Постанова № 64434192, 26.01.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2017 р. Справа № 914/1876/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Михалюк О.В.

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 від 01.12.2016

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2016

у справі № 914/1876/14

за позовом ОСОБА_2, м. Жовква Львівської області

до відповідача-1 ОСОБА_3, м. Жовква Львівської області

до відповідача-2 ОСОБА_4, м. Жовква Львівської області

до відповідача-3 Приватного підприємства «Експрес-Зв'язок», м. Жовква Львівської області

третя особа-1 на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватний нотаріус Жовківського районного нотаріального округу Кобзар Любов Вікторівна, м.Жовква Львівської області

третя особа-2 на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Жовківська районна державна адміністрація, м. Жовква Львівської області

про визнання недійсними рішень зборів учасників ПП «Експрес-Зв'язок», оформлених протоколом № 3 від 08.07.2013; визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011,

представники сторін:

- від позивача - ОСОБА_6,

- від відповідача-1 - ОСОБА_7,

- від відповідача-2 - ОСОБА_4, ОСОБА_8,

- від відповідача-3 - Тироль В.Р.,

- від третьої особи-1 - не з'явився,

- від третьої особи-2 - не з'явився.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2016 у даній справі апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., ОСОБА_12

У зв'язку зі перебуванням у відпустці судді-члена колегії ОСОБА_12, розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 №45 на підставі ст.2-1 ГПК України, п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.2.7.3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Львівському апеляційному господарському суді, призначено проведення автоматизованої заміни складу колегії суддів у справі №914/1876/14, якою визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Михалюк О.В.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України сторонам роз'яснено.

Заяв про відвід складу суду не поступало.

28.05.2015 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного підприємства (надалі - ПП) «Експрес-Зв'язок», третіх осіб - приватного нотаріуса Жовківського районного нотаріального округу Кобзар Л.В. та Реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції Львівської області про: 1) визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011; 2) визнання недійсним рішення зборів учасників ПП «Експрес-Зв'язок», оформленого протоколом №3 від 08.07.2013 (а.с. 6-21, том 1).

Справа за вказаним позовом неодноразово розглядалась судами першої, апеляційної та касаційної інстанції (а.с. 243-252, том 1; а.с. 35-41, 92-97, том 2; а.с. 4-17, 142-154, 219-225, том 3).

За результатами третього нового розгляду рішенням Господарського суду Львівської області від 02.03.2016 (а.с. 167-188, том 4), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 (а.с. 126-142, том 5), визнано недійсним рішення зборів учасників ПП «Експрес-Зв'язок», оформлені протоколом №3 від 08.07.2013, а в частині вимоги про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011. - провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016 у даній справі (а.с. 198-205, том 5) рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині припинення провадження щодо вимоги про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011, справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

При цьому, судом касаційної інстанції було зазначено наступне:

ОСОБА_2 обґрунтовує підстави звернення із позовом в частині визнання недійсним договору дарування порушенням його корпоративних прав, оскільки, на думку позивача, спірний договір дарування був укладений між відповідачами з порушенням п. 6.3 та п. 6.6 статуту ПП «Експрес-Зв'язок» без згоди інших засновників, зокрема, позивача.

Незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спір в частині вимоги про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011 не є корпоративним, не врахували правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України у справах №№ 3-327гс15, 3-207гс14, яка є обов'язковою в силу приписів ст. 111-28 ГПК України, а відтак неправомірно припинили провадження у справі в цій частині у зв'язку із непідвідомчістю даного спору господарським судам.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.11.2016 у справі № 914/1876/14 (суддя Сухович Ю.О.) відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №933 (а.с. 115-128, том 6).

Оскаржуваним рішенням встановлено, що договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011 було укладено з дотриманням вимог ч. 1 - 3, ч. 5 ст. 203 ЦК України щодо укладення договору та його чинності.

Суд зазначив, що обмеження щодо відчуження часток у статутному капіталі господарських товариств законодавство допускає лише за наявності не менше двох сукупних умов: по-перше, коли відчуження частки відбувається шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не дарування; по-друге, коли відчуження часток у статутному капіталі здійснюється третім особам, а не учасникам підприємства. Будь-які інші способи обмеження права учасника на відчуження частки в статутному капіталі, передбачені статутом, зокрема, необхідність згоди інших учасників, на думку суду, не відповідають закону, а тому під час вирішення спору до уваги не беруться. Відтак, суд дійшов висновку, що невідповідність спірного договору положенням п.п. 6.3 та 6.6 статуту товариства не є обставиною, що може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

Щодо доводів позивача, що спірний договір був укладений ОСОБА_3 під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, то такі не були взяті судом до уваги, оскільки ОСОБА_2 не може оскаржувати з цих підстав правочин, стороною якого він не є, та, крім того, вказана підстава позову ніяким чином не обґрунтовує порушення корпоративних прав позивача.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Скаржник вважає, що із положень ч. 1 ст. 116 ЦК України, ч. 1 ст. 57 та ч. 3 ст. 62 ГК України слідує, що установчими документами товариства може визначатися порядок відчуження учасниками своїх часток в статутному капіталі товариства. Відповідно до ч.1 ст. 51 Закону України «Про господарські товариства», установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні містити відомості про порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі. Такий порядок відчуження часток у статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» визначений у п.п. 6.3 та 6.6 статуту, відповідно до яких для відчуження частки в статутному капіталі (в т.ч. іншому учаснику) потрібна згода інших учасників.

Зважаючи на вищевказані положення законодавства і статуту ПП «Експрес-Зв'язок» та на відсутність згоди іншого учасника підприємства на укладення договору дарування частки, скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відповідність оспорюваного договору вимогам цивільного законодавства та про відсутність підстав для визнання його недійсним.

У своєму відзиві ОСОБА_3 підтримала вимоги і доводи апеляційної скарги. Зазначила, що загальні збори з приводу передачі нею своєї частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» ОСОБА_4 не проводились, внаслідок чого мало місце порушення п.п. 6.3 та 6.6 статуту підприємства. Крім того, оспорюваний договір дарування від 14.09.2011 був укладений нею під впливом низки тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, серед яких: 1) смерть її чоловіка, годувальника та одноосібного власника ПП «Експрес-Зв'язок» ОСОБА_11, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1; 2) значна кредитна заборгованість підприємства на момент успадкування ОСОБА_3 частки у статутному капіталі підприємства та загроза втрати нерухомого майна підприємства, яке перебувало в іпотеці; 3) похилий вік, поганий стан здоров'я та низькі доходи ОСОБА_3

ПП «Експрес-Зв'язок» та ОСОБА_4 подали до суду відзиви на апеляційну скаргу, у яких заперечили доводи та вимоги апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Відповідачі-2 та -3 наголосили на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження частки у статутному капіталі товариства виключно у порядку, встановленому законом. Зважаючи на це, статут господарського товариства не може встановлювати порядок відчуження часток. Крім того, для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні підстави, визначені ст.ст. 215, 203 ЦК України, оскільки статут підприємства не є актом цивільного законодавства. Додатково, відповідач-2, звернув увагу на те, що: 1) положення ч. 2 ст. 147 ЦК України стосуються лише правовідносин купівлі-продажу, а не дарування; 2) обмеження, встановлені п.п. 6.3 та 6.6 статуту підприємства, суперечать протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і порушують гарантоване право ОСОБА_3 вільно розпоряджатись часткою у статутному капіталі як своєю власністю; 3) стосовно спірної позовної вимоги у позивача відсутній матеріальний та процесуальний інтерес, а з аналізу матеріалів справи можна зробити висновок, що позов в цій частині заявлений позивачем в інтересах відповідача-1.

Треті особи-1, -2 не забезпечили явку своїх представників в судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового розгляду. Зважаючи на те, що до суду не поступало клопотань про відкладення розгляду справи, в матеріалах справи наявно достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті та на те, що явка третіх осіб не визнавалась судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без представників третіх осіб.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Відповідно до п. 1.1 статуту ПП «Експрес-Зв'язок», затвердженого протоколом №1 від 13.09.2011 загальних зборів засновників та зареєстрованого державним реєстратором Жовківської райдержадміністрації Львівської області 13.09.2011 за № 13981050015000092 (а.с. 36-43, том 1), засновниками підприємства станом на 13.09.2011 були ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Відповідно до п.4.3 статуту, для забезпечення діяльності підприємства за рахунок грошових внесків засновників створюється статутний капітал в розмірі 1342000,00 грн. Частка кожного із засновників в статутному капіталі підприємства складає: ОСОБА_3 - 66,66%, що становить 894577,72 грн., ОСОБА_4 - 16,67%, що становить 223711,14 грн., ОСОБА_2 - 16,67%, що становить 223711,14 грн.

14.09.2011 між ОСОБА_3 (дарувальником) та ОСОБА_4 (обдаровуваним) було укладено договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок», відповідно до якого дарувальник зобов'язався передати, а обдаровуваний прийняти в дар частку в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок», що складає 894577,72 грн. та становить 66,66% (а.с. 26, том 1). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л.В. і зареєстрований в реєстрі за № 933.

Водночас, відповідно до пункту 6.3 статуту ПП «Експрес-Зв'язок», чинного на момент укладення договору дарування, передбачено, що засновник підприємства, за згодою інших засновників, має право відступити свою частку або її частину іншому засновнику або третім особам. Відповідно до п.6.6 статуту, питання передачі частки або її частини іншому засновнику або третій особі вирішується загальними зборами засновників.

Як зазначає позивач, він не надавав своєї згоди на відступлення ОСОБА_3 свої частки шляхом її дарування іншому засновнику, а зазначене питання не вирішувалось на загальних зборах засновників ПП «Експрес-Зв'язок», у зв'язку з чим, на його думку, при укладенні договору дарування було порушено положення ст.ст. 116, 117 ЦК України та ч.4 ст. 57, ч.3 ст.62 ГК України, а також права позивача, як засновника підприємства.

Під час нового розгляду даної справи (в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування від 14.09.2011), позивач подав до Господарського суду Львівської області уточнену позовну заяву від 19.09.2016 (а.с. 19-24, том 6), у якій навів додаткові обставини, які, на його думку, мали місце під час укладення спірного договору, а саме: наявність в ОСОБА_3 тяжких обставин, які вплинули на укладення договору дарування на вкрай невигідних для неї умовах (смерть її чоловіка - годувальника; важке фінансове становище підприємства; загроза втрати підприємством нерухомого майна; поганий стан здоров'я та низькі доходи ОСОБА_3). В підтвердження цих обставин позивач послався на свідоцтво про смерть ОСОБА_11, довідку Управління ПФУ у Жовківському районі про розмір пенсії за віком ОСОБА_3 та іпотечні договори.

Беручи до уваги вищевказане в сукупності, на думку позивача, договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011 підлягає визнанню недійсним в судовому порядку на підставі ч.1 ст.203, ч.3 ст.215 та ст. 233 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, відповідно до яких, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач покликається на ч. 1 ст. 203 ЦК України, вважаючи, що зміст оспорюваного договору суперечить нормам цивільного законодавства. При цьому, підставою для визнання договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, позивач вважає невідповідність оспорюваного договору дарування положенням ч. 1 ст. 116, 117 ЦК України, ч.1 ст. 57, ч.3 ст.62 ГК України, а також п.п. 6.3 та 6.6 статуту ПП «Експрес-Зв'язок».

Здійснюючи аналіз вищевказаних норм законодавства та положень статуту, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 113 ГК України, приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства, або на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Оскільки спеціального закону, яким би регулювалась діяльність приватних підприємств, немає, всі питання організації та діяльності приватних підприємств слід вирішувати виходячи з загальних норм ЦК України, ГК України та інших законів.

Згідно ч. 3 ст. 62 ГК України, підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту.

Частиною 4 ст. 57 ГК України передбачено, що статут суб'єкта господарювання повинен, зокрема, містити відомості про органи управління, їх компетенцію, інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 ЦК України, учасники господарського товариства зобов'язані, зокрема: додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів (п.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому законом (п.4).

Виходячи з норм ЦК України та ГК України, судова колегія констатує відсутність законодавчого врегулювання порядку відступлення своїх часток учасниками приватних підприємств. Однак, звертає увагу на законодавче положення, яке міститься в п.4 ч.1 ст.116 ЦК України і стосується необхідності відчуження часток у статутному капіталі господарського товариства в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Єдине обмеження на відчуження часток у статутному капіталі господарських товариств, яке міститься в законодавстві, встановлене щодо товариств з обмеженою відповідальністю у ч. 1-2 ст. 147 ЦК України. Відповідно до вказаних норм, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Беручи до уваги положення ч.1 ст.8 ЦК України та необхідність дотримання учасниками господарського товариства встановленого законом порядку при відчуженні часток у статутному капіталі, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин аналогію права, яка стосується товариств з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до пунктів 4.5 та 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 №4, учасники товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю мають право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) в статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Закон не обмежує це право необхідністю отримати згоду інших учасників товариства на передачу частки. При цьому, ч. 2 ст. 147 ЦК України та ч. 2 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» надають можливість передбачити в статуті товариства заборону на відчуження частки третім особам. Недотримання встановленої статутом заборони відступлення частки третім особам може бути підставою для визнання договору про відступлення, купівлю-продаж або інше відчуження частки третій особі недійсним. Будь-які інші способи обмеження права учасника на відчуження частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповіддальністю, передбачені статутом, зокрема необхідність згоди інших учасників або товариства, не відповідають закону, а тому під час вирішення спору судом до уваги не беруться.

Пунктом 4.10 вказаної постанови визначено, що оскільки у ч. 2 ст. 147 ЦК України йдеться про переважне право на купівлю частки, переважне право не поширюється на відносини спадкування, правонаступництва, дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі ТзОВ чи ТзОВ.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені законом обмеження щодо відчуження часток у статутному капіталі стосуються: 1) відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не дарування; 2) відчуження часток у статутному капіталі третім особам, а не учасникам підприємства.

Як було зазначено вище, положення п.п. 6.3 та 6.6 статуту підприємства визначають порядок відступлення одним з засновників своєї частки в статутному капіталі підприємства, який передбачає отримання згоди інших засновників на таке відступлення як іншому засновнику, так і третім особам.

Колегія суддів констатує факт невідповідності обставин укладення спірного договору положенням п.6.3 та 6.6 статуту підприємства, що виявилось у відсутності документально підтвердженої згоди ОСОБА_2 на укладення договору дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Водночас, беручи до уваги принцип свободи договору, зважаючи на відсутність законодавчих обмежень щодо вибору учасника товариства, з яким інший учасник має намір укласти правочин щодо дарування частки у статутному капіталі господарського товариства та зважаючи на положення п.4 ч.1 ст.116 ЦК України, які вимагають необхідності відчуження часток у статутному капіталі господарського товариства в порядку, встановленому законом, колегія суддів вважає, що при укладенні спірного договору дарування від 14.09.2011 не відбулось порушень норм чинного законодавства. Більш того, положення п.6.3 та 6.6 статуту підприємства є такими, що суперечать таким нормам.

З формальної точки зору, ч. 1 ст. 203 ЦК України, на яку покликається позивач, як на підставу визнання спірного договору недійсним, передбачає необхідність відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Проте, ст. 4 ЦК України відносить до актів цивільного законодавства: Конституцію України; Цивільний кодекс України; інші закони України; акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Тобто, статути господарських товариств до актів цивільного законодавства не відносяться.

Зважаючи на вищенаведене в сукупності, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним на підставі ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до ч.2 ст.718 ЦК України дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Згідно ч.3 ст.719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Відповідно до п.5 договору дарування, з моменту його укладення дарувальник втрачає усі права та обов'язки щодо ПП «Експрес-Зв'язок», що були обумовлені його статусом учасника підприємства. Дарувальник запевняє, що повідомив обдаровуваному про всі істотні обставини, які мають відношення до ПП «Експрес-Зв'язок» та можуть вплинути на волю обдаровуваного щодо укладення цього договору (п.6).

Згідно п.7 договору, договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення. З моменту укладення цього договору до обдаровуваного переходять усі права та обов'язки учасника приватного підприємства, передбачені законом та статутом приватного підприємства.

Пунктом 9 договору передбачено, що право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить до обдаровуваного з моменту укладення цього договору.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011 був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у письмовій формі, підписаний обома сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л.В.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи підтверджується, що спірний договір дарування було укладено у відповідності до встановлених законодавством вимог, необхідних для укладення та чинності правочину, зокрема, сторони оспорюваного договору під час його укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що випливає з положень п. 10 договору, кожна із сторін свідчить, що договір відповідає їх інтересам, вчинений без будь-якого примусу, не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин, не приховує інших правочинів, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; оспорюваний договір дарування укладений в належній формі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, договір дарування частки в статутному капіталі укладено, також, з дотриманням вимог ч.2 - 3 ст. 203 ЦК України.

Стосовно посилань позивача на укладення ОСОБА_3 спірного договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, судова колегія зазначає наступне:

Враховуючи положення ст.ст. 1 та 12 ГПК України, ОСОБА_2 не може оскаржувати договір дарування частки в статутному капіталі ПП «Експрес-Зв'язок» від 14.09.2011 в порядку господарського судочинства з підстав його укладення ОСОБА_3 під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки: 1) вказана підстава позову не має жодного зв'язку до порушення корпоративних прав позивача; 2) ОСОБА_2 не є стороною спірного договору дарування, а отже вирішення позовної вимоги з цих підстав не буде спрямоване на захист його порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 14.11.2016 у справі №914/1876/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя О.В. Михалюк