Ухвала суду № 64432615, 25.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

25 січня 2017 року м. Київ № 826/20221/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А., розглянувши заяву про відвід головуючого судді в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» Соловйової Н.А. за участю третьої особи - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання протиправним та скасування рішення №105 від 13.12.2016 року в частині, визнання протиправним та скасування наказу №22 від 20.12.2016 року в частині,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» Соловйової Н.А. за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання протиправним та скасування рішення №105 від 13.12.2016 року в частині, визнання протиправним та скасування наказу №22 від 20.12.2016 року в частині.

В судовому засіданні 25.01.2017 року представник Національного банку України заявив відвід головуючому судді Аблову Є.В.

Вказана заява обґрунтована тим, що порушено порядок визнання судді для розгляду справи, встановленого ч. 3 ст.15-1 КАС України, оскільки за період з 01.12.2016 року по 24.01.2017 року в Окружному адміністративному суді м. Києва 23.12.2016 року зареєстровано три ідентичні позовні заяви за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Національного Банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» Соловйової Н.А. за участю третьої особи - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання протиправним та скасування рішення №105 від 13.12.2016 року в частині, визнання протиправним та скасування наказу №22 від 20.12.2016 року в частині, а саме адміністративні справи №826/20218/16, №826/20219/16, №826/20221/16.

В подальшому всі позовні заяви, крім адміністративного позову у справі №826/20221/16 були повернуті позивачам за їх заявою, що на думку Національного банку України свідчить про зловживання позивачами своїми процесуальними правами, що призвело, як вважає відповідач, до порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого ч. 3 ст. 15-1 КАС України.

Крім того, заяву про відвід головуючого судді представник відповідача обґрунтовує тим, що судом витребувано в ухвалах документи, які не мають жодного відношення до суті заявлених позовних вимог, не відносяться до періоду виникнення спірних правовідносин, а відтак вказане в сукупності свідчить про упереджене відношення головуючого судді до відповідачів та третьої особи.

Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У висновку N 3 (2002) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи підкреслюється, що мета, для досягнення якої повноваження надані суддям, - дати їм можливість здійснювати правосуддя шляхом застосування закону, забезпечуючи право кожної людини реалізовувати належні йому права та/або законні інтереси, яких вона була або може бути несправедливо позбавлена.

Отже, прийняття процесуальних актів, а також дії суду під час розгляду справи належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження дій чи актів, що стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Правову оцінку дій суд здійснює під час розгляду справи. Перевірку законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень має виключно відповідний суд згідно процесуальним законодавством в межах провадження відповідної справи.

Відповідно до ст. 27 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться: 1) якщо він брав участь в розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді. Суддя відводиться також за наявності обставин, встановлених статтею 28 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

В контексті наведеного слід зауважити, що право на подання заяви про відвід судді (колегії суддів) є однією із гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

VII Конгрес ООН по запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками 1985 р. схвалив Основні принципи незалежності судових органів, де проголошується, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни; судові органи вирішують передані їм справи неупереджено, на підставі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання прямого чи непрямого з будь-якого боку і з будь-яких причин; незалежність судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і додержання прав сторін. Незалежність судів та підкорення їх лише закону забезпечується організаційними та процесуальними гарантіями. Організаційні гарантії незалежності передбачаються ст. 126 Конституції, а однією з гарантій незалежності суддів є також право судді, який незгодний з рішенням більшості, на письмове викладення своєї окремої думки. Крім того проявом принципу незалежності суддів є їх незалежність від вищестоящих судів. При здійсненні вищестоящими судами функцій судового нагляду вони не вправі втручатися у розгляд конкретних справ.

Відтак, поки рішення суду зберігає законну силу, не можна ставити під сумнів його правосудність, а крім того не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності і скасування в установленому порядку судових рішень, оскільки суддя діяв добросовісно за своїм внутрішнім переконанням.

Слід звернути увагу також на те, що Європейський суд з прав людини вимогливо підходить до встановлення того, чи був суд, який розглядав справу, незалежним та чи забезпечена його безсторонність. Практика Європейського суду з прав людини, в першу чергу, виходить з презумпції незалежності судів. Незалежність розуміється як здатність суду розглядати справу та ухвалювати рішення, не перебуваючи при цьому у будь-якій залежності від волі сторін чи органів державної влади. Зокрема, про вказане свідчить рішення по справі "Васілеску проти Румунії", в якій орган, уповноважений ухвалювати остаточне рішення по справі, був підпорядкований Генеральному прокурору.

Суд також констатує, що незгода з рішеннями суду сама по собі не може вказувати на наявність в діях судді упередженості, позаяк кожне рішення суду, зокрема і процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.

Так, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 р. "Про незалежність судової влади" зазначено, що "Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень" (п. 10 постанови).

Водночас, пунктами 2 та 3, 4 вказаної постанови визначено, що суддям забезпечуються свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числу прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб". Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення.

Додатково слід зазначити, що Додатком до Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 Комітету Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Європи 17 листопада 2010 р. на 1098-му засіданні заступників міністрів, зазначено (встановлено), що судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно, однак судді не зобов'язані роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень (§15); рішення судів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених в законодавстві (§16); коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру до неї (§18); під час розгляду всіх справ судді повинні діяти незалежно та неупереджено, забезпечувати сторонам можливість бути об'єктивно вислуханими, пояснювати за потреби процедурні питання (§60); тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (§66); тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (§68); дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином (§69); судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (§70).

Незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід'ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Незалежність судів встановлена в Україні як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на такий захист. Недоторканність суддів не є особистим привілеєм, а як один з елементів статусу суддів має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом.

Таким чином, реалізація зазначених правових гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою належного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави (статті 3, 8, 55 Конституції України).

Наведене в сукупності свідчить, що для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об'єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними.

Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.

Зважаючи на вище вказане, суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви Національного банку України про відвід головуючого судді, а відтак необхідність відмови в її задоволенні.

Керуючись ст. ст. 27, 29-31, 160, 165 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви Національного Банку України про відвід судді Аблова Є.В. в адміністративній справі №826/20221/16.

Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (самовідвід) окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Суддя Є.В. Аблов