Постанова № 64432622, 30.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2017 року № 826/9300/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішення, мотивуючи позовні вимоги тим, що оскаржуване рішення прийняте податковим органом без врахування того факту, що позивач є платником єдиного податку. Крім того, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що контролюючим органом не надався розрахунок спірного податкового зобов'язання та не вказано інформацію за яку саме земельну ділянку відповідачем нараховано земельних податок в розмірі 43427,66 грн. та яким чином вираховувалась площа земельної ділянки, враховуючи що приміщення, що належать позивачу на праві власності, знаходяться в багатоквартирних будинках.

При цьому, позивач в заяві про зміну підстав позовних вимог зазначила, що відповідно до вимог п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» ветеранам праці надаються такі пільги як звільнення від плати за землю та сплати земельного податку.

В позовній заяві позивач просить суд:

- визнати неправомірним податкове повідомлення-рішення №16233831-1305 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27 квітня 2016 року;

- скасувати податкове повідомлення-рішення №16233831-1305 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27 квітня 2016 року.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав того, що умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

При цьому, представник податкового органу зазначив, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності, тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не переставляє бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2016 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №1623831-1305, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб розмірі 43427,66 грн.

Незгода позивача з даним податковим повідомленням-рішенням зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підпунктом 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п.274.1 ст. 274 ПК України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником нежилих приміщень з АДРЕСА_1, загальною площею 68,60 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 15.08.2007 року, витягом з державного реєстру правочинів та рішенням про державну реєстрацію прав.

Крім того, позивач є власником нежилих приміщень АДРЕСА_2, що підтверджується відповідним договором купівлі-продажу від 17.02.2012 року та витягом з Державного реєстру правочинів.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.12.2015 року (справа №21-3517а15), згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 7 липня 2015 року (справа № 21-775а15).

Відповідно до ч. 1 ст. 2442 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд погоджується з доводами податкового органу щодо того, що обов'язок сплати земельного податку виникає з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас, в частині доводів позивача, що він звільняється від сплати плати за землю як платник єдиного податку, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп.297.1.4 п.297.1 ст.297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Матеріалами справи, зокрема, свідоцтвом платника єдиного податку серія А №393461, підтверджується, що позивач є платником єдиного податку з 01.01.2012 року, ставка єдиного податку 5% група 3; вид та види господарської діяльності 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2016 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Незалежна Київська адвокатська група» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №01-02-2016 О/М, згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, яке належить орендодавцеві на праві приватної власності, а саме: нежитлове приміщення орендодавця, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі, загальною площею 68 кв.м. для розміщення офісу.

01.01.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Незалежна Київська адвокатська група» підписано акт приймання-передачі майна в оренду за Договором оренди нежитлового приміщення №01-02-2016 О/М від 01.01.2016 року.

Крім того, 31.03.2012 року між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Медичний центр «Медельвейс» (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у платне строкове користування (в оренду) нежиле приміщення загальною площею 130,8 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на першому поверсі в літ. «А», що належить орендодавцю на праві власності.

Термін користування приміщенням відповідно до вимог п. 4.1 договору складає 24 місяці.

01.10.2012 року між сторонами підписано акт прийому-передачі нежилого приміщення, а в подальшому 31.09.2014 року - додаток 2 до договору оренди нежилого приміщення від 31.03.2012 року.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

Частиною 2 ст. 3 ГК України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку в разі провадження діяльності, що спрямована на отримання доходу.

Таким чином, з огляду на встановлення судом обставини використання нежитлових приміщень з метою провадження господарської діяльності позивачем, який є платником єдиного податку, суд приходить до висновку про безпідставність донарахування відповідачем сум грошового зобов'язання зі сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України №2а/0470/14180/12 від 17.02.2016 року.

При цьому, суд звертає увагу на те, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Податковий орган як суб'єкт владних повноважень не забезпечив виконання ні передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій у випадку заперечення проти позову; не було подано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначене в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення, а також не надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, що перебувають у власності позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість розрахунку суми земельного податку з фізичних осіб, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 року у справі №826/8156/16.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом без урахування всіх фактичних обставин справи, а відтак необхідним є скасування його як протиправного.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, відповідачем належним чином виконаний обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням вимог ст. 94 КАС України присудженню на користь позивача підлягають документально підтверджені понесені ним судові витрати.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві №1623831-1305 від 27.04.2016 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов