Рішення № 64382867, 23.01.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Мірошникова О.Ш.

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 425/2086/16-ц

Провадження № 22ц/782/20/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі

головуючого Луганської В.М.,

суддів - Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря: Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частку нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння та вселення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася з зазначеним позовом до відповідачів, в обґрунтування вимог зазначила, що рішенням Рубіжанського міського суду від 16 червня 2015року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 08 вересня 2015 року, встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_7 в період з 01.01.2004 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вказаним судовим рішенням були встановлені обставини щодо набуття 23.07.2008 року ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 у власність в інтересах сім'ї. Встановлено, що позивач та померлий у період з 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 проживали спільно, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати, набували майно в інтересах сімї. Рішенням суду встановлено, що вона та ОСОБА_7 придбали спільно квартиру АДРЕСА_1.

Позивач посилається на те, що придбання спірної квартири нею та ОСОБА_7 є преюдиціальним фактом, який вже встановлено судовим рішенням і вона має право на ? частку квартири.

Після смерті ОСОБА_7 спадщину у вигляді зазначеної вище квартири прийняла ОСОБА_4 і 27.11.2014 року одержала свідоцтво про право на спадщину за законом. 22 грудня 2014 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 вказану квартиру. Набуття права власності на квартиру ОСОБА_4 на всю спірну квартиру і її наступне набуття права власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 грудня 2014 року ОСОБА_5 порушує її права. Позивач в позовній заяві посилається на те, що відповідач ОСОБА_4 не має права на успадкування ? частки спірної квартири, що є підставою для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину. Факти оформлення спадщини на спірну квартиру і наступний її продаж свідчать про оспорювання та невизнання відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 її речового титульного права, яке підлягає захисту.

Позивач посилається на те, що придбаваючи квартиру ОСОБА_5 достеменно знав, що ОСОБА_7 і вона придбали цю квартиру разом, проживаючи однією сім'єю, що вона має право на частку квартири. Позивач просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_7. Визнати свідоцтво про право на спадщину, видане 27 листопада 2014 року, після смерті ОСОБА_7 спадкоємцю ОСОБА_4 частково недійсним в частині ? частки спірної квартири, визнати за позивачем право власності на ? частку спірної квартири, витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 ? частки спірної квартири.

Під час розгляду справи у суді позивач уточнила та доповнила заявлені вимоги, у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 15. 07.2016 року продав спірну квартиру ОСОБА_2 Просила суд витребувати ? частку спірної квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та вселити її в спірну квартиру.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Суд визнав квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 станом на день смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3. Визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Рубіжанської державної нотаріальної контори Луганської області Меренковим Ю.В. 27.11.2014 року за реєстром № 365, на ім'я ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.

Суд визнав за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Суд витребував у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

В задоволені решти позову в частині вселення ОСОБА_3 в спірну квартиру відмовив. Суд стягнув з ОСОБА_4, на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору у сумі 693,67 гривень та з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору у сумі 693,67 гривень. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору у сумі 693,67 гривень.

Не погодившись з даним рішенням ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі. Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції неповно встановлені обставини, що мають значення для справи, суттєві обставини для справи, які суд вважає встановленими - не доведені, висновки суду не відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник апелянта - ОСОБА_9 апеляційну скаргу підтримала, посилаючись на те, що ОСОБА_2 вважає, що суд в порушення вимог закону при розгляді вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю не перевірив походження та джерело коштів за які було придбано спірну квартиру. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 вважають, що обставини, які суд першої інстанції вважає встановленими при розгляді раніше вирішеної справи, у якій не приймали участь ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не мають для них обов'язкової сили, тому повинні бути доведені позивачем при розгляді вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю позивача та померлого ОСОБА_7 Позивачем не надано суду доказів придбання спірної квартири із померлим ОСОБА_7 Враховуючи, що позивач звернулася до суду за захистом своїх прав лише після продажу спірної квартири ОСОБА_4 ОСОБА_5, то відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не знали і не могли знати про претензії позивача на спірну квартиру, а тому правомірно володіють ним. Представник апелянта посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при розгляді вимог в частині витребування 1/2 частки квартири, зазначаючи, що витребувати можна лише індивідуально-визначене майно. Частка спірної квартири не виділена в натурі тому не може бути витребувана у апелянта.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник апеляційну скаргу не визнали, вважають, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не має.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися про місце та час судового засідання повідомлені у визначеному законом порядку. На адресу апеляційного суду надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_2 рішення суду оскаржується в частині задоволення заявлених вимог позивача, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених вимог позивача про вселення не оскаржується і не є предметом апеляційного розгляду.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі не виконані.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_1 23.07.2008 року, що підтверджується договором купівлі-продажу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2014 року державним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_4 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належала померлому ОСОБА_7

22.12.2014 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 зазначену вище квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири.

15.07.2016 року ОСОБА_5 продав зазначену квартиру ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу.

Заочним рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 09.04.2015 року у цивільній справі № 425/3251/14-ц позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням задоволено та виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1. Вказане рішення суду набрало законної сили 13.08.2015 року,

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 16.06.2015 року в цивільній справі № 425/3239/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту сумісного проживання, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійним, визнання права власності, яке набрало законної сили 08 вересня 2015 року, позов задоволено частково. Суд визнав факт сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в період з 01.01.2004 року по день смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Задовольняючи заявлені вимоги позивача в частині визнання з квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, суд першої інстанції виходив, з положень ч.3 ст.61 ЦПК України та з того, що є рішення суду, яким встановлено факт сумісного проживання позивача та ОСОБА_7 з 01.01.2004 по день смерті ОСОБА_7 -ІНФОРМАЦІЯ_3 та, що спірна квартира є спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_7

Колегія суддів судової палати вважає, що такий висновок суду відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам.

Так. відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом та таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньої спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, із аналізу указаних норм слідує, що законом презюмується право спільної сумісної власності на майно, що набуте чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім'єю.

Відповідно ч. 3 ст. 61 ЦК України обставини, встановлені судовим рішенням, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 16.06.2015 року встановлено факт сумісного проживання позивача та ОСОБА_7 з 01.01.2004 по день смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та встановлено, що позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_7 проживали спільно, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати, придбали майно в інтересах сім'ї, а саме квартиру: АДРЕСА_1. Вказану квартиру ОСОБА_7 набув у спільну власність, тому позивач має право на 1/2 частку квартири.

Тобто, обставини, які передбачені ст. 74 СК України, встановлені рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 16.06.2015 року.

Вказане судове рішення набрало законної сили і зазначені у ньому обставини в силу вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України є преюдиційними

Колегія суддів судової палати не приймає до уваги посилання апелянта на те, що встановлення факту проживання однією сім'єю та те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_7, померлого,ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, вказаним вище рішенням суду не має вирішального значення при розгляді справи про визнання права спільної сумісної власності, оскільки позивачу необхідно було надати докази походження та джерела коштів, за які придбане спірне майно і вказане рішення суду не має обов'язкової сили для відповідачів ОСОБА_2, та ОСОБА_6, оскільки вони не приймали участі у справі і обставини повинні бути доведені позивачем при розглядів справи про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю позивача та померлого ОСОБА_7, виходячи з наступного.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14, обставини, встановлені судовим рішення у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, при розгляді справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту сумісного проживання, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності, рішенням суду було встановлено, що в період з 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач та ОСОБА_7 проживали спільно, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати, придбали майно в інтересах сім'ї, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Вказаним судовим рішення встановлено, що спірну квартиру ОСОБА_7 набув у спільну власність з позивачем і позивач має право на ? частки спірної квартири.

Вказані обставини є преюдиційними, стосовно правовідносин, які склалися між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 по встановленню факту сумісного проживання позивача з померлим та правового статусу спірної квартири, яка була придбана померлим ОСОБА_7 та позивачем і не повинні доказуватися при розгляді саме цієї справи, оскільки обставини щодо придбання спірної квартири її правового статусу, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Колегія суддів судової палати вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що спірну квартиру АДРЕСА_1 померлий ОСОБА_7 та позивач придбали у спільну власність, а тому в силу ч.2 ст.372 ЦК України позивачу належить 1/2 частина цієї квартири, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на указану частку підлягають захисту і висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.

Відповідно ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що 1/2 частина спірної квартири належить на праві власності позивачу, як спільне сумісне майно, з моменту придбання цієї квартири, тому на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 ця квартира перебувала у їх спільній сумісній власності і у ОСОБА_4 як спадкоємиці другої черги після смерті ОСОБА_7, виникло право на спадкування лише частки квартири, яка належала померлому на праві спільної сумісної власності з позивачем. Такий висновок суду відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам. Доводи апеляційної скарги в частині незаконності рішення суду про визнання недійсним частково свідоцтва про право на спадщину за законом виданого на ім'я ОСОБА_4, спростовуються з викладеними вище обставинами справи.

Задовольняючи заявлені вимоги ОСОБА_3 про витребування майна від відповідача ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ним були встновлені факти проте, що ОСОБА_4 для оформлення спадщини отримала повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_7 та дублікат договору купівлі-продажу. ОСОБА_4 було відомо, що оригінали свідоцтва про смерть ОСОБА_7 та документів на квартиру знаходяться у ОСОБА_3 та, що остання може претендувати на квартиру. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 розуміла, що ОСОБА_3, як жінка, з якою проживав її померлий брат, може претендувати на квартиру та як наслідок усвідомлювала, що вона не має права відчужувати квартиру ОСОБА_5

Суд першої інстанції вважав, встановленими обставини щодо проживання у спірній квартирі позивача як члена сімї померлого ОСОБА_7, посилаючись на заочне рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 09.04.2015 року у цивільній справі № 425/3251/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення з квартири.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 розумів, що ОСОБА_3 як член сім'ї померлого ОСОБА_7 після його смерті залишилася проживати в спірній квартирі та претендує на часту в спірній квартирі.

Суд першої інстанції виходив з того, що співвласник квартири ОСОБА_4 частка в якій належала їй за спадщиною, здійснила відчуження всієї квартири покупцю

ОСОБА_5 при цьому остання не мала права відчужувати всю квартиру, оскільки

іншим співвласником цієї квартири була позивач, хоча, остання й не мала правовстановлюючого документу на частку квартири. ОСОБА_5 розумів, що ОСОБА_3 як член сім'ї померлого ОСОБА_7, після його смерті залишилася проживати в спірній квартирі та претендує на частку в спірній квартирі.

Встановивши зазначені вище обставини, суд першої дійшов висновку, що 1/2 частка квартири вибула із володіння ОСОБА_3 не з її волі, а зв'язку з тим, що

остання не мала правовстановлюючого документу на спірну частку квартири.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 15.07.2016 року продав спірну квартиру ОСОБА_2

На придбання спірної квартири була згода дружини покупця ОСОБА_6

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_6 є зятєм ОСОБА_10 Відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було відомо про судові справи, щодо спірної квартири, на час укладання договору купівлі-продажу заборона на відчуження була відсутня. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 є добросовісним

набувачем квартири. Оскільки спірна частка квартири вибула із володіння ОСОБА_3 поза її волею з урахуванням добросовісного набуття права власності на квартиру відповідачем ОСОБА_2, суд першої інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України дійшов висновку, щодо підстав витребування 1/2 частки квартири у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірна частка квартири вибула із володіння ОСОБА_3 поза її волею, однак задовольняючи вимоги позивача в частині витребування 1/2 частки квартири у ОСОБА_2 суд першої інстанції залишив поза увагою, що 1/2 частки спірної квартири не виділена в натурі. І в цій частині колегія суддів судової палати приймає до уваги доводи апеляційної скарги.

Так, відповідно до роз'яснень, які містяться у п.19 Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Тобто, витребувати можна лише індивідуально визначене майно. Такий висновок міститься і в постанові Верховного суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6- 1168 цс15.

Оскільки 1/2 частка спірної квартири не виділена, то вимоги позивача про витребування 1/2 частки квартири у ОСОБА_2 задоволенню не підлягають і рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частиині нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування ? частки квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витратиприсуджуються пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, то позивача ОСОБА_3 на користь апелянта необхідно стягнути судовий збір у розмірі 704, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року в оскаржуваній частині змінити, скасувавши в частині витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ? частки квартири АДРЕСА_1, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судового збору і в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування ? частки квартири АДРЕСА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704, 00 грн.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Cудді: