Ухвала суду № 64354490, 25.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1227/16-ц

Провадження № 22-ц/779/138/2017

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Бейко А.М. А. М.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д.

секретар Капущак С.В.

з участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «Лізингова компанії «Еталон» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів з апеляційною скаргою директора ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Рожнятівського районного суду від 16 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом та просив ухвалити рішення про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 23 червня 2016 року та стягнути з відповідача сплачені за договором 20 200 гривень.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що 23 червня 2016 року між ним та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу №004618, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу позивачу в користування міні-трактор «Mahindra fs244» та перерахував 20 200 гривень - вартість транспортного засобу.

Представник компанії роз'яснила йому, що трактор протягом трьох днів буде доставлений з міста Харкова, зможе отримати його, і вартість становить 42 000 гривень разом із роторною косаркою.

Після його звернення по телефону представник товариства повідомив, що трактор виявився бракований, і буде доставлений пізніше. У послідуючому телефон товариства був відключений, і предмет лізингу так і не був йому доставлений.

Після таких дій відповідача уважно ознайомився із договором лізингу і виявив, що Лізингодавець обманув його за шахрайською схемою, договір укладений з порушенням норм цивільного кодексу, ЗУ «Про захист прав споживачів», і є підстави для визнання його недійсним.

Договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, що є обов'язковим для такого виду договорів, тому є нікчемним. Договір фінансового лізингу є недійсним також тому, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики. Договір лізингу підписаний ним на вкрай невигідних умовах як для споживача, внаслідок нечесних та недобросовісних дій відповідача. За умови обізнаності та правдивої консультації представника Лізингової компанії «Еталон» не погодився та не уклав договір лізингу.

Відповідно до ч.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Договір лізингу є несправедливим для нього, ставить у вкрай невигідне становище, його права у договорі порівняно із відповідачем, який наділений широким колом прав, носять формальний характер, умови договору порушують його права споживача та ставлять у вкрай невигідне становище. Відповідно до п.3.3 договору усі ризики по предмету лізингу переходять від Лізингодавця Лізингоодержувачу у момент передачі предмета лізингу по акту прийому-передачі.

Пунктом 3.4. Лізингодавець звільняє себе від передачі предмета лізингу, мотивуючи це тим, чи буде в наявності у продавця предмет лізингу. Якщо предмета лізингу у продавця не буде, то він буде замінений на інший в обов'язковому порядку та з проведенням додаткових розрахунків. Такий пункт є незрозумілим та виникає невизначеність стосовно предмета договору, тому заміна предмета лізингу у разі відсутності такого у продавця буде проведена всупереч його волі.

Згідно п.3.6. договору повідомлено, що його повідомлено та попереджено про усі особливі властивості транспортного засобу, які можуть бути небезпечні для життя та здоров'я та інше. Однак, ні про які особливості його не попереджали. Також специфікації та сертифіката відповідності на трактор ніхто не показував. Передбачене п.4.3.5. право Лізингодавця у односторонньому порядку розірвати договір без повідомлення грубо порушує його право як споживача.

Несправедливими є умови передбачені п. 4.3.6 Договору лізингу, згідно з якими Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж або поставку лізингу, який визначив Лізингоодержувач з причин, які не залежать від Лізингодавця. У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.12 договору. Несправедливим також є п. 12.2 Договору лізингу, що у випадку розірвання даного договору Лізингоодержувачем до підписання акту передачі предмета лізингу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми, при цьому комісія не повертається. Також є несправедливими п. 5.1 та 5.4 щодо строків передачі предмета лізингу та щодо можливості Лізингодавця в односторонньому порядку збільшувати вартість предмета лізингу.

На вимогу розірвати договір та повернути сплачені грошові кошти отримав відмову від відповідача в частині повернення коштів.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 16 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 004618 від 23 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон». Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_3 20 200 гривень в порядку застосування наслідків недійсності правочину.

На дане рішення директор ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про залишення позовної заяви без задоволення.

Апелянт вважає рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, неповно з'ясовано судом обставини, що мають значення для справи.

Суд не врахував що договір фінансового лізингу вчинений у письмовій формі відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» підписаний позивачем добровільно на кожному аркуші зазначеного договору, в якому передбачені всі істотні умови, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки відсутні підстави недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України. Крім того, 23 червня 2016 року в день підписання договору позивач написав заяву про те, що прочитав та зрозумів умови договору і отримав свій примірник договору разом з додатками № 1,2,3, також 23 червня 2016 року ним підписано заяву на отримання фінансового лізингу, в якій вказано про марку, модель та вартість предмета лізингу, який він самостійно обрав. Комісія за організацію витрат в сумі 20 000 гривень, що сплачена позивачем відповідно до умов договору відноситься до інших витрат, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, такі витрати передбачені ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг». Лізингоодержувач погодився з усіма умовами договору під час його підписання, і здійснив оплату комісії саме за послугу з організації та оформлення договору при його укладенні, що визначено умовами договору.

Висновок суду про обов'язковість нотаріального посвідчення договору не відповідає вимогам чинного законодавства, так як укладений між позивачем та відповідачем договір є договором фінансового лізингу, а не договором найму (оренди) транспортного засобу. Договір фінансового лізингу не може бути нотаріально посвідченим, оскільки документ про реєстрацію транспортного засобу необхідний нотаріусу для проведення нотаріальної дії відсутній, укладений договір фінансового лізингу є договором непрямого лізингу, тому у Лізингодавця на момент укладення договору відсутній документ про реєстрацію транспортного засобу, оскільки останній зобов'язується придбати предмет лізингу у майбутньому та після виконання Лізингоодержувачем умов договору необхідних для його придбання.

Висновок суду, що договір не містить істотних умов щодо предмета договору лізингу, оскільки не визначений індивідуальними ознаками, та комісія за організацію не є лізинговим платежем є неправильним.

Вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, який вимоги скарги заперечив, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір фінансового лізингу суперечить вимогам закону «Про фінансовий лізинг» та нормам Цивільного Кодексу через порушення прав позивача, відсутність обов'язкової умови щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу, позивача неправомірно та всупереч умовам договору зобов'язано сплатити 20000 гривень адміністративного платежу ще до передачі предмета лізингу у користування та відсутнє обов'язкове нотаріальне посвідчення договору.

Судом встановлено, що 23 червня 2016 року між позивачем ОСОБА_3 та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу №004618 з додатками, згідно п.1.1 якого відповідач - Лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач Лізингоодержувач, зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі, згідно з умовами цього договору.

Предметом договору згідно п.3.1 є трактор марки «Mahindra fs244». Відповідно до додатку №1 до договору, вартість предмета лізингу становить 200 000 гривень, авансовий платіж - 100 000 гривень, щомісячний платіж 8 333,33 гривень, комісія за організацію (10%) 20 000 гривень, комісія за передачу (3%) 6000 гривень, що підтверджується копією Додатку №1 до договору фінансового лізингу №004618 від 23 червня 2016 року.

Згідно копії заяви від 23 червня 2016 року позивача до Лізингодавця на а.с. 17, він просив надати йому трактор «Mahindra fs244» за ціною 42000 гривень разом із роторною косаркою.

23 червня 2016 року позивач здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 20 000 гривень, що підтверджується копією квитанції №8232310006 від 23 червня 2016 року (а.с. 19). Також 23 червня 2016 року позивач здійснив комісійний платіж на розрахунковий рахунок ПАТ «Діамантбанк» за прийняті платежі в сумі 200 гривень, що підтверджується копією квитанції № 8232310007 від 23 червня 2016 року (а.с.18).

15 липня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» із заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених коштів, що підтверджується копією заяви-претензії (а.с.20). Копією листа від 03 серпня 2016 року підтверджено, що ТзОВ «Лізиногова компанія «Еталон» повідомило позивачку про те, що договір вважається розірваним із 21 липня 2016 року, одноразова сплата за організацію та оформлення договору під час його укладення в розмірі 20 000 гривень поверненню не підлягає згідно з пунктом 12.12 ст.12 договору, яким передбачено, що у випадку розірвання договору Лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу комісія за організацію цього договору Лізингоодержувачу не повертається (а.с.22).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно встановив, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг».

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який Лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 7 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 23 червня 2016 року № 004618, укладений між ОСОБА_3 та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон», нотаріально посвідчено не було.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Стаття 18 Закону № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Колегія суддів вважає, обґрунтованими доводи позивача, що умови договору лізингу від 23 червня 2016 року передбачені п. 3.4., 4.3.5., 4.3.6, 12.12. про заміну предмету лізингу у обов'язковому порядку на інший із проведенням нових розрахунків. Надання Лізингодавцеві прав розривати договір без завчасного попередження Лізингоодержувача, та у випадку неможливості здійснити продаж або поставку із поверненням коштів на умовах продиктованих Лізингодавцем у пункті 12.12., де при розірванні договору Лізингоодержувачем незалежно від причин не повертається 20 відсотків від сплати авансових платежів, і зовсім не повертається комісія за організацію договору, є несправедливими у зв'язку з тим, що суперечать принципу добросовісності, і наслідком порушення цього принципу є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, що спричинило шкоду позивачу ОСОБА_3

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Викладені доводи апеляційної скарги перевірені апеляційним судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Рожнятівського районного суду від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Матківський Р.Й.

Судді: Максюта І.О.

Фединяк В.Д.