Ухвала суду № 64357257, 25.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/2330/16-ц Номер провадження 22-ц/786/407/17Головуючий у 1-й інстанції Тищенко Л. І. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

головуючого судді : Кузнєцової О.Ю.

суддів : Одринської Т.В., Триголова В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф"

на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 грудня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф" про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 0212 від 01.09.2016 року, укладений з ТОВ ЛК «Авто Лайф», та стягнути з останньої на його користь сплачені за договором 54 988 грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 5800 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 01.09.2016 року між ним та ТОВ ЛК «Авто Лайф» було укладено договір фінансового лізингу № 0212 з додатками до нього, предметом якого був трактор JINMA 260Е. За вказаним договором відповідач, як лізингодавець брав на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати йому в користування на строк та на умовах, передбачених договором.

Вказував, що після підписання вказаного договору 01 вересня 2016 року ним було сплачено кошти в сумі 25988 грн за організацію договору, а 02 вересня 2016 року - 29000 грн. платежу по договору лізингу.

Позивач вважає, що при укладенні договору відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору, а саме: договір укладено в м. Полтава, хоча в договорі місцем укладення зазначено м. Київ; від імені відповідача діяла особа, яка не надала належних доказів щодо її повноважень; у договорі не визначено та приховано продавця товару; для ознайомлення поданий екземпляр договору з ціню предмету договору 55000,00 грн, а на підпис надано екземпляр договору з ціною предмету договору 4940,68 доларів США, що на момент його підписання складала 129940,00 грн. та з правом відповідача змінювати ціну в залежності від коливання курсу валюти.

Вважає, що такі умови оспорюваного договору порушують положення Закону України від 12.05.1991 «Про захист прав споживачів», оскільки є несправедливими в цілому та суперечать принципу добросовісності.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 0212 від 01.09.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Лізингова компанія "Авто Лайф".

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Авто Лайф" на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 54 988 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило ТОВ ЛК «Авто Лайф», просило скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ТОВ ЛК «Авто Лайф» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.09.2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Лізингова компанія "АВТО ЛАЙФ", було укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого товариство взяло на себе зобов'язання придбати у власність та передати предмет лізингу - трактор JINMA 260Е у користування лізингоодержувачу ОСОБА_2 на строк та на умовах, передбачених договором.

01.09.2016 року на виконання Договору фінансового лізингу ОСОБА_2 сплатив ТОВ "Лізингова компанія "АВТО ЛАЙФ" кошти в розмірі 25988 грн комісії за організацію договору, що підтверджено квитанцією ПАТ «Банк народний капітал» від 01.09.2016 року.

Згідно умов договору фінансового лізингу, комісія за організацію договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов`язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення. Розмір комісії становить 7% від вартості предмета лізингу.

Відповідно до квитанції № 166 Гадяцького відділення управління ПАТ «Полтава-банк», позивачем 02.09.2016 року на рахунок відповідача ТОВ "Лізингова компанія "АВТО ЛАЙФ» сплачено 29 000 грн, як платіж по договору лізингу № 0212 від 01.09.2016 року, тобто виконано умови договору щодо сплати авансового платежу.

Як зазначено в договорі, авансовий платіж - обов`язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця до моменту передачі предмета лізингу.

За умовами розділу І Договору лізингу, предметом лізингу є транспортний засіб, зазначений у ст. 1.1 та у Специфікації (Додаток № 2 Договору), в якому визначаються детальні особливості Предмету Лізингу.

Як вбачається з додатку № 2 до Договору лізингу, в ньому повно не зазначено особливості предмету лізингу, а саме не зазначені комплектація та об`єм двигуна транспортного зсобу.

Згідно п. 5.8 вказаного договору, лізингоодержувач свідомо обирає предмет лізингу, який визначається у п. 1.1 даного договору. В результаті цього лізингодавець не несе відповідальності за будь-які особливі характеристики або придатність предмета лізингу для будь-якої мети.

Відповідно до умов п. 8.2 Договору фінансового лізингу, вартість предмету лізингу на момент укладення договору становить 4940,68 доларів США з урахуванням ПДВ, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 129 940 грн.

У пункті 8.3 договору зазначено, що гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, який визначений на дату даного договору, може змінюватись у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Пунктом 8.5 вказаного договору передбачено, що всі платежі, які визначаються у додатку № 1 та Додатку № 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених договором. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця.

У Додатку № 1 від 01.09.2016 року до цього договору визначено вартість предмета лізингу, яка становить 4940,68 доларів США; авансовий платіж - 30 %; суму виплати авансового платежу - 1482,21 доларів США; щомісячний авансовий платіж - 494,07 доларів США; комісію за організацію договору (7%) 345,85 доларів США, комісію за передачу предмету лізингу (3%) 148,22 доларів США. Додаток № 3 до договору - відсутній.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про повернення сплачених ним коштів у сумі 54988 грн, так як вважає договір фінансового лізингу № 0212 від 01.09.2016 року недійсним, про що свідчить лист від 13.09.2016 року.

У відповідь, позивач отримав листа ТОВ "Лізингова компанія "АВТО ЛАЙФ" № 88 від 29.09.2016 року, в якому ОСОБА_2 роз`яснено, що відповідно до договору ним були сплачені кошти в розмірі 53600 грн, які згідно п. 9.6 зараховані як комісія за організацію договору в розмірі 9095,80 грн та аванс 45892,20 грн. У разі, якщо бажання розірвати договір, йому потрібно відправити відповідну заяву, в якій чітко вказати бажання розірвати договір, він може бути розірваний відповідно до ст. 12 п. 12.1.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору фінансового лізингу № 0212 від 01.09.2016 року обмежують права позивача, як споживача, передбачені Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг» та ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі та вцілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, а тому є несправедливими і порушують вимоги чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги щодо його права на здійснення індивідуального лізингу без отримання ліцензії не заслуговують на увагу, оскільки судом вірно встановлена відсутність такої ліцензії, що і не заперечується відповідачем. При цьому, судом першої інстанції відсутність ліцензії не була покладена в основу висновку про необхідність визнання спірного договору недійсним.

Апелянтом заперечується обґрунтованість висновку місцевого суду про те, що договір лізингу підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, проте такі заперечення є безпідставними.

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 806 ЦК України фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у свою власність річ відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Відсутність належного правового регулювання порядку нотаріального посвідчення таких договорів, на що посилається апелянт, не спростовує правильності вищевикладених висновків.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України.

Крім того, судом встановлено, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначенню ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

У спірному договорі фінансового лізингу( п. 12.1 ) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Оспорюваний договір фінансового лізингу не встановлює жодної відповідальності (компенсації) у випадку невиконання лізингодавцем його обов`язків (не поставка, несвоєчасна поставка предмета лізингу).

Враховуючи вищенаведені обставини справи та вимоги закону суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що умови спірного договору фінансовго лізингу є несправедливими, а також договір не був нотаріально посвідчений, що є підставою для визнання його недійсним.

Оспорюючи ухвалене місцевим судом рішення, апелянт не надає жодних доводів на спростування висновків суду про несправедливість вищевказаних умов договору фінансового лізингу № 0212 від 01.09.2016 року.

Апелянтом здійснено детальний аналіз постанов Верховного Суду України у справах №6-2766цв15, №6-3020цс15, №6-65цс16, №6-330цс16 стосовно тих умов договорів фінансового лізингу, що в даних конкретних справах були визнані несправедливими.

Однак, такі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки положення п.п. 8.14, 8.15, 10.12, на справедливості яких наполягає апелянт, не були визнані не справедливими місцевим судом.

Представник ТОВ «ЛК «Авто Лайф» в апеляційній скарзі вказує на відсутність у правових позиціях, викладених під час вирішення даних справ, висновків про несправедливість умов саме оспорюваного договору.

Такі доводи апелянта є неспроможними, оскільки Верховним Судом України було вирішено питання неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, та визначено узагальнену правову позицію щодо застосування норм матеріального права, а не наперед встановлено недійсність конкретних договорів.

Доводи апелянта про те, що оплата за підготовку договору є по суті оплатою послуги, яку отримав позивач, спростовується нормами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 634 ч.1 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, а тому підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п. 17 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів», а отже відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Апелянтом не спростовано відсутності точної інформації про обсяг фінансових зобов'язань позивача та повної інформації про продукцію. При цьому, не надано обґрунтування, яким чином було визначено фінансові зобов'язання лізингоодержувача за умови неузгодженості точного предмета лізингу.

Заперечення апелянта проти визнання недійсними договору фінансового лізингу № 0212 від 01.09.2016 року вцілому, а не окремих його частин, не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Колегія суддів не вбачає підстав для припущення, що спірний договір був би укладений за умови виключення з його змісту умов, що визнані судом несправедливими, оскільки за таких обставин, договір лізингу не буде містити усіх істотних умов, обов'язкових для його укладення та втратить правовий сенс.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість, ТОВ ЛК «Авто Лайф» не наведено.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Авто Лайф" - відхилити.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 05 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: --//-- О.Ю. Кузнєцова

Судді --//-- Т.В. Одринська

--//-- В.М. Триголов

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: О.Ю. Кузнєцова