не є коректним, він не містить розрахунку боргу за відсотками, а тому є припущенням, що суд залишив поза увагою; насамкінець, кредит, на забезпечення якого передавався в іпотеку будинок, є споживчим, а будинок є єдиним житлом сімї відповідача та відповідає вимогам, що ставляться законом для застосування мораторію на відчуження предмета іпотеки, що у разі задоволення позову вимагає відстрочення виконання рішення суду на період дії вищезгаданого мораторію.

Сторона просить рішення суду скасувати, у позові відмовити.

У письмових запереченнях на апеляцію позивач ПАТ «Державний ощадний банк України» вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 07.04.2016 справу з апеляційного розгляду було знято із поверненням до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення щодо зазначення в резолютивній частині рішення суду складових боргу та ціни предмета іпотеки.

Додатковим рішенням Берегівського районного суду від 29.04.2016 постановлено:

звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 2-4547 від 07 грудня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі Філії Закарпатське обласне управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме житловий будинок садибного типу загальною площею 200,4 кв. м, житловою площею 84,5 кв. м зі всіма невідємними приналежностями (під літ. А - житловий будинок, літ. Б - літня кухня, літ. В - свинарник, № 1 та № 2 - ворота, № 3 та № 4 - огорожа, № 5 - колодязь питний), що знаходиться за адресою: м. Берегово, вул. Суворова, 33 Закарпатської області, яке належить ОСОБА_2 на праві власності, із початковою ціною предмета іпотеки встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 70712/1 від 07.12.2007 в розмірі 211127,82 євро, що становить 4982731,83 грн, з якої основний борг - 93101,59 євро (2197248,36 грн), пеня за несвоєчасне погашення основної суми боргу з 05.10.2014 року по 04.10.2015 року 43211,89 євро (1019824,20 грн), відсотки за користування кредитом 51097,91 євро (1205938,58 грн), пеня за несвоєчасне погашення відсотків з 05.10.2014 року по 04.10.2015 року 23716,43 євро (еквівалент 559720,70 грн), шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Державний ощадний банк України» вказаного предмета іпотеки у власність та визнання за ним права власності на підставі іпотечного договору № 2-4547 від 07.12.2007, посвідченого державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3

У скарзі відповідача ОСОБА_2 на додаткове рішення суду зазначається, що вона не погоджується із зазначеними в судовому рішенні сумами заборгованості, позаяк такі ґрунтуються на припущеннях. Крім того, суд із власної ініціативи змінив період нарахування пені, що не відповідає матеріалам справи та вимогам закону. Спосіб, у який визначено початкову ціну предмета іпотеки, не узгоджується із законом та порушуватиме права боржника на стадії виконавчого провадження. Відповідач ставить питання про скасування додаткового рішення суду із відмовою в позові.

Після зміни складу суду у звязку з виходом судді-доповідача та члена колегії суддів у даній справі у відставку ухвалою апеляційного суду від 29.12.2016 справу було призначено до судового розгляду новим складом суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідача ОСОБА_4, яка апеляцію підтримала, позивача ОСОБА_5, який скаргу не визнав, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оглянувши цивільну справу № 712/2-2277/2011, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Задовольняючи вимоги кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателю на підставі договору іпотеки (застереження в договорі щодо права іпотекодержателя набути у власність предмет іпотеки) та визнання права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Проте, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та іншого законодавства щодо кредитних зобовязань, правочинів, іпотеки, права власності в редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів. За приписами ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 546, 549, 550, 572, 589, 590, 611, 614, 623-626, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку» (Закон № 898-IV), цивільні права та обовязки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобовязаний повернути кредитору заборговане, а той у разі порушення цього зобовязання вправі вимагати борг, за відповідних умов достроково, сплати неустойки, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки судовим порядком або за процедурою позасудового врегулювання на підставі договору, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; право вибору способу захисту порушеного права, передбаченого законом і/або договором, належить кредитору.

Встановлено, що Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», за договором від 07.12.2007 № 70712/1 надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 96190,00 євро зі сплатою за користування коштами процентів за ставкою 13,5% річних і строком по 06.12.2017 (а.с. 10-12, 27, 28). На забезпечення виконання зобовязань позичальником банк уклав із ОСОБА_2 іпотечний договір, що був 07.12.2007 посвідчений державним нотаріусом Берегівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 за реєстровим № 2-4547, на підставі якого прийняв у іпотеку належне іпотекодавцю нерухоме майно житловий будинок садибного типу № 33 загальною площею 200,4 кв. м, житловою площею 84,5 кв. м зі всіма невідємними приналежностями (під літ. А - житловий будинок, літ. Б - літня кухня, літ. В - свинарник, № 1 та № 2 - ворота, № 3 та № 4 - огорожа, № 5 - колодязь питний), що знаходиться за адресою: м. Берегово, вул. Суворова, 33 Закарпатської області (а.с. 13-16).

ОСОБА_2 виконав свої зобовязання щодо надання кредиту, тоді як позичальник свої порушив. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 31.05.2011 у справі № 712/2-2277/2011, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 25.11.2011, стягнуто на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 07.12.2007 № 70712/1 у розмірі 931946,91 грн основного боргу, 251398,15 грн відсотків і 20020,00 грн пені, розстрочено виконання рішення на 24 місяці шляхом стягнення з відповідача на користь позивача по 50140,21 грн щомісячно (а.с. 21-23, а.с. 58-61, 106-108 справи № 712/2-2277/2011). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.10.2012 ухвалу апеляційного суду від 25.11.2011 у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені та розстрочення виконання рішення суду скасовано, у цій частині справу направлено на новий апеляційний розгляд (а.с. 24-26, а.с. 141-143 справи № 712/2-2277/2011). Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 05.02.2013 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 31.05.2011 у частині зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення суду скасовано, вимогу позивача про стягнення пені задоволено, стягнуто на його користь із відповідача 90514,01 грн (8356,08 євро) пені, у розстроченні виконання рішення суду відмовлено (а.с. 161-164 справи № 712/2-2277/2011).

Тим часом, борг за кредитним договором продовжує існувати. Кредитор-іпотекодержатель 10.07.2015 надіслав боржнику-іпотекодавцю вимогу від 08.07.2015 за вих. № 13/342 у порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про усунення порушення зобовязання, що була одержана адресатом 11.07.2015, якою у 30-ти денний строк з моменту одержання вимоги вимагав сплатити борг станом на 08.07.2015 у розмірі 209616,66 євро (еквівалент 4972251,39 грн) і попередив, що в разі невиконання вимоги звертатиме стягнення на предмет іпотеки шляхом, зокрема, набуття його у власність (а.с. 17, 18). Вимогою кредитор не досяг бажаного результату.

На 05.10.2015 борг за кредитним договором був обчислений у сумі 211127,82 євро (гривневий еквівалент на цю дату 4982731,83 грн), з яких борг: за сумою кредиту 93101,59 євро (еквівалент 2197248,36 грн), за відсотками 51097,91 євро (еквівалент 1205938,58 грн), пеня за несвоєчасне погашення основного боргу 43211,89 євро (еквівалент 1019824,20 грн), пеня за несвоєчасне погашення відсотків 23716,43 євро (еквівалент 559720,70 грн), що підтверджується розрахунком (а.с. 6-9).

Приймаючи рішення про звернення стягнення в рахунок погашення боргу на предмет іпотеки позивач виходив з того, що можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем за рішенням суду не виключаються, а відповідно до Закону № 898-IV:

сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору; таке врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі; це застереження визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону, яким може бути передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону (ст. 36);

іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності (ст. 37).

Виходячи з наведеного, враховуючи встановлення зазначеного способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі, ґрунтуючись на положеннях ст. 16 ч. 2 ЦК України, іпотекодержатель поставив питання про застосування судом указаного способу задоволення своїх майнових вимог. Безпосередньою підставою для задоволення позову названі положення розділу 6 іпотечного договору такого змісту:

«Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та цим Договором порядку, в тому числі у відповідності до Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в п. 6.6. цього Договору (п. 6.2.).

Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання.

За цим Договором Іпотекодержатель має право… набути право власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Зобовязань на підставі цього Договору або укладеного Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя в порядку, встановленому чинним законодавством.

… у цьому випадку остаточна оцінка Предмета іпотеки визначається на підставі оцінки нерухомого майна на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид нерухомого майна, що підтверджується відповідним документом субєкта оціночної діяльності.

Цим Договором Іпотекодавець доручає Іпотекодержателю укласти договір на проведення оцінки Предмета іпотеки з метою реалізації положень п. 6.6. цього Договору.

В разі переходу права власності на Предмет іпотеки до іпотекодержателя на підставі цього пункту Договору,…цей Договір іпотеки є правовою підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, що було Предметом іпотеки за цим Договором.» (п. 6.6.).

Таким чином, позивач поставив питання про набуття у власність предмета іпотеки внаслідок вчинення правочину, на його підставі, проте, одночасно, із застосуванням судової процедури для реалізації свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки у вищезазначений спосіб. Утім, дії позивача, спрямовані на реалізацію права на звернення стягнення на предмет іпотеки саме в такий спосіб, не узгоджуються ані із законом, ані з договором (застереженням у іпотечному договорі).

Передусім, якщо йдеться про відчуження майна, перехід права власності на нього на підставі договору, що саме і має місце згідно із правовою позицією позивача, то мають бути дотримані всі необхідні для правомірності такого правочину умови та вимоги, що встановлені законом і договором, безвідносно до того, здійснюється такий перехід права власності в позасудовому порядку чи стосовно цього предявлена вимога, що відповідно до обраного позивачем способу захисту права передбачає реалізацію погоджених сторонами умов договору через судове рішення.

Згідно із положеннями ст. 6 ч.ч. 1, 3, ст. 8 ч. 1, ст.ст. 179, 202, 203, 316, 328, 509, 524, 533, 591, 626-629, 632, 638, 640, 655, 691, 692, 1054 ЦК України, договір про набуття кредитором-іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку звернення стягнення на нього з метою погашення кредитної заборгованості та відповідних розрахунків із боржником-іпотекодавцем передбачає встановлення в договорі ціни майна, що відчужується. Ціна є істотною умовою договору, щодо якої має бути досягнута встановленим порядком згода між сторонами, з урахуванням якої здійснюються розрахунки між ними та за якою майно відчужується і, відповідно, набувається у власність. Окрім цього, ціна предмета іпотеки є обовязковим елементом як позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки судовим порядком, так і відповідного рішення суду (ст. 39 Закону № 898-IV, ст. 215 ч. 1 п.п. 3, 4 ЦПК України).

За смислом закону та за процедурою, передбаченою договором, іпотекодержателю, який прийняв рішення її застосувати, належало відповідним чином визначити вартість предмета іпотеки, довести її до відома іпотекодавця, після чого із урахуванням конкретної ціни майна вчиняти інші дії, що випливають зі змісту правочину. Тобто, ціна майна могла бути визначена іпотекодержателем до виконання інших дій, що в сукупності свідчать про вчинення правочину, спрямованого на набуття у власність нерухомого майна, проте, в будь-якому разі ця ціна повинна була бути визначена не пізніше моменту вчинення правочину. Саме документи, що фіксують виконання всіх обовязкових умов, необхідних для договору, про який ідеться, можуть слугувати підставами для реєстрації права власності на майно набувачем відповідно до законодавства, що діяло на момент його звернення до суду з позовом (зокрема, ст. 16 ч.ч. 3, 7, ст. 17, ст. 19 ч. 1 п.п. 1, 5, 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 6, 13, 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 17.10.2013 № 868).

Вимог закону та умов договору позивач не дотримався, його дії як кредитора мали односторонній характер і не враховували законних прав та інтересів боржника. Кредитор не забезпечив визначення ціни відповідно до погодженої ним же в договорі процедури, а також не зазначив ціну (початкову ціну) предмета іпотеки, на який просив звернути стягнення, у прохальній частині позовної заяви, не вносив до заяви змін у подальшому, чим визначив предмет позову та межі судового розгляду (ст. 11 ч. 1 ЦПК України). У резолютивній частині додаткового рішенням Берегівського районного суду від 29.04.2016 початкову ціну предмета іпотеки теж не було вказано.

Наведені вище обставини та правова конструкція, яку для набуття майна у власність обрав позивач, уже самі по собі унеможливлювали встановлення цього права судовим порядком із дотриманням закону та задоволення позову шляхом визнання права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Позивач, діючи у спірних відносинах і в процесі на власний ризик, розпоряджаючись на свій розсуд своїми цивільними та процесуальними правами та здійснюючи своє право на захист (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України), предявив позов не обґрунтувавши його належним чином та сформулювавши вимоги, які не змінював, без урахування дійсних обставин справи, положень договору і закону. З огляду на такий спосіб дій позивача, про виконання ним обовязку щодо належного доказування позову (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-60 ЦПК України) вже не йдеться.

Поза цим, Верховний Суд України у постанові, зокрема, від 30.03.2016 у справі № 6-1851цс15 сформулював правову позицію, згідно із якою:

порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований ст. 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. 335 і ст. 376, а у всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (ст. 328 ч. 1);

ст. 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

За змістом цієї правової позиції, звернення іпотекодержателя до суду з позовом до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на це майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) не є належним способом захисту права. У справі немає даних, які б вказували на відсутність у іпотекодержателя можливості діяти в порядку, власне й передбаченому відповідним чином іпотечним договором, реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб тощо. Правова позиція Верховного Суду України підлягає врахуванню, підстав для відступу від неї апеляційний суд не вбачає (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).

Відтак, доводи апеляційних скарг відповідача щодо невідповідності вимогам закону судових рішень, невизначеності початкової ціни предмета іпотеки, що, відповідно, тягне порушення передбачених законом і договором прав іпотекодавця, повязаних із зазначеним питанням та із розрахунками за кредитним договором, заслуговують на увагу. Втім, за обраної позивачем для захисту своїх майнових прав як кредитора та іпотекодержателя правової конструкції позову і в разі зазначення відповідної ціни в заяві та в рішенні суду це не слугувало б достатньою підставою та/або умовою для задоволення предявлених вимог. Оскільки наведене вище виключало можливість задоволення позову, що за обставинами справи на стадії апеляційного провадження не може бути змінено, інші доводи апеляційних скарг не мають значення по суті, позаяк не впливають на висновок про необхідність скасування судових рішень і відмови в позові.

Суд першої інстанції залишив ці обставини поза увагою та припустився помилки в застосуванні норм матеріального права у спірних правовідносинах, тому ухвалив рішення, які не відповідають вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України щодо їх законності та обґрунтованості, тож вимоги апеляційних скарг про скасування рішень суду підлягають на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України задоволенню, рішення слід скасувати, у позові відмовити.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити, заочне рішення Берегівського районного суду від 1 грудня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 квітня 2016 року скасувати, у позові Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 1339,80 грн у рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді