Рішення № 64365024, 23.01.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2017 Справа №607/6250/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретаря судового засідання Грабської Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання недійсним кредитного договору, визнання порушеними прав споживача фінансових послуг, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Банк Форум» в якому просить визнати недійсним укладений між ним та АКБ «Форум» (правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум») кредитний договір №121/08/26N від 14 травня 2008 року та визнати порушеними його права, як споживача фінансової послуги за вказаним кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначив, що 14 травня 2008 року між ним та АКБ «Форум» було укладено кредитний договір №121/08/26N відповідно до якого банк надав йому споживчий кредит у сумі 255000,00 доларів США на придбання домоволодіння, житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька,1б, строком до 13 травня 2013 року, зі сплатою 11,5 відсотків річних. 29 січня 2010 договором №1 було внесено зміни до вказаного кредитного договору в частині терміну повернення кредиту, сплати відсотків за його користування та забезпечення повернення кредитних коштів.

Вважає, що всупереч вимог п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору йому, як споживачу фінансової послуги в галузі споживчого кредитування, не була надана в письмовій формі повна інформація про усі істотні умови договору, сукупну вартість кредиту із розписом загальної вартості кредиту. У кредитному договорі відсутні відомості про детальний розпис загальної вартості кредиту, не зазначено умов, передбачених п.п.3.2,3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБ України №168 від 10 травня 2007 року, зокрема: інформації про вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги; про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Кредитний договір не місить графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил та докладного розпису сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом.

Зазначена інформація не була надана йому як на момент підписання кредитного договору №121/08/26 N від 14 травня 2008 року, так і перед укладенням договору №1 про внесення змін до кредитного договору, відповідно до якого було збільшено строк користування кредитом, а отже збільшено період за який нараховуються відсотки за користування кредитними коштами, що в свою чергу мало наслідком збільшення обсягу його відповідальності за договором кредиту. Вказане свідчить про те, що оспорюваний кредитний договір, в тому числі і додаткова угода до нього, на момент укладення не відповідали вимогам щодо змісту таких правочинів та порядку їх укладення, встановлених ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та вартість кредиту.

Також, на думку позивача, у п.3.2.2.,5.3 кредитного договору всупереч вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» включено не передбачені законом підстави, що дають право на дострокове стягнення заборгованості та зменшено встановлений законом строк для дострокового повернення заборгованості, із 60 днів від дня одержання позичальником вимоги кредитора, до 15 днів від дня надіслання кредитодавцем відповідної вимоги, що значно погіршує становище споживача.

Окрім цього п.2.10 договору встановлено плату за обслуговування кредиту, що суперечить ч.5 ст.11, ст.18 закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки банком встановлено плату за дії, які він здійснює на власну користь. А тому умови кредитного договору є несправедливими, бо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав і обов»язків на шкоду позичальника.

Кредитні кошти були надані в іноземній валюті, однак при укладенні договору та внесенні змін до нього позивача, як споживача, не було повідомлено про покладення на нього валютних ризиків, не надано інформації про методики, які використовувалися банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов»язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов»язання під час погашення заборгованості за кредитом та відсотками, чим порушено його права, як споживача фінансової послуги, на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію(послуги), належну якість продукції та обслуговування. Наслідком цього стало те, що позивач, не володіючи повною та достовірною інформацією щодо можливих валютних ризиків, не усвідомлював можливість збільшення обсягу своїх зобов»язань за оспорюваним договором в результаті стрімкого зростання курсу валют.

Із врахуванням наведеного, враховуючи те, що кредитний договір №121/08/26N від 14 травня 2008 року суперечить вимогам чинного законодавства, вчинений ним під впливом помилки щодо обставин, що мають істотне значення, а саме можливого збільшення обсягу зобов»язань за договором внаслідок зростання курсу долара США по відношенню до гривні, просить позов задовольнити, визнати вказаний договір недійсним та визнати порушеними його права, як споживача фінансових послуг.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав із підстав, викладених у позовній заяві та просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача відносно позову заперечив, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов та просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що укладений між позивачем та АКБ «Форум», правонаступником якого є відповідач, кредитний договір №121/08/26N від 14 травня 2008 року повністю відповідає вимогам чинного законодавства. На момент укладення договору сторонами було погоджено всі істотні умови. Позивач був ознайомлений з усіма умовами договору, вартістю кредиту та супутніми витратами та добровільно погодився на них, засвідчивши це своїм особистим підписом. Будь-яких заперечень стосовно умов договору та відсутності повної інформації ОСОБА_1 не висловлював ні під час укладення договору, ні на момент підписання договору №1 про внесення змін до кредитного договору. Позивачем не представлено будь-яких доказів, що свідчать про недобросовісність з боку відповідача, відсутність повної інформації про сукупну вартість кредиту та несправедливість його умов. Просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що вказаний позов підлягає до часткового задоволення виходячи із наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 травня 2008 року між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №121/08/26N відповідно до п.1.1,1.2,1.3 якого Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит у сумі 255000,00 доларів США на придбання домоволодіння, житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька,1б, строком до 13 травня 2013 року, зі сплатою 11,5 відсотків річних.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що позичальник здійснює повернення кредиту частинами щомісячно, починаючи з червня 2009 року в сумі не менше 5313,00 доларів США на відкритий йому позичковий рахунок 2233 в ТФ АКБ «Форум», МФО 338846 зі сплою процентів за користування кредитними коштами згідно з п.2.7 договору-п.25 договору.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов»язань за договором кредиту №121/08/26N від 14 травня 2008 року та додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, 14 травня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Форум» укладено іпотечний договір, відповідно до якого позивач передав в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок, розташований у м. Тернополі по вул. Микулинецькій 1б, що належить йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_2 14 травня 2008 року за реєстром №4013 та земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер:6110100000:12:0160070, передану для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою м. Тернопіль, вул. Микулинецька,1б, що належить ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_2 14 травня 2008 року за реєстром №4017.

14 травня 2008 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №102/26/30, відповідно п.1.1 якого Поручитель зобов»язується відповідати перед Кредитором солідарно із Боржником в повному обсязі за своєчасне виконання зобов»язань за Кредитним договором №121/08/26N від 14 травня 2008 року.

29 січня 2010 АКБ «Форум» та ОСОБА_1 підписано договір №1 про внесення змін до кредитного договору №121/08/26N від 14 травня 2008 року.

Відповідно до п.1 даного договору п.1.2,2.1,2.3 кредитного договору викладено в наступній редакції: «Кредитні кошти надаються строком по «13» травня 2019 року. Забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування та можливої неустойки (штраф, пеня) є договір іпотеки домоволодіння,житлового будинку, загальною площею 392,1 кв.м. та земельної ділянки загальною площею 0,03га,що знаходиться за адресою: Тернопільська область м. Тернопіль,вул. Микулинецька, буд.1б, загальною заставною вартістю 1 760 000,00 грн., що укладається ОСОБА_1 та АКБ «Форум» та договір поруки, що укладається фінансовим поручителем ОСОБА_3 та АКБ «Форум». Позичальник здійснює повернення кредиту та відсотків щомісячно рівними частинами, в перші 24 місяці, починаючи з наступного місяця в сумі не меншій ніж 3302,00 доларів США на відкритий рахунок. Погашення несплачених відсотків в сумі 2472,59 долари США здійснюється щомісячно рівними частинами в сумі 207,00 доларів США протягом 12 місяців, починаючи з лютого 2010 року. Починаючи з 25 місяця, а саме з лютого 2012 року і до повного виконання зобов»язань, позичальник здійснює повернення кредиту та відсотків, щомісячно рівними частинами згідно нового графіку, що буде укладений між сторонами.

Із врахуванням зазначених змін 31 січня 2010 року було внесено зміни та доповнення до іпотечного договору від 14 травня 2008 року.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України договір є обовязковий для виконання сторонами, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування. Зокрема, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди-ч.1 ст.638 ЦК України.

Частиною 1 ст. 215 ЦК встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

В свою чергу ст.203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що під час укладання договору про надання споживчого кредиту йому не було надано повної та достовірної інформації про всі умови договору, додаткові витрати, пов'язані з виконанням договору, та про сукупну вартість договору. Чим порушено його права, як споживача фінансових послуг.

Так, зі змісту укладеного кредитного договору №121/08/26N від 14 травня 2008 року слідує, що сторонами погоджено істотні умови договору, зокрема, щодо форми договору -проста письмова форма, суми кредиту -255000,00 доларів США, строку на який укладається кредитний договір до 13 травня 2013 року років, відсоткової ставки за користування коштами -11,5 % річних, мети надання кредитних коштів- придбання домоволодіння, житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька,1б. В договорі послідовно та докладно викладено всі права та обов'язки сторін, правила нарахування процентів і комісій, наслідки за порушення умов договору. Сторонами погоджено порядок повернення кредиту та сплати відсотків, що зазначено у п.п.2.3-2.7 кредитного договору.

У відповідності до п.2.6 кредитного договору сплата процентів позичальником здійснюється за фактичний строк користування кредитними коштами. При розрахунку плати за користування кредитом приймається місяць рівний календарній кількості днів та рік, рівний 360 днів.

Згідно п.2.7 кредитного договору проценти за користування кредитними коштами позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту, щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами, якщо цей день випадає на вихідні або святкові дні, проценти за користування кредитом позичальник сплачує у перший робочий банківський день після вихідних або святкових днів. Проценти за останній місяць користування кредитними коштами сплачуються в день повернення кредиту.

У п.п.7.2 та 7.7 кредитного договору зазначено, що сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені всі істотні умови і зобов»язуються надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Цей договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених у ньому. Умови кредитування відповідно до п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» позичальником отримано до укладення цього договору.

Отже, судом встановлено, що відповідачем повністю дотримано вимог щодо оформлення даного правочину, позивачу було надано інформацію щодо всіх умов договору в межах визначених законом і останній підтвердив отримання повної і достовірної інформації про кредит, що надається в рамках кредитного договору, зокрема про всі витрати, пов»язані з його наданням, погодився, що йому відомі умови кредитування, які були отримані ним до моменту укладення договору, а також підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, тим самим погодившись із тим, що умови договору йому зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними і справедливими.

Сторони на власний розсуд визначили умови договору, викладені у п.п.3.2.2 та 5.3 договору щодо права банку вимагати дострокового повернення коштів та сплати процентів за користування коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов» язань, що також є умовами для припинення кредитування та повернення кредитних коштів в обумовлений строк.

Тому суд приходить до висновку про те, що зміст зазначених пунктів кредитного договору відповідає принципу свободи договору, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Відповідно до п. 3.4.2 кредитного договору позичальник має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Пунктом 3.4.1 кредитного договору передбачено право позичальника достроково припинити дію даного договору шляхом повернення кредиту та сплати процентів за фактичний час користування кредитними коштами, письмово попередивши банк про дострокове повернення за 5 робочих днів до дати повернення.

Позивач, будучи ознайомленим із умовами кредитування відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», не висловлював будь-яких застережень щодо умов договору, не звертався до банку із вимогою надати йому додаткові роз»яснення щодо природи кредитних правовідносин та їх змісту, не скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення договору чи дострокове припинення дії кредитного договору, тим самим висловивши свою згоду із тим, що йому зрозуміла суть та вартість послуги, яку він хоче отримати і він погоджується на її отримання на запропонованих умовах.

Таким чином, суд приходить до переконання, що кредитний договір №121/08/26N від 14 травня 2008 року був укладений із дотримання належної форми, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, у договорі зазначено предмет договору, яким є надання кредитних коштів, визначено розмір кредиту, плату за користування кредитними коштами та строк повернення кредиту, позивач отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, як того вимагає ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору та своїм особистим підписом підтвердив згоду на укладення договору, сторони діяли добровільно, повністю усвідомлюючи наслідки своїх дій, про що свідчать підписи на договорі. З наявної в договорі кредитування інформації не вбачається нечіткості, двозначності чи незрозумілості.

Крім цього, судом встановлено, що з моменту отримання кредитних коштів позивач частково виконував умови кредитного договору, здійснював платежі за нарахованими відсотками та за користування кредитними коштами, 29 січня 2010 року ним було підписано договір №1 про внесення змін до кредитного договору. Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 27.01.2015 року ОСОБА_1 сплачено 195010,32 долари США основної заборгованості.

Аналізуючи посилання позивача на те, що кредитний договір №121/08/26N від 14 травня 2008 року укладений під впливом помилки щодо обставин, що мають істотне значення, а саме можливого збільшення обсягу своїх зобов»язань за договором внаслідок зростання курсу долара США по відношенню до гривні, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається- ч.3 ст.633 ЦК України.

Частиною 1 ст.229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до п.3 ч.3 та ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

Суд не приймає до уваги, посилання позивача на неможливість надати належну оцінку укладеному договору в частині можливих фінансових ризиків, спричинених коливаннями валютного курсу, та як наслідок укладення договору під впливом помилки щодо його істотних обставин, оскільки, як зазначено вище, своїм підписом у договорі позивач засвідчив, що на момент підписання договору він був належним чином ознайомлений із усіма умовами кредитування і між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору(п.п.7.2,7.7 кредитного договору). Окрім цього суд вважає, що позивач, будучи вільним у виборі фінансової установи та умов договору, мав можливість порівняти умови кредитування в різних фінансових установах, укласти кредитний договір у національній валюті, звернутись до відповідача за додатковими роз»ясненнями чи достроково розірвати укладений договір.

Відсутність вказаних дій з боку позивача свідчить про те, що він, як фізична особа міг та усвідомлював економічну ситуацію в країні і мав можливість прогнозувати її розвиток. Також, суд зазначає, що з 2008 року неодноразово відбувались коливання та зростання курсу іноземних валют, зокрема долара США по відношенню до гривні, і зазначених обставин на момент укладення оспорюваного договору не могла передбачити жодна із сторін договору, водночас позивач з моменту укладення договору заходів щодо дострокового повернення кредиту не вживав, із вимогою перевести кредит у національну валюту до банку не звертався та до 2015 року продовжував сплачувати кредит, що в свою чергу свідчить про те, що він повністю усвідомлював природу, умови та наслідки укладеного договору та можливі фінансові ризики.

Також суд вважає безпідставними твердження позивача про те, що кредитний договір та укладений сторонами 29 січня 2010 року договір №1 про внесення змін до кредитного договору №121/08/26N від 14 травня 2008 року не відповідають вимогам щодо змісту таких правочинів та порядку їх укладення у зв»язку із зміною кінцевого терміну повернення кредиту та збільшення строку виплати відсотків по ньому, що на думку позивача призвело до збільшило обсягу його відповідальності, оскільки судом встановлено, що договір №1 від 29 січня 2010 року, відповідно до якого внесено зміни до кредитного договору в частині продовження строку повернення кредитних коштів та зміни порядку та розміру повернення тіла кредиту та відсотків був укладений сторонами саме з ініціативи позивача(п.3 договору №1), який надав банку свій дозвіл на перегляд умов кредитування по кредитному договору № №121/08/26N від 14 травня 2008 року в односторонньому порядку, починаючи з 25 місяця з дати підписання договору. Інші умови кредитного договору залишені без змін(п.4 договору №1).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що зазначені зміни до кредитного договору внесені за згодою сторін, які на власний розсуд погодили їх, а тому зміст оспорюваного кредитного договору в цій частині відповідає вимогам, встановленим в законодавстві, при укладенні договору №1 та внесенні змін до кредитного договору банком було дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а вказані обставини у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Позивачем не наведено обставин, які б обґрунтовували заявлені ним позовні вимоги в частині визнання недійсним в цілому кредитного договору №121/08/26N від 14 травня 2008 року, а також свідчили про недобросовісність фінансової установи при укладенні кредитного договору, невідповідність змісту вказаного правочину цивільному законодавству та підтверджували порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, а тому суд не вбачає підстав для визнання кредитного договору №121/08/26N від 14 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Форум» недійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині не підлягають до задоволення.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 також зазначив, що умови п. 2.10 укладеного між ним та банком кредитного договору є несправедливими, оскільки банк нарахував та стягнув на свою користь плату за обслуговування кредиту у перший місяць кредитування у розмірі 1,5 відсотка від суми кредиту, яку позивач сплатив в день отримання кредиту.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Згідно із п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБ України №168 від 10 травня 2007 року банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд України у правовому висновку від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 зазначав, що, аналізуючи норму ст. 18 Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року (справа № 6-80цс13) за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України від "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Згідно із п. 2.10 кредитного договору №121/08/26N від 14 травня 2008 року позичальник зобов'язується одноразово, при наданні кредиту, сплатити банку комісію за обслуговування кредиту у перший місяць кредитування у розмірі 1,5 відсотка від суми кредиту.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що відповідачем включено до умов кредитного договору платіж, який позивач повинен був здійснити на користь банку за дії, які банк вчинив на власну користь. На думку суду зазначені умови договору є несправедливими, порушують принцип добросовісності та завдають шкоду споживачу, а тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині слід задовольнити та визнати недійсним п.2.10 кредитного договору №121/08/26N від 14 травня 2008 року.

Враховуючи вищенаведене, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення шляхом визнання недійсним п.2.10 кредитного договору № 121/08/26 N від 14 травня 2008 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_1. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Оскільки позивач відповідно до п.7 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, у відповідності до ч.3 ст.88 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у сумі 243,60 гривень.

Керуючись ст.ст.3, 10, 11, 57, 60, 61, 79, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 202, 203, 215, 627, 1054 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 2.10 Кредитного договору № 121/08/26 N від 14 травня 2008 року, який укладений між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в доход держави 243,60 гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддяОСОБА_4