Постанова № 6442591, 02.09.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2009 р.                                                                       справа № 2а-9159/09/0570

час прийняття постанови: 12-00

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Смагар С.В.

при секретарі                                                  Куранді Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Маріупольського міжрайонного управління водного господарства

до Державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та частково недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 5 травня 2009 року

за участю представників:

від позивача: Мельник О.М. – начальник, Кащеєєв Л.І. – за дов. від 02.06.2009р.

                               Жукової Л.Ф. – за дов. від 02.06.2009р.

від відповідача: Пишневської Н.І. – за дов. від 31.08.2009р.

                               Колеснікової Л.О. – за дов. від 02.07.2009р.

ВСТАНОВИВ:

Маріупольським міжрайонним управлінням водного господарства заявлено позов до Державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 5 травня 2009 року № 0000102340/0, № 0000112340/0 в сумі 322727 грн. та частково недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 5 травня 2009 року № 0000322352 в сумі 760 грн. 50 коп. (з урахуванням зміни позовних вимог).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», доводить відсутність підстав для визначення відповідачем податкового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідач заперечує проти позовних вимог, вважає, що спірні рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Маріупольське міжрайонне управління водного господарства є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 01034544, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції Першотравневого району Донецької області, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 07072761.

З 20 січня по 2 лютого 2009 року відповідачем була здійснена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2006 року по 30 вересня 2008 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 14 квітня 2009 року № 271/23/01034544 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки керівником податкового органу (відповідача у справі) 5 травня 2009 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000102340/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у загальній сумі 316007 грн., з яких за основним платежем 219685 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 96322 грн.; оскаржується позивачем у повному обсязі;

№ 0000112340/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 6720 грн., з яких за основним платежем 4480 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2240 грн. згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон України № 2181); оскаржується позивачем у повному обсязі;

а також спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 5 травня 2009 року № 0000322352 у розмірі 56115 грн. 80 коп. згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», яке оскаржується позивачем в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 760 грн. 50 коп. з урахуванням часткового скасування даного рішення податковим органом в порядку адміністративного оскарження.

Правовою підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення № 0000102340/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у загальній сумі 316007 грн., відповідачем у рішенні визначені норми підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР.

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій у спірному рішенні № 0000102340/0 відповідачем визначені норми підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Перевіркою встановлено (пункту 3.1 акту перевірки), що позивач відповідно до абзацу «а» підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є неприбутковою бюджетною організацією, у зв’язку із чим не є платником податку на прибуток. Наявність позивача в реєстрі неприбуткових організацій є обставиною, яка не заперечується сторонами у справі. Відповідач в акті перевірки зазначає, що згідно з підпунктом 7.11.2 пункту 7.11 статті 7 наведеного Закону від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці «а» підпункту 7.11.1, отримані у вигляді, зокрема, коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг, пов'язаних з їх основною, статутною діяльністю. Згідно з підпунктом 7.11.13 пункту 7.11 статті 7 даного Закону під терміном «державні послуги» слід розуміти будь-які платні послуги, обов'язковість отримання яких встановлюється законодавством та які надаються фізичним чи юридичним особам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами і організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. Відповідач в акті перевірки також зазначає, що відповідно до другого абзацу підпункту 7.11.9 пункту 7.11 статті 7 цього Закону у разі коли неприбуткова організація отримує доход з джерел, інших ніж визначені відповідними підпунктами 7.11.2 - 7.11.7 цього пункту, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат, пов'язаних із отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 акту перевірки відповідач визначає про встановлення заниження позивачем у зв’язку із вищенаведеним порушенням валового доходу в сумі 20907691 грн. за період з 1 кварталу 2006 року по 3 квартал 2008 року, внаслідок чого порушені норми підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 акту перевірки відповідач зазначив про заниження позивачем валових витрат в сумі 1212020 грн. за період з 1 кварталу 2006 року по 3 квартал 2008 року, внаслідок чого позивач порушив норми підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205), надалі – Порядок № 327.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 327 акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Згідно з пунктами 1.6 та 1.7 даного Порядку за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до підпункту 2.3.2 Порядку № 327 за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Як вбачається з акту перевірки, порушення відповідачем були встановлені на підставі бухгалтерських рахунків №№ 711, 301, 31, 364, касової книги, прибуткових ордерів, накладних, рахунків-фактур. Суд зазначає, що це єдине посилання відповідача на первинні документи позивача, за якими встановлено заниження податку на прибуток, і це посилання є загальним. В акті перевірки взагалі не визначено, яке саме порушення встановлено, які саме послуги відповідач вважає були здійснені, за якими, на його думку, повинно бути визначено податкове зобов’язання. Норми порушених, на думку відповідача, відповідних підпунктів статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» взагалі не були покладені в основу прийняття спірного рішення, оскільки ним не були визначені. Відсутність в акті перевірки зафіксованих господарських операцій, за якими встановлене порушення, та відсутність посилання на первинні документи, за якими порушення було встановлено, унеможливлює підтвердження висновків акту перевірки про наявність порушень та сприйняття судом акту перевірки, на підставі якого прийняті спірні рішення у якості носія доказової інформації.

Відповідно до частини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на вищенаведений принцип належності та допустимості доказів у суду відсутні підстави приймати акт перевірки як належний доказ встановлених порушень, на підставі якого були прийняті спірні рішення.

Крім цього, суд зазначає, що відповідачем порушені норми пункту 4.2 Порядку № 327 щодо строків складання акту перевірки, відповідно до якого акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається у двох примірниках та підписується протягом 5-ти робочих днів з дня, наступного за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку. Як вже зазначалося, строк проведення перевірки закінчився 2 лютого 2009 року, однак акт перевірки датований 14 квітня 2009 року.

Враховуючи вищенаведене, суд не вважає за можливе надати правову оцінку встановленим порушенням, оскільки конкретна суть порушення, його зміст, яке було встановлено відповідачем під час перевірки, і перелік первинних документів не наведений в акті перевірки відповідачем, що, як вже зазначалося, унеможливлює підтвердження висновків акту під час судового розгляду справі, внаслідок чого акт перевірки не є належним доказом у справі.

Суд також зазначає, що до складу розміру штрафних (фінансових) санкцій відповідачем включена санкція за неподання відповідачем декларацій з податку на прибуток, однак правовою підставою застосування санкції у спірному рішенні відповідач визначив тільки підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181. Відповідно до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку. Як вбачається зі спірного рішення, дана норма не визначена відповідачем у якості підстави застосування санкції за неподання декларації.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено, що позивачем надавалися послуги, які не відносяться до державних послуг. Як встановлено судом, послуги з постачання води приватним підприємствам здійснювалися позивачем в межах встановленого кошторису відповідно до бюджетної програми «експлуатація загальнодержавних і міжгосподарських державних меліоративних систем» КПКВ 5001050. Дефіцит бюджетного фінансування покривається за рахунок коштів спеціального фонду бюджету. Джерелами формування спеціального фонду в частині доходів є власні надходження бюджетних установ згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 року № 1379 та підпункту 7.11.8 пункту 7.11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Як встановлено судом, отримані кошти за послуги були зараховані на спеціальні реєстраційні рахунки, які відкриті в органах державного казначейства та відповідно до кошторисів спрямовуються на організацію цих послуг. Суд дійшов висновку, що власні надходження неприбуткових установ, які зараховуються до спеціального фонду бюджету, не підлягають оподаткуванню податком на прибуток.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо безпідставності донарахування відповідачем податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням № 0000102340/0.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000112340/0 наведені норми пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідачем визначений підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Встановлені порушення відповідачем визначені в пункті 3.2 акту перевірки, відповідно до якого позивачем занижений податок на додану вартість в сумі 4480 грн. за період з 1 січня 2006 року по 30 вересня 2008 року. Як встановлено з пояснень представників відповідача, заниження податку на додану вартість було встановлено внаслідок невіднесення до складу податкових зобов’язань операцій з поставки електроенергії особам, які мешкають у відомчому будинку, що знаходиться на балансі позивача; операції з поставки путівок на санаторно-курортне лікування та послуги зв’язку працівникам позивача. В акті перевірки визначені тільки операції з поставки електроенергії та путівок на санаторно-курортне лікування. Стосовно послуг зв’язку суд не вбачає за необхідне надавати правову оцінку даному порушенню, оскільки воно не визначено актом перевірки, який не може бути сприйнятий носієм доказової інформації з вищенаведених підстав.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Стосовно операцій з поставки путівок на санаторно-курортне лікування судом встановлено, що працівниками позивача в касу підприємства вносилися кошти як часткова компенсація вартості путівок, які надавалися Володарською міжрайонною виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності» та постанови Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 2 червня 2005 року № 55, якою затверджена Інструкція про порядок забезпечення застрахованих осіб і членів їх сімей путівками на санаторно-курортне лікування, які придбані за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (чинна на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Суд зазначає, що операції з поставки електроенергії особам, які мешкають у відомчому будинку, що знаходиться на балансі позивача; операції з поставки путівок на санаторно-курортне лікування та послуги зв’язку працівникам позивача, не є операціями цивільно-правового характеру за компенсацію в розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Правовою підставою прийняття спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 5 травня 2009 року № 0000322352 у розмірі 56115 грн. 80 коп. відповідачем визначені норми пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Дане рішення оскаржується позивачем в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 760 грн. 50 коп. з урахуванням часткового скасування даного рішення податковим органом в порядку адміністративного оскарження.

Як встановлено судом, відповідачем встановлені три порушення, а саме незастосування реєстратора розрахункових операцій при здійсненні таких господарських операцій як відшкодування працівником коштів по акту ревізії, відшкодування коштів за виданий спецодяг та оплата трудової книжки.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (надалі – Закон № 265) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до статті 2 Закону № 265 розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Розрахунковий документ, відповідно до вищезазначеної норми, - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

У пункті 3.1 Положення про форму та зміст розрахункового документа, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за № 105/5296) зазначено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) – це розрахунковий документ, надрукований реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Пункт 1 статті 17 Закону № 265 передбачає застосування фінансових санкцій за порушення вимог зазначеного Закону у п’ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що для наявності складу правопорушення у даному випадку необхідна наявність зареєстрованого, опломбованого реєстратора розрахункових операцій та факт його незастосування, тобто не проведення через реєстратор певних розрахункових операцій. Як встановлено судом, підтверджено відповідачем в акті перевірки та сторонами під час судового розгляду справи, у позивача відсутній реєстратор розрахункових операцій, що унеможливлює його як застосування, так і не застосування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведена правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, рішення в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Маріупольського міжрайонного управління водного господарства до Державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 5 травня 2009 року № 0000102340/0, № 0000112340/0 в сумі 322727 грн. та частково недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 5 травня 2009 року № 0000322352 в сумі 760 грн. 50 коп. задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області від 5 травня 2009 року № 0000102340/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у загальній сумі 316007 грн., з яких за основним платежем 219685 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 96322 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області від 5 травня 2009 року № 0000112340/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 6720 грн., з яких за основним платежем 4480 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2240 грн.

Визнати частково недійсним рішення Державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області від 5 травня 2009 року № 0000322352 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 760 грн. 50 коп.

Присудити з Державного бюджету України на користь Маріупольського міжрайонного управління водного господарства витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 2 вересня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена 7 вересня 2009 року.

          Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсяі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Смагар С.В.