Ухвала суду № 64386046, 24.01.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/63/17 Справа № 690/109/14-к Категорія: ч. 2 ст. 162 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6, ОСОБА_7,

обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ,

захисників ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,

потерпілого ОСОБА_14,

законних представників

обвинуваченого ОСОБА_10 ОСОБА_15, ОСОБА_16,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, потерпілого ОСОБА_14, захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9, захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10, на вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 30 серпня 2016 року, яким

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 162 КК України до 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1рік, з покладанням обовязків, передбачених п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України;

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянин України, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_5 «б» кв. 63, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 162 КК України до 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, з покладанням обовязків, передбачених п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України;

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянин України, зареєстрований та проживає - м. Одеса вул. Успенська буд. 28/30, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 162, ст. 102 КК України до 2 років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_10 звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладанням обовязків, передбачених п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено стягнути з обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь:

- держави процесуальні витрати в сумі по 196,13 грн. з кожного;

- потерпілого ОСОБА_14 в рахунок відшкодування моральної шкоди солідарно 15000 грн.

Вирішена доля речових доказів по справі.

в с т а н о в и л а :

Вироком Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнані винними та засуджені за те, що ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, будучи курсантами І курсу Національної академії внутрішніх справ, яким відповідно до наказу № 99 о/с від 08 серпня 2013 року присвоєно спеціальне звання «рядовий міліції», тобто будучи службовими особами органу внутрішніх справ, наділеними спеціальними владними та службовими повноваженнями, порушуючи вимоги ст. 9 Закону України «Про міліцію», п.6.3 Положення про вищі навчальні заклади МВС, на яких поширюються права та обов'язки, передбачені законодавством для працівників МВС, та які відповідно до ст. 2 Закону України «Про міліцію» зобов'язані забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їхні права, свободи і законні інтереси, припиняти та запобігати правопорушенням, охороняти і забезпечувати громадський порядок, захищати власність від злочинних та кримінально протиправних посягань, виконувати інші обов'язки, дотримуючись під час своєї діяльності принципів поваги прав і свобод людини, законності, справедливості, гуманізму, порушуючи вимоги Конституції України, Закону України «Про міліцію», Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, статут Національної академії внутрішніх справ, Кримінального процесуального кодексу України, не маючи передбачених законом підстав для проникнення в житло особи та проведення в ньому обшуку, діючи за ініціативою обвинуваченого ОСОБА_10 узгоджено між собою та іншою невстановленою органами досудового розслідування особою, з метою залякування потерпілого ОСОБА_14С, після того, як в квартиру №8, де проживав останній, в будинку № 25 по проспекту Ватутіна в м. Ватутіне Звенигородського району Черкаської області, близько 19.00 год., попередньо потрапила невстановлена органами досудового розслідування особа під приводом тимчасово погрітися, отримавши від вказаної особи смс-повідомлення про перебування ОСОБА_14 одного в указаній квартирі, 07 грудня 2013 року, близько, 19.30 год., після того, як потерпілий відчинив двері, щоб невстановлена особа могла вийти з квартири у під'їзд зазначеного будинку, незаконно проникли до цієї квартири, де збивши потерпілого ОСОБА_14 з ніг та поваливши на підлогу, утримуючи шляхом притискання до підлоги, чим спричинили потерпілому фізичний біль та моральні страждання, та імітуючи застосування насильства до невстановленої органами досудового розслідування особи, стали незаконно проводити обшук помешкання на предмет виявлення наркотичних засобів, а після того як потерпілий впізнав обвинуваченого ОСОБА_10, покинули приміщення вказаної квартири, залишивши в ній останнього та невстановлену органами досудового розслідування особу.

Дії ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 судом першої інстанції перекваліфіковані з ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 162 КК України.

Не погоджуючись з вказаним вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому зазначає, що, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції безпідставно кваліфікував дії обвинувачених за ч. 2 ст. 162 КК України, не давши оцінку доказам сторони обвинувачення, які надані суду в підтвердження обвинувачення ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні ними злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187, ч.2 ст. 365 КК України.

Крім того, вказує, що судом першої інстанції безпідставно та невмотивовано призначено обвинуваченим мінімальне покарання за ч.2 ст. 162 КК України та звільнено від відбування покарання із встановленням іспитового строку - 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Просив ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 365 КК України, та призначити покарання: ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 187 КК України - із урахуванням ст. 98 КК України - 7 років позбавлення волі без конфіскації майна, за ч. 2 ст. 365 КК України - 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки; на підставі ст. 70 КК України з урахуванням ст. 98 КК України остаточно призначити покарання - 7 років позбавлення волі без конфіскації майна з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки; ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187 КК України - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 365 КК України - 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки, на підставі ст. 70 КК України остаточно призначити покарання - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки; ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 187 КК України - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 365 КК України - 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки, на підставі ст. 70 КК України остаточно призначити покарання - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на 3 роки.

Потерпілий ОСОБА_14 в поданій ним апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий, яким засудити ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 365 КК України, та задовольнити заявлений ним цивільний позов в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вирок суду першої інстанції постановлений з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки органом досудового розслідування ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачувалися за ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 365 КК України, однак суд першої інстанції невмотивовано перекваліфікував їх дії на ч. 2 ст. 162 КК України. Зазначає на неповноту дослідження доказів судом, яка призвела до винесення вироку, що не відповідає фактичним обставинам справи. Також вважає, що районний суд безпідставно частково задовольнив заявлений ним цивільний позов.

Захисник ОСОБА_13, діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10Ю, в апеляційній скарзі просить скасувати вирок районного суду, оскільки судом не дано належної юридичної оцінки доказам, які були покладені в основу обвинувального вироку.

Зазначає, що районний суд повинен був винести рішення на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Однак, суд першої інстанції в свою чергу критично оцінив та відкинув ряд доказів по справі і виніс обвинувальний вирок відносно ОСОБА_17, поклавши в його основу доказ, який не був ним перевірений під час судового розгляду справи, а саме - протокол допиту свідка ОСОБА_18

Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України.

Захисник ОСОБА_11, діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд безпідставно прийшов до висновку про доведеність вини обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 162 КК України, обвинувальний вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи, судом безпідставно були відкинуті покази ряду свідків по справі, які підтверджують невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Просить постановити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 162 КК України.

Захисник ОСОБА_12, діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9, в апеляційній скарзі просить скасувати вирок районного суду через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність судового слідства, неправильне застосування кримінального закону.

При цьому зазначає, що вирок суду першої інстанції не містить будь-яких посилань та доказів щодо того які функції влади виконував та яке службове становище займав обвинувачений ОСОБА_9, якими владними чи службовими повноваженнями він був наділений. За вказаних обставин судом першої інстанції при кваліфікації дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 162 КК України неправильно був застосований закон України про кримінальну відповідальність.

Просить постановити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 162 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурорів Швець І.В., Чепурної Т.В., які підтримали апеляційну скаргу прокурора Чепурної Т.В., погодилися з апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_14 та заперечили проти задоволення апеляційних скарг захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_12, ОСОБА_11 ; думку потерпілого ОСОБА_14 в підтримку власної апеляційної скарги та - частково апеляційної скарги прокурора, його заперечення проти задоволення апеляційних скарг захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_12, ОСОБА_11 ; думки захисника ОСОБА_13 та обвинуваченого ОСОБА_10, законних представників неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_10 ОСОБА_15, ОСОБА_16 , які просили закрити провадження відносно ОСОБА_10 на підставі п. 7 ст. 284 КПК України, погодились з апеляційними скаргами захисників ОСОБА_12 та ОСОБА_11, заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого; думки захисника ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_8, які просили закрити провадження відносно ОСОБА_8 на підставі п. 7 ст. 284 КПК України, погодились з апеляційними скаргами захисників ОСОБА_12 та ОСОБА_13, при цьому заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого; думки захисника ОСОБА_12 та обвинуваченого ОСОБА_9, які просили закрити провадження відносно ОСОБА_9 на підставі п. 7 ст. 284 КПК України, погодились з апеляційними скаргами захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_13 при цьому заперечили проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого; вивчивши матеріали кримінальної провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають до часткового задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст.ст. 409, 410, 412 КПК України підставою для скасування вироку є неповнота судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.

Відповідно до ч.2 п.2 ст. 412 КПК України судове рішення у бідь-якому разі підлягає скасуванню, якщо ухвалено незаконним складом суду.

Згідно ч. 10 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта здійснюється суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. У разі якщо таке кримінальне провадження має здійснюватися судом колегіально, головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповноважений згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у місцевих загальних судах та апеляційних судах діє спеціалізація зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Зокрема, судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обираються зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно.

Як вбачається з вироку районного суду, розгляд кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_10, який на час скоєння інкримінованих йому злочинів був неповнолітнім, та обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 здійснювався колегіальним складом суду в складі головуючого судді Савранського О.А., суддів: Кіхтенко Н.І., Свитки С.Л..

Відповідно до даних протоколу № 3 зборів суддів Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15.01.2014 року, зборами суддів з 15.01.2014 року було обрано слідчих суддів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, - суддю Савранського О.А. та Свитку С.Л. ( т. 6 а.с.2)

Колегія суддів вважає, що головуючий по даній справі суддя Савранський О.А. не був уповноважений за рішенням зборів суддів як суддя здійснювати кримінальне провадження щодо розгляду обвинувального акта стосовно неповнолітньої особи, як це передбачено ч.10 ст. 31 КПК України, а тому вирок районного суду був ухвалений незаконним складом суду, що відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.412 КПК України є підставою для його скасування , наслідком якого є призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції ( п 1. ч.1 ст. 415 КПК України). Також, колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальним процесуальним законодавством не передбачено обрання зборами суддів відповідного суду слідчих суддів, які здійснюють кримінальне провадження саме щодо неповнолітніх .

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, тому формулювання обвинувачення в обвинувальному акті є обовязковим.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен місити у собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

В обвинувальному акті повинно бути зазначено - як виклад фактичних обставин події, так і формулювання обвинувачення, тобто описова і його резолютивна частини. В резолютивній частині підводяться підсумки кримінального розслідування, тобто особі формулюється обвинувачення та зазначається час, місце, спосіб, мотиви, що саме вчинила особа, наслідки кримінального правопорушення, в якому стані перебувала особа і всі ознаки виду кримінального правопорушення, а також зазначається кваліфікація злочину, в якому особа обвинувачується із зазначенням всіх кваліфікуючих ознак.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «ОСОБА_17 проти Росії» від 09 жовтня 2008 року, зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії», п. 79). Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», п. 58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47, «Маттоціа проти Італії»).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт щодо ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вказаним вимогам не відповідає (т. 5 а.с. 1-33 м.п.), оскільки він не містить належним чином сформульованого обвинувачення ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 В обвинувальному акті слідчим зазначено «Фактичні обставини кримінального правопорушення, правова кваліфікація кримінальних правопорушень та формулювання обвинувачення», при цьому окремого викладу фактичних обставин події, так і формулювання обвинувачення, тобто описова і його резолютивна частини відсутні.

Розглядаючи справу по суті, районний суд не звернув уваги на істотні порушення норм кримінального процесуального закону, допущені органами досудового розслідування, які порушують гарантовані законом процесуальні права обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та перешкоджають суду ухвалити законне, обґрунтоване рішення і постановив обвинувальний вирок, який підлягає безумовному скасуванню і призначенню нового розгляду в суді першої інстанції в іншому його складі.

Крім того, як на доказ вини обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.162 КК України суд першої інстанції у вироці послався на показання свідка ОСОБА_18, які надавалися ним слідчому судді під час досудового розслідування, при цьому, судом першої інстанції не було вжито належних заходів для його безпосереднього допиту в судовому засіданні, чим було порушено права обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на захист.

Колегія суддів вважає вказане порушення істотним порушенням вимог ст. 23 КПК України та порушенням права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом, передбаченого п. «d» ч.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., у якій зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

При постановленні вироку судом першої інстанції вказаних вимог закону дотримано не було. Тобто, в ході судового розгляду даного кримінального провадження було порушено принцип безпосереднього дослідження доказів судом.

Вказані істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства перешкодили суду першої інстанції прийняти законне та обгрунтоване рішення по даному кримінальному провадженню, а апеляційний суд переглядаючи вирок суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України в межах поданих апеляційних скарг, зазначені порушення усунути не може.

Колегія суддів вважає, що за умови належного підтвердження висунутого ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачення та відсутності інших обставин, які істотно впливають на ступінь і обсяг їх відповідальності, призначене їм за оскаржуваним вироком покарання слід вважати мяким.

Висловлювати свою позицію щодо інших доводів апеляційних скарг колегія суддів не вбачає за доцільне з метою уникнення будь-якого впливу на позицію суду першої інстанції в ході нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки судом першої інстанції під час судового провадження було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, порушено право обвинувачених на захист, тому колегія суддів вважає, що вирок суду слід скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, під час якого потрібно відповідно до вимог кримінального і кримінального процесуального законів прийняти законне і обґрунтоване рішення з врахуванням доводів, викладених в мотивувальній частині ухвали та апеляційних скаргах прокурора, потерпілого та захисників.

З врахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 405, п.6 ч.1 ст. 407, ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 415, ст. 418 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, потерпілого ОСОБА_14, адвоката ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9, адвоката ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, адвоката ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 30 серпня 2016 року відносно ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Головуючий :

Судді :