Ухвала суду № 64382212, 25.01.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/108/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Запорожець О. М.

Доповідач Єгорова С. М.

УХВАЛА

Іменем України

25.01.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Єгорової С.М.

суддів: Дуковського О.Л., Письменного О.А.

із секретарем Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 21 жовтня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Торговицького ПТУ № 30, треті особи - директор ПТУ № 30 - ОСОБА_2, первинна профспілкова організація Торговицького ПТУ № 30, ОСОБА_4, про скасування наказів, визнання неправомірними дій, стягнення середнього заробітку, різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

УСТАНОВИЛА:

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 21 жовтня 2016 рок позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано незаконні накази директора ПТУ № 30 с. Торговиця від 27.11.2015 року № 133 «Про накладення дисциплінарного стягнення на юрисконсульта ОСОБА_3.» та від 16.12.2015 року № 88 про звільнення ОСОБА_3

Визнано незаконними дії директора ПТУ № 30 с. Торговиця ОСОБА_2 щодо накладення дисциплінарного стягнення, ненадання 175 годин викладання та звільнення з посади юрисконсульта ПТУ № 30 с. Торговиця ОСОБА_3

Зобов'язано директора ПТУ № 30 с. Торговиця поновити ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта ПТУ № 30 с. Торговиця.

Стягнуто з ПТУ № 30 с. Торговиця на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 17 грудня 2015 року по день поновлення на роботі (винесення рішення суду) в сумі 18418 грн. 56 коп. з утриманням з даної суми податків та інших обов'язкових платежів; різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в сумі 1787 грн. 52 коп. з утриманням з даної суми податків та інших обов'язкових платежів; за затримку розрахунку при звільненні у сумі 1824 грн. 50 коп. з утриманням з даної суми податків та інших обов'язкових платежів, заподіяну моральну шкоду у сумі 1500 грн.

Стягнуто з ПТУ № 30 с. Торговиця на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп. та на користь держави судовий збір в сумі 5512 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді юрисконсульта ПТУ № 30 с. Торговиця та виплати заробітної плати за один місяць.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення як незаконне і необ'єктивне.

Позивач подала пиьмові заперечення проти доводів апеляційної скарги, у яких просить залишити рішення суду без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, які підтримали свої доводи і заперечення, третьої особи ОСОБА_4, який не погодився з доводами апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що на підставі наказу № 49 від 28 серпня 2013 року по ПТУ №30 с. Торговиця «Про прийняття ОСОБА_3 на посаду юрисконсульта» позивача було прийнято на посаду юрисконсульта з 28 серпня 2013 року з оплатою праці згідно штатного розпису - 50 відсотків посадового окладу. Встановлений випробувальний термін три місяці /а.с.99/.

На підставі наказу професійно-технічного училища № 30 с. Торговиця від 23 жовтня 2013 року № 101 «Про педагогічне навантаження педагогічних працівників на 2013-2014 навчальний рік» було встановлене педагогічне навантаження на 2013-2014 навчальний рік, згідно якого позивач викладала предмети: правознавство (основи правових знань), основи законодавства України, основи трудового законодавства, загальною кількістю - 175 годин /т. 1 а.с.96-98/.

Також, відповідно до наказу від 16 вересня 2014 року № 82 «Про педагогічне навантаження педагогічних працівників на 2014-2015 навчальний рік» позивачці було встановлене педагогічне навантаження у загальній кількості 175 годин з вищевказаних предметів /т. 2 а.с.38-41/..

За виконану відповідно до вказаних наказів роботу ОСОБА_3 отримувала заробітну плату, що не заперечується сторонами.

Проте, відповідно до наказу від 29 вересня 2015 року № 101 «Про педагогічне навантаження педагогічних працівників на 2015-2016 навчальний рік» вищезазначені години з викладання зазначених предметів надано ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 взагалі не було встановлене педагогічне навантаження /т. 1 а.с.92-95/.

Ч. 3 ст. 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

В п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

У відповідача за наведений період не змінилась організація праці, крім того він не повідомив позивача у встановленним законом двохмісячний строк про зміну педагогічного навантаження, внаслідок чого у позивача істотно змінились умови праці і оплати. Томе, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку наявне порушення положень ч. 3 ст. 32 КЗпП України і відповідач повинен сплатити позивачці різницю за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період з 01 вересня 2015 року по день звільнення, тобто по 16 грудня 2015 року, що за інформацією відповідача складає 1787,52 грн. /т. 2 а.с.37/.

Відповідно до наказу № 133 від 27 листопада 2015 року директором ПТУ № 30 с. Торговиця оголошено догану позивачці за порушення трудової дисципліни, що проявилось у неправомірній відсутності працівника на робочому місці 16 листопада 2015 року (10 хв.) та 25 листопада 2015 року( 35 хв.) / т. 1 а.с.100/. Підставами стали акти, складені за фактом виявлення відсутності ОСОБА_3 на робочому місці і письмові пояснення останньої.

Як вбачається з копії акту перевірки відпрацювання робочого часу працівниками ПТУ № 30 с. Торговиця від 16 листопада 2015 року комісія виявила відсутність на робочому місці позивачки 16 листопада 2015 о 08 год. 20 хв. / т. 1 а.с.101/.

На підставі вищезазначенного акту, на ім'я директора ПТУ №30 с. Торговиця ОСОБА_2, головою комісії ОСОБА_5, була складена доповідна записка із пропозицією - винести догану ОСОБА_3 за порушення внутрішнього розпорядку, а саме: відсутність на робочому місці і на території навчального закладу 16 листопада 2015 року з 08 год. до 08 год. 10 хв. юрисконсульта ОСОБА_3 / т. 1 а.с.102/.

У своєму поясненні від 16 листопада 2015 року ОСОБА_3 зазначала що, запізнилася на роботу на п'ять хвилин, так як заводила дитину до школи / т. 1 а.с.103/.

Згідно копії акту перевірки відпрацювання робочого часу працівниками училища ПТУ № 30 с. Торговиця від 25 листопада 2015 року комісія виявила відсутність на робочому місці позивачки 25 листопада 2015 року о 15.00 год. / т. 1 а.с.104/.

На підставі цього акту, на ім'я директора ПТУ №30 с. Торговиця ОСОБА_2, головою комісії ОСОБА_5 була складена доповідна записка із зазначенням що, перевірка відпрацювання робочого часу 25 листопада 2015 року виявила відсутність на робочому місці і на території навчального закладу з 14 год. 45 год. до 15 год. 20 хв. юрисконсульта ОСОБА_3. Запропоновано винести догану ОСОБА_3 за порушення внутрішнього розпорядку / т. 1 а.с.105/.

Крім того, цього ж дня на ім'я директора ПТУ № 30 с. Торговиця ОСОБА_2 виконуючою обов'язки головного бухгалтера ОСОБА_6 була складена доповідна записка із зазначенням, що в липні 2015 р. відбулися зміни в законодавстві, зокрема, відбулися зміни у нарахуванні листа непрацездатності. Позивачка згідно своїх посадових обов'язків повинна була довести до відома про зміни бухгалтерію училища, чого вона не зробила. Відповідно до цього бухгалтерія училища за період із липня по листопад 2015 року нараховувала листи непрацездатності не правильно. В зв'язку з цим бухгалтерії потрібно зробити перерахунок коштів своїх 5 днів оплати та повідомити про перерахунок ФСС. Згідно посадової інструкції п 4.1 юрисконсульт несе відповідальність за невиконання, неналежне виконання, несвоєчасне виконання службових обов'язків передбачених посадовою інструкцією, п. 4.2 за завдання матеріальної шкоди несе відповідальність в межах, визначених діючим цивільним законодавством та законодавством України «Про працю». Просила прийняти міри та звернути увагу на компетентність юрисконсульта згідно своїх посадових обов'язків /т. 1 а.с.107/.

З пояснення, наданого ОСОБА_3 щодо вказаних обставин, вбачається, що о 14.45 год. вона виходила в туалет, а інформацію щодо змін в законодавстві по виплаті лікарняних не надавала ОСОБА_6 через відсутність комп'ютера та інтернету для вчасного відслідковування останніх змін у чинному законодавстві, зазначивши, що згідно ст. 29 КЗпП роботодавець повинен надати працівнику робоче місце та всі необхідні засоби для роботи. Повідомила про необхідність її забезпечення комп'ютером з доступом до інтернету / т. 1 а.с.106/.

Ст. 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Положеннями ст. 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З аналізу ст. ст. 147, 149 КЗпП України порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків, що проявились в порушенні правил внутрішнього розпорядку, посадових інструкцій, положень наказів та розпоряджень власниками, якщо вони мають законний порядок. Порушеннями зокрема можна вважати порушення трудової дисципліни викладені у ст. ст. 40, 41 КЗпП України. Дисциплінарне стягнення це захід примусового впливу, що застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу даного працівника відповідно до його компетенції за вчинений дисциплінарний проступок. Крім того відповідач при накладанні дисциплінарного стягнення повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, при цьому врахувати обставини, що пом'якшуть і обтяжують відповідальність.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу директора ПТУ № 30 с. Торговиця від 27 листопада 2015 року № 133 «Про накладення дисциплінарного стягнення на юрисконсульта ОСОБА_3.» суд, врахував вказані норми трудового законодавства, і виходив з того, що відповідач не створив належні умови праці позивачці, при накладенні дисциплінарного стягнення не прийняв до уваги пояснень працівника. Директор, переслідуючи тільки особисті неприязнені стосунки, які склались у неї з ОСОБА_3, не даючи об'єктивної оцінки наданих їй актів та доповідних, не дотримуючи балансу інтересів сторін у трудових відносинах, проявила упереджене ставлення, внаслідок чого винесла незаконний наказ про накладення дисциплінарного стягнення. При цьому суд зазначив про відсутність переконливих доказів щодо наявності у позивача робочого кабінету, та взагалі місця здійснення нею свїх повноважень відповідно до посадової інструкції, належності її робочого місця. Оскільки позивач не мала постійного місця роботи, то відповідно і акти перевірки відпрацьованого часу працівниками ПТУ № 30 с. Торговиця, складені комісією училища щодо неї не є легітимними. Крім цього, при винесенні оспорюваного наказу не дотримано вимог закону про те, що власник повинен врахувати попередній час роботи працівника, його ставлення до роботи, заохочення, а також врахувати поважність, певних причин, що спонукали вчинення проступку чи навпаки нехтування посадовими обов'язками. При цьому власник повинен суворо дотримуватись КЗпП України, а не переслідувати власні, не поєднані в жодному разі з трудовими правовідносинами інтереси, або інші власні амбіції.

На підставі наказу № 88 від 16 грудня 2015 року по ПТУ №30 с. Торговиця у зв'язку з неодноразовим порушенням трудової дисципліни ОСОБА_3 було звільнено з посади юрисконсульта з 16 грудня 2015 року за ст. 40 п. 3 КЗпП з виплатою компенсації за невикористану відпустку терміном 7 календарних днів за відпрацьований період з 28.08.2015 року по 16.12.2015 року, з наказом позивач не ознайомлена, що підтверджується копією витягу з вказаного наказу /т.1 а.с.111/.

Як було встановлено в судовому засіданні з пояснень позивача, представника сторін, директора ПТУ № 30 с. Торговиця ОСОБА_2, свідків та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, підставами для звільнення стало те, що комісія згідно копії актів перевірки відпрацювання робочого часу працівниками училища ПТУ № 30 с. Торговиця від 16 грудня 2015 року виявила відсутність на робочому місці ОСОБА_3 16 грудня 2015 о 14 год. 50 хв., була складена доповідна записка із зазначенням що, перевірка відпрацювання робочого часу 16 грудня 2015 року виявила відсутність на робочому місці і на території навчального закладу з 14 год. 50 хв. до 15 год. 30 хв. юрисконсульта ОСОБА_3, а також з 12 год. до 13 год. 30 хв. Запропоновано винести догану ОСОБА_3 за порушення внутрішнього розпорядку /т. 1 а.с.108-110/.

Як убачається з копії доповідної записки від 16 грудня 2015 року ОСОБА_3 повідомила директора ПТУ №30 с. Торговиця ОСОБА_2 про те, що 16 грудня 2015 року о 16 год. у Новоархангельському районному суді Кіровоградської області відбудеться розгляд справи №394/1288/15-ц, вона викликається як позивач, на що в лівому куті вказаної доповідної міститься резолюція з підписом про дозвіл піти з роботи о 15 год. 30 хв. /т. 1 а.с.116/.

В порушення вимог ч. 1, ч. 4 ст. 149 КЗпП України відповідач не зажадав від позивачки пояснення.

Згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За передбаченими у зазначеному пункті підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Суд першої інстанції, вважаючи наказ про звільнення позивача незаконним, врахував те, що попередньо накладене відповідачем дисциплінарне стягнення також визнано незаконним і скасоване.

Крім того, зазначив, що відповідач звільнив позивачку з порушенням положень ч. 1 ст. 43 КЗпП України, яка регламентує, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Звільнення відбулося без попереднього звернення за згодою про розірвання трудового договору з працівником до профспілкового комітету.

У зв'язку з чим 29 лютого 2016 року суд першої інстанції на виконання вимог ч. 9 ст. 43 КЗпП України звернувся до первинної профспілкової організації професійно-технічного училища № 30 с. Торговиця з приводу надання згоди або відмови в наданні згоди на звільнення позивачки з посади юрисконсульта професійно-технічного училища № 30 с. Торговиця /т. 1 а.с.149/.

Як вбачається з протоколу засідання профспілкового комітету №4 ПТУ № 30 с. Торговицяза результатами голосування всіх членів профспілкового комітету постановлено дати згоду на розірвання трудового договору з працівником ОСОБА_3 з ініціативи роботодавця у випадках і порядку, передбаченому законодавством /т.1 а.с.155/.

Ст. 2 Закону України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом профспілки.

П. 10 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено повноваження виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації, а саме він дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом.

Суд, даючи оцінку вказаному рішенню профспілки зазначив, що всупереч вимогам закону не було обґрунтовано, з яких підстав та умов надається згода на звільнення позивача, з якої посади, на підставі якого нормативно-правого акту, які вчинено дії для сприяння захисту трудових інтересів позивачки, а тільки констатовано про згоду на звільнення.

Тому суд зазначив, що згода профспілкового комітету ПТУ № 30 щодо звільнення позивача з займаної посади не може мати значення, оскільки суттєво порушує її трудові права, направлена не на захист інтересів працівника, приймалась членами профкому виходячи із суб'єктивної оцінки позивача, а не з об'єктивних обставин, з якими пов'язувалось звільнення, на засіданні профкому не було заслухано ОСОБА_3 і не надано доказіву про те, що вона викликалась на засідання.

В п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Звільнення із займанної посади є найбільш суворішим заходом визначеним у ст. 147 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстаи для скасування наказу про звільнення позивача з роботи.

У зв'язку із скасуванням наказу про звільнення позивача з роботи суд правомірно вважав, що на її користь підлягає стягненню у відповідності до ст. 235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України , при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до абзацу 3 п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до довідки виданої ПТУ № 30 с. Торговиця /а.с.90-91,233/ заробітна плата позивачки за останні два місяці роботи, а саме жовтень і листопад 2015 року складала відповідно 1124,30 грн. + 510,72 грн. (різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) = 1635,02 грн. та 1503,27 грн. + 510,72 грн. (різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) = 2013,99 грн. Суд визначив середньомісячну заробітну плату на час звільнення позивача в розмірі 1824,50 грн. Середньоденна заробітна плата, як розрахунок величини для нарахування виплат визначено шляхом поділу 3649,01 грн. (сумарної заробітної плати за жовтень і листопад 2015 року) на 42 (кількість робочих днів в жовтні і листопаді 2015 року), що склало 86,88 грн. Заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 86,88 грн. (середньоденна заробітна плата) за 212 (кількість робочих днів вимушеного прогулу з відрахуванням святкових та вихідних днів) - 18418,56 грн., і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При обчисленні середньомісячної та середньоденної заробітної плати суд керувався Порядком про обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, а при визначенні кількості робочих днів вимушеного прогулу листом Міністерства соціальної політики від 20.07.2015 року № 10846/о/14-15/3 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік».

Як зазначала позивач при звільненні з нею не було проведено повного розрахунку, належні до виплати суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку вона отримала шляхом перерахування на банківську карту 24 грудня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Фактично відповідачем була перерахована сума, що підлягала сплаті при звільненні позивача на платіжну картку Приватбанку 24 грудня 2015 року /т.1 а.с. 207-208/, хоча звільненна вона була 16 грудня 2015 року /т. 1 а.с.111/.

Отже не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачкою у зазначенні у ч. 1 ст. 116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності передбаченої ч. 1 ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому суд правомірно вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1824 грн. 50 коп.

Про звільнення з займаної посади ОСОБА_3 було повідомлено електроним повідомлення № 000004 від 16 грудня 2015 року /т.1 а.с.44/. Трудову книжку їй не було вручено, а направлено поштою, у зв'язку з відсутністю її на робочому місці /т. 1 а.с.112, 113/.

Відповідно до приписів ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 4.2. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до постанови Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 15.03.2016 року установлено, що позаплановою перевіркою, проведеною державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю Управління Держпраці у Кіровоградській області у професійно-технічному училищі №30 с. Торговиця з 08 лютого по 13 лютого 2016 року з питань звернення гр. ОСОБА_3, в ході якої виявлено порушення правил внутрішнього трудового розпорядку ПТУ №30 затверджених директором, чим порушено вимоги ст. 142 КЗпП України, якою передбачено, що правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу. ОСОБА_3 звільнено наказом від 16.12.2015 року № 88 згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України за порушення трудової дисципліни. Письмові пояснення по факту порушення трудової дисципліни 16.12.2015 року у ОСОБА_3 не відібрано, чим порушено вимоги ст.149 КЗпП України, якою передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Адміністрація закладу не зверталась до профспілкового комітету з метою отримання згоди звільнення ОСОБА_3, що є порушенням вимог ст.43 КЗпП України, якою передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. З статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише з попередньою згодою профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_3 Станом на день перевірки трудова книжка ОСОБА_3 не отримана та знаходиться у закладі, чим порушено вимоги ст.47 КЗпП України щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. 16.12.2015 року трудова книжка вислана кур'єрською службою «Нова пошта» на домашню адресу ОСОБА_3 без її письмової згоди, чим порушені вимоги п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захист населення України від 29.07.1993 N 58 (далі - Інструкція № 58), якою передбачено, що пересиланню трудової книжки поштою з доставкою за зазначеною адресою допускається тільки за письмовою згодою працівника. В особовій картці форми П-2 відсутній підпис ОСОБА_3 про ознайомлення із записом про звільнення, чим порушено вимоги п. 2.5 Інструкції № 58, якою передбачено, що з кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнений власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці. В табелях обліку робочого часу за листопад та грудень 2015 року не відображено та відповідно не винесено в підсумок час, протягом якого ОСОБА_3, згідно актів комісії по перевірці відпрацювання робочого часу від 16.11.2015, від 25.11.2015 та від 16.12.2015, була відсутня на робочому місці, що є порушенням вимог ч.2 ст.ЗО Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи. ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адмінстративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП та призначено адмінстративне стягнення. Постанова суду не оскаржена та набрала законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України суд врахував встановлені обставини та правильно вважав, що зазначена постанова має преюдиційне значення для вирішення данної цивільної справи.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно керувався ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, яка регламентує, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У Постанові Пленуму Верховного Суду № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) шкоди роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що позивач внаслідок порушення своїх трудових прав з вини відповідача зазнача моральних страждань через погіршення або позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд урахував характер та обсяг заподіяних позивачці моральних страждань, ступінь вини відповідача, тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, а також часу і зусиль необхідних для відновлення попереднього стану. Зважаючи на те, що позивача було незаконно звільнено із займаної посади, на її утриманні перебувала і перебуває малолітня дитина, її робота це основне джерело існування родини, враховуючи її психологічні переживання з приводу дискримінації в трудовому колективі, суд, дотримуючись принципу розумності і справедливості вважав необхідним стягнути 1500 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин справи, вимог ст.ст. 2, 24, 29, 32, 40, 43, 48, 147-149, 150, 235, 237-1 КЗпП України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у Постанові № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених вимог, всебічно і повно перевірив обставини, дослідив докази, на які сторони і особи, які беруть участь у справі, посилались в обгрунтування своїх вимог і заперечень. Доводи і обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі щодо невідповідності рівня освіти ОСОБА_3 та безпідставності її допуску до виконання викладацької роботи, а також невиконання нею обов'язків , передбачених посадовою інструкцію юрисконсульта, не можуть бути взяті до уваги, тому що не стосуються підстав зміни умов праці та притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, а також виходять за межі заявлених вимог.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі ст. 308 ЦПК України вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 21 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: