Рішення № 64380508, 23.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/415/16-ц

Провадження № 22-ц/779/97/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У. Ю.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Фединяка В.Д., Матківського Р.Й.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представника Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тлумацького районного суду від 10 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В травні 2016 року представник Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, уточнивши позовні вимоги у ході розгляду справи, посилаючись на те, що згідно договору без номера від 26 лютого 2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_2 банк «ПриватБанк» та відповідачем останньому надано кредит в сумі 300,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому було збільшено на 500,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У звязку з порушеннями відповідача зобовязань за кредитним договором станом на 31 березня 2016 року виникла заборгованість в розмірі 12 935, 66 грн. Остаточно просив стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «ПриватБанк» борг за кредитним договором, який складається із заборгованості за кредитом у розмірі 493,81 грн., заборгованості по процентам за користуванням кредитом у розмірі 8149.68 грн.,пені у розмірі 3200 грн., штрафу (фіксованої частини) у розмірі 500 грн. та штрафу (процентної складової) у розмірі 592, 17 грн., а також судові витрати.

Рішенням Тлумацького районного суду від 10 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором без номера від 26.02.2012 року станом на 31.03.2016 року в сумі 10 293, 27 грн, яка складається з: 8101,10 грн заборгованість по процентах за користування кредитом; 1100,0 грн пеня; 500,0 грн штраф (фіксована частина); 592,17 грн штраф (процентна складова), а також понесені позивачем судові витрати в сумі 1378,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необгрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначив, що в даній справі були підстави для застосування судом строку позовної давності, а тому була підстава для відмови у позові.

Розрахунок, наданий позивачем, не містить доказів перерахування йому коштів, які б він мав можливість використати. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про направлення банком йому повідомлень (листів) про продовження дії договору та необхідність погашення новоутвореної заборгованості. Відсутні докази про продовження строку дії кредитного договору, а також того, що після закінчення строку дії платіжної картки він продовжував нею користуватись, або що він отримував у банку нову кредитну картку.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт у судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча повідомлявся належним чином про день, місце та час судового розгляду справи.

Представник позивача апеляційну скаргу не визнала.

Вислухавши представника позивача, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її обґрунтованою, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 26 лютого 2012 року ОСОБА_4 була підписана анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У вказаній заяві зазначається, що ОСОБА_4 ознайомився із Умовами та правилами надання банківських послуг, та Тарифами банку. (а.с. 6). Згідно вказаної заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з памяткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом у заяві (а.с. 6 зворот). Таким чином, 26 лютого 2012 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_2 банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кредит в сумі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому було збільшено на 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (квітень 2015 року).

У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 31 березня 2016 року заборгованість відповідача становить : 12 935, 66 грн, яка складається з: 493,81 грн - заборгованості за кредитом; 8 149, 68 грн заборгованості по процентах за користування кредитом; 3 200,00 грн пеня; 500,00 грн штраф (фіксована частина); 592,17 грн штраф (процентна складова) (а.с. 55-56).

Задовольняючи позов частково, суд виходив з положень ст.ст. 526, 549, 610, 611, 612, 625, 631, 634, 1050, 1054 ЦК України, встановивши, що відповідач на підставі зазначеного договору отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, однак умови договору належним чином не виконував, у звязку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Дійшовши висновку про пропуск строку позовної давності до вимоги про повернення заборгованості за кредитом, суд відмовив у цій частині у задоволенні позову, стягнувши заборгованість по процентах та штрафні санкції. При цьому суд визначив, що перебіг строку позовної давності по тілу кредиту розпочався з 26.02.2013 року.

З такими висновками суду першої інстанції не у повній мірі погоджується колегія суддів, оскільки висновки суду суперечать матеріалам справи і судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідач заявляє про застосування строку позовної давності. Письмову заяву про те він подав суду першої інстанції (а.с.74-76)

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік.

В силу ч.1 та 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов»язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання.

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_4, з 18.08.2012 року почав функціонувати його картковий рахунок №4149437708676125 «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та на ньому було встановлено кредитний ліміт в сумі 300,00 грн, а у наступному збільшено кредитний ліміт до 500,00 грн (а.с. 57). Також дані обставини підтверджуються випискою по особовому рахунку відповідача (а.с. 116). Відповідач користувався платіжною картою до 26 лютого 2013 року. Так, у цей період з його розрахункового рахунку списувалися кошти, які він частково повертав, здійснивши шість платежів: 23.08.2012р. 1000 грн, 18.09.2012р. 500 грн, 19.10.2012р. 300 грн., 19.11.2012р. 300 грн., 30.11.2012р. 200 грн., та 04.01.2013р. 300 грн. (позиція 15 розрахунку заборгованості (а.с.4-5, 55-56,97-98,113,126,128,141) За користування коштами у цей період нараховувалися проценти у розмірі 36 та 30% річних в залежності від періоду. Станом на 26.02.2013р. внаслідок користування кредитною карткою відповідачем сальдо поточної заборгованості за кредитом становило 493,81 гривень, прострочена заборгованість за кредитом була відсутня (позиції 3 та 5 розрахунку заборгованості (а.с.4-5, 55-56,97-98,113,126,128,141). Крім того, мало місце нарахування процентів на поточну заборгованість та наявна була заборгованість по простроченим процентам, що підтверджується відомостями, які містяться у позиціях 9 та 12 розрахунку заборгованості (а.с.4-5). З 28.02.2013р. банк тіло кредиту (493,81 грн.) розподіляв на поточну та прострочену заборгованість (позиції 3 та 5 розрахунку заборгованості).

Сторонами у судовому засіданні визнано той факт, що умовами кредитного договору встановлений строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним.

Це підтверджується також відомостями із довідки про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.7).

Так як сторони визнали, що строк виконання зобов»язання є 25 число місяця, наступного за звітним, тому початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити платіж, проте не сплатив його.

Оскільки позивач останній раз отримав кошти з карти 26.02.2013 року, то внести щомісячний платіж він повинен був до 25 березня 2013р., а з 26 березня 2013 року розпочався перебіг строку позовної давності, так як позивачу стало відомо про порушення його права. При цьому строк дії кредитної карти, зазначений у самій карті під час її видачі, у цьому випадку жодного значення не має.

Правові позиції щодо застосування строків позовної давності у кредитних правовідносинах висловлені Верховним Судом України у Постановах № 6-100 цс 14 від 03 вересня 2014 року, № 6-116цс13 від 06 листопада 2013 року, № 6-154цс15 від 30 вересня 2015 року.

Відповідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови та правила надання банківських послуг та тарифи банку, які стосуються порядку сплати платежів (розміру щомісячного платежу), зміни відсоткової ставки в сторону збільшення від 36% і більше, штрафних санкцій та комісії, збільшення строку позовної давності до 50 років тощо не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки позивачем не надано доказів, що такі умови містять підпис позичальника.

Оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що саме з цими умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку погодився відповідач на момент укладення договору, тому у суду відсутні підстави вважати, що договір укладений саме на таких умовах.

Це не суперечить і правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справі № 6-240 цс 14 від 11лютого 2015 року.

Отже, суд застосовує лише ті умови, які визнані обома сторонами у судовому засіданні або встановлені законом.

Таким чином, суд першої інстанції, хоча і неправильно визначив момент початку перебігу строку позовної давності, дійшов вірного висновку про пропуск строку позовної давності позивачем, так як маючи відомості про порушення свого права з 26 березня 2013 року, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 10 травня 2016 року.

Однак, суд першої інстанції не врахував положення статті 266 ЦК України, за змістом якої зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтею 536 ЦК України та штрафних санкцій, незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та штрафних санкцій,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу і їх нарахування та розмір прямо залежить від основної суми заборгованості за кредитом (тіла кредиту) .

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за пропуском строку позовної давності.

На підставі викладеного, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Тлумацького районного суду від 10 листопада 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_5

ОСОБА_6