Ухвала суду № 64429948, 31.01.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 336/3968/16Головуючий у 1-й інстанції Суркова В.П.№22-ц/778/477/17Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Кочеткової І.В.

при секретарі Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - П'ята Запорізька державна нотаріальна контора про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів, як спадкоємців після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця - позичальника ОСОБА_5, на користь Банку заборгованість за договором № DNH4TP76560150 від 13.09.2006 року станом на 01.07.2016 року у розмірі 22937,87 грн., яка складається з: 1865,14 грн. - заборгованості за кредитом; 8465,25 грн. - заборгованості по відсоткам, 12607,48 грн. - заборгованості з пені, від сплати якої на користь Банку відповідачі у добровільному порядку ухиляються, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору 1378,00 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року (а.с. 128-130) у задоволені позову Банку у цій справі відмовлено.

За заявою відповідачів зазначене заочне рішення не переглядалось.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 1334-136) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити вимоги Банку, стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області (а.с. 143) апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою Банку відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 146).

Відповідач ОСОБА_3 через свого представника за довіреністю (а.с.165) ОСОБА_6 подав апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу Банку (а.с. 162-164).

У судовому засіданні 24 січня 2017 року було розпочато апеляційним судом розгляд цієї справи по суті: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін - Банку (Кузьмінова Д.В., довіреність від 10.01.2017 року строком на три роки, копія а.с. 189) та відповідача ОСОБА_3 (ОСОБА_6, довіреність від 21.12.2016 року строком до 21.12.2019 року, копія а.с. 168), на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України апеляційним судом роз'яснено представникові право Банку заявити у встановленому законом порядку, зокрема ст. 137 ЦПК України письмово, клопотання про витребування апеляційним судом будь-яких доказів у будь-яких установах з метою повного та всебічного апеляційного перегляду цієї справи в межах доводів апеляційної скарги Банку, а також наслідки незаявлення такого клопотання: апеляційний суд буде переглядати дану справу в апеляційному порядку в межах наявних у цій справі матеріалів та доказів, апеляційним судом оголошено перерву у розгляді цієї справи в порядку задоволення клопотання представника Банку про те, що він бажає підготувати та заявити таке клопотання у встановленому законом порядку у письмовій формі, для цього йому достатньо тижня.

У судове засідання 31 січня 2016 року представник Банку не з'явився, при цьому, Банк та представник останнього були належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи через представника Банку (а.с.172), що узгоджується із вимогами ст. 76 ч. 5 ЦПК України.

При цьому, Банк чи представник останнього про причини неявки представника Банку у дане судове засідання апеляційний суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду цієї справи чи клопотання про витребування будь-яких доказів у будь-яких установах апеляційному суду не подавали.

У судове засідання 31 січня 2017 року також не з'явились відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та представник третьої особи - П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори, були повідомлені апеляційним судом про час та місце розгляду цієї справи належним чином (а.с.171, 173), про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Третя особа - П'ята Запорізька державна нотаріальна контора раніше подавала у цій справі апеляційному суду поштою заяву (а.с. 160-161), в якій просила розглядати дану справу апеляційним судом без участі її представника.

При вищевикладених обставинах, враховуючи, що це вже друге судове засідання у цій справі, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у справі, у тому числі представника Банку, та на підставі ст. ст. 10 ч. 4, 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Банку, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Банку не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у задоволенні позову у цій справі керувався ст. ст. 608, 1218-1220, 1268, 1269, 1281, 1282 ЦК України, ст. ст. 10 - 11, 59 - 60, 74, 88, 158, 197, 208, 209, 212-215, 224-227 ЦПК України та виходив із того, що Банк, як позивач, не довів факту прийняття відповідачами по справі чи іншими особами спадщини, після померлої ОСОБА_5, розміру їх часток у спадщині, а тому суд не вбачав підстав для задоволення позову Банку у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 13.09.2006 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №DNН4ТР76560150, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 2380,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 15.09.2008 року (а.с. 12-13, 16-19).

Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, встановленому договором.

Позичальник ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть, копія а.с. 25).

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися у наслідок його смерті, а згідно ст. 608 цього Кодексу у зв'язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов'язання, які нерозривно пов'язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи переходять до її спадкоємців.

Ч. 3 ст.1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, а спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Банк, як кредитор спадкодавця з дотриманням 6-місячного строку пред'явив свої вимоги до спадкоємців, звернувшись з відповідною претензією до П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори про включення його вимог в спадкову масу та повідомлення спадкоємців померлої про наявність заборгованості останньої перед Банком (а.с. 26-41).

Судом першої інстанції також було правильно встановлено, що П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №89 за 2013 рік після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі претензії Банку, як кредитора (а.с. 86-103).

Інші особи, які в розумінні ст.ст. 1260-1266 ЦК України мають право на спадкування після померлої ОСОБА_5, з заявами про прийняття спадщини чи відмову від прийняття спадщини не звертались. Свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалось.

Відповідно дол. ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно із ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги те, що Банк, як позивач, не довів факту прийняття відповідачами по справі чи іншими особами спадщини, після померлої ОСОБА_5, розміру їх часток у спадщині, суд першої інстанції правильно не вбачав підстав для задоволення позов Банку у цій справі.

Доводи апеляційної скарги Банку є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію Банку, як позивача, висловлену ним в його позові у цій справі, та яку він та його представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Банк в силу вимог ст. 3 ЦПК України мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, якщо вважав, що останніми порушуються, не визнаються, оспорюються будь-які його права.

Проте, Банк не довів у суді першої інстанції належними, допустимими доказами у цій справі факт прийняття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будь - якої спадщини у будь-якому розмірі після смерті спадкодавця - позичальника ОСОБА_5

Копії паспортів відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 20-21, 23-24) з відміткою про реєстрацію останніх за адресою: АДРЕСА_1 від 2005 року та від 2007 року відповідно не можна вважати належними, допустимими доказами на підтвердження факту постійного проживання останніх разом із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини (ІНФОРМАЦІЯ_1), а, відповідно, на підтвердження того, що останні є спадкоємцями першої черги за законом після смерті спадкодавця - позичальника ОСОБА_5, які прийняли спадщину після смерті останньої.

Оскільки, згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (у даному випадку це помогло б бути рішення суду про встановлення факту постійного проживання відповідачів із спадкодавцем на час відкриття спадщини тощо).

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Дійсно, в силу вимог ст. 1296 ч. 3 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Однак, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ч. 1 ЦК України).

В силу вимог ст. 1298 ч. 1 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Шість місяців з часу відкриття спадщини (ІНФОРМАЦІЯ_1) після смерті спадкодавця ОСОБА_5 давно пройшли.

Однак, у матеріалах спадкової справи № 89/2013 року, яка відкрита П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (а.с.88-124), відсутні будь-які заяви будь-яких спадкоємців (про прийняття спадщини, про видачу свідоцтва про право на спадщину тощо).

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Хоча суд апеляційної інстанції на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України у судовому засіданні 24 січня 2017 року у цій справі роз'яснював представникові Банку право Банку заявити у встановленому законом порядку, зокрема ст. 137 ЦПК України письмово, клопотання про витребування апеляційним судом будь-яких доказів у будь-яких установах з метою повного та всебічного апеляційного перегляду цієї справи в межах доводів апеляційної скарги Банку, оскільки таке клопотання в апеляційній скарзі Банку у цій справі не заявлялось, а також наслідки незаявлення такого клопотання: апеляційний суд буде переглядати дану справу в апеляційному порядку в межах наявних у цій справі матеріалів та доказів, апеляційним судом оголошувалась перерва у розгляді цієї справи в порядку задоволення клопотання представника Банку про те, що він бажає підготувати та заявити таке клопотання у встановленому законом порядку у письмовій формі, для цього йому достатньо тижня.

Однак, у наступне судове засідання у цій справі, призначене апеляційним судом з урахуванням думки представника Банку на 31 січня 2016 року, представник Банку не з'явився, при цьому, Банк та його представник були належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи через представника Банку (а.с.172), що узгоджується із вимогами ст. 76 ч. 5 ЦПК України.

При цьому, Банк чи його представник про причини неявки представника Банку у судове засідання 31 січня 2017 року апеляційний суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду цієї справи чи клопотання про витребування будь-яких доказів у будь-яких установах у цій справі апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд мав переглядати та переглядав законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги Банку за відсутністю представника Банку на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України сприяв повному та всебічному розгляду цієї справи, за поданим у встановленому законом порядку клопотанням Банку (а.с. 7) витребував та досліджував спадкову справу, яка відкрилась після смерті позичальника ОСОБА_5 (а.с.69, 78, 85-124) тощо.

Будь-яких інших клопотань про витребування будь-яких доказів у будь-яких установах Банком у суді першої інстанції у встановленому ст. 137 ЦПК України порядку не заявлялось, а тому останні судом першої інстанції не розглядались.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, якім надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення Банку, як позивача, від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Оскільки, відповідачі позов Банку у цій справі не визнали.

Банк не надав належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи Банку (позивача), як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Крім того, встановлено, що суд першої інстанції в оскаржуємому рішенні послався на ст. 88 ЦПК України, однак фактично судом першої інстанції оскаржуємим рішенням не вирішувалось питання про розподіл між сторонами понесених ними судових витрат у цій справі, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, тому останнє також не було предметом апеляційного перегляду у цій справі апеляційним судом, та може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови Банку у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідачів судових витрат у вигляді судового збору (а.с.137)), понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне роз'яснити Банку, який своєчасно, з додержанням вимог ст. 1281 ЦК України, подав нотаріусу вимогу до спадкоємців ОСОБА_5 про наявність кредитної заборгованості (а.с.87), та за вимогою якого П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу після смерті спадкодавця ОСОБА_5 (а.с.86-103), враховуючи, що чинним законодавством не передбачено конкретних строків для отримання спадкоємцями свідоцтв про право на спадщину, право Банку вирішувати у подальшому вирішувати окремо від цієї справи питання про стягнення будь-якої заборгованості спадкодавця ОСОБА_5, як позичальника за вищезазначеним договором, у разі з'явлення будь-яких спадкоємців останньої, у тому числі яким буде визначено за рішенням суду додатковий строк для подачі заяви нотаріусу для прийняття спадщини після смерті зазначеного спадкодавця, або визнання спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_5 відумерлою.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С.Кухар С.В.Кочеткова І.В.