Вирок № 64354487, 30.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/118/16-к

Провадження № 11-кп/779/45/2017

Категорія ч. 2 ст. 286 КК України

Головуючий у 1 інстанції Пулик М.В. М. В.

Суддя-доповідач Повзло В.В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів Повзло В.В., Гандзюка В.П., Шкрібляка Ю.Д.,

з участю секретаря Василаш Х.М.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 42015090000000174 за апеляційними скаргами виконувача обов'язків начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області Боровика Сергія Олександровича та потерпілої ОСОБА_3 на вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2016 року, згідно якого

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Сваричів Рожнятівського району, жителя АДРЕСА_1, з середньою освітою, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, непрацюючого, раніше не судимого, громадянина України,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком три роки шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком три роки.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишено попередньо обраний - домашній арешт.

Цим же вироком задоволено частково позов ОСОБА_3, яка діє в своїх та дітей інтересах до ОСОБА_4, ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп». Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сімдесят вісім тисяч п'ятдесят дев'ять гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, сто двадцять тисяч гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 сто тисяч гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 сто тисяч гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 двадцять п'ять тисяч гривень в рахунок відшкодування витрат по оплаті правової допомоги, одну тисячу гривень в рахунок відшкодування витрат на проведення автотоварознавчого дослідження. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави одну тисячу п'ятсот дев'яносто шість гривень 60 копійок витрат пов`язаних з проведенням судових експертиз. Стягнуто з ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_3 шістдесят три тисячі вісімсот шістдесят три гривні в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, п'ять тисяч п'ятсот дванадцять гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_6 п'ять тисяч п'ятсот дванадцять гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_7 п'ять тисяч п'ятсот дванадцять гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

за участю прокурора Боровика С.О.,

потерпілої ОСОБА_3,

представників потерпілої ОСОБА_8, ОСОБА_9,

обвинуваченого ОСОБА_4,

захисника ОСОБА_10,

в с т а н о в и л а :

Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати вказаний вирок та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_4 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання, запропоноване прокурором під час судових дебатів - 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

В обґрунтування таких вимог зазначає, що не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого вважає оскаржуваний вирок незаконним з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, передбачених ч. 2 ст. 409 КПК України. Наголошує, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років та відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. Стверджує, що призначене судом першої інстанції покарання особі, яка вчинила тяжкий злочин та була раніше судима 20 червня 2007 року за ч. 2 ст. 286 КК України (кримінальну справу закрито на підставі акту амністії), нівелює основоположне завдання кримінального покарання як однієї із найважливіших форм кримінально-правового впливу - виправлення засудженого і запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 65 КК України). Зазначає, що ОСОБА_4 вчинив злочин перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. Вважає, що таке рішення суду публічно демонструє фактичну безкарність засуджених, які вчинили тяжкі злочини, та що покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі на 3 роки 6 місяців в даному випадку є недостатнім внаслідок м'якості.

Потерпіла ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі на строк, наближений до максимальної санкції ч. 2 ст. 286 КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, задовольнити її цивільний позов до ОСОБА_4 у повному обсязі.

Мотивує свою позицію тим, що вважає призначене покарання незаконним, необґрунтованим, занадто м'яким, оскільки його призначено без врахування тяжкості злочину, особи обвинуваченого ОСОБА_4 та інших обставин. Також вважає, що розмір моральної шкоди - 120 000 гривень, присуджений на її користь з ОСОБА_4, та по 100 000 гривень, присуджений з ОСОБА_4 на користь її дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не відповідає ступеню вини обвинуваченого, характеру правопорушення та глибині фізичних та душевних страждань потерпілих та є явно заниженим. Вважає, що суд першої інстанції у вироку неправомірно посилається на обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття та повне визнання своєї вини, добровільне часткове відшкодування завданого злочином збитку, наявність на утриманні неповнолітньої дитини. Адже поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 у ході судового засідання, коли він формально визнав свою вину, проте навіть не намагався з часу дорожньо-транспортної пригоди зустрітися із потерпілими і принести свої вибачення, свідчить про нещирість обвинуваченого, намагання ухилитися від кримінальної відповідальності та справедливого покарання. Зазначає, що відшкодування обвинуваченим ОСОБА_4 13 863 гривень їй, потерпілій ОСОБА_3, відбулося вже у ході судового розгляду справи і явно спрямоване на створення додаткової обставини, що «позитивно» характеризує обвинуваченого. Вважає, що сума часткового відшкодування є просто мізерною порівняно із обґрунтованими позовними вимогами. На її думку, ухилення від обов'язку відшкодувати повністю збитки потерпілій та її неповнолітнім дітям прямо свідчить про цинічне ставлення ОСОБА_4 як до дорожньо-транспортної пригоди, так і до її наслідків. Вважає, що наявність на утриманні неповнолітньої дитини може бути обставиною, що характеризує особу, але жодним чином не обставиною, яка пом'якшує покарання. Поведінка ОСОБА_4, що уже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої загинула людина, свідчить про те, що він не зробив жодних висновків зі своєї кримінально-караної поведінки. Зазначає, що в оскаржуваному вироку немає жодної згадки про те, що ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину, а також про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення проступків, що посягають на громадський порядок. Стверджує, що наведені нею обставини, є такими, що негативно характеризують обвинуваченого ОСОБА_4 у повсякденному житті як особу, схильну до вчинення правопорушень, та яка не робить належних висновків із вчиненого. Щодо розміру моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, зазначає, що він не відповідає ступеню вини обвинуваченого, характеру правопорушення та глибині фізичних та душевних страждань її та дітей, є явно заниженим, оскільки з вини відповідача загинув чоловік ОСОБА_12, який був батьком двох неповнолітніх дітей, що негативно вплинуло на її психологічний та моральний стан, а також на психологічний стан їхніх спільних дітей - ОСОБА_7 і ОСОБА_6 Вказує, що загибель чоловіка та батька позбавила її та дітей можливості реалізовувати свої повсякденні плани, бажання, призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, тому їм потрібні додаткові зусилля для організації свого життя. Чоловік, працюючи на сезонних роботах, заробляв кошти не тільки на себе, а й на утримання сім'ї. Тому його загибеллю сім'я була позбавлена основного джерела доходів. Оскільки ОСОБА_7 навчається значно ускладнюються можливості щодо надання синові обраної ним освіти.

Ще складніше буде реалізувати можливість надати належні виховання та освіту малолітній дочці ОСОБА_6, яка несподівано, через злочинні дії ОСОБА_4, позбавлена любові та піклування з боку свого батька. Вказує, що додаткові душевні страждання викликають у неї дії ОСОБА_4, який не бажає у добровільному порядку відшкодувати заподіяну шкоду, жодного разу не зустрівся зі нею, навіть не попросив вибачення за скоєне. Вважаю, що призначення ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки шість місяців є надто м'яким і не буде сприяти його виправленню. На її думку, ОСОБА_4 необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк, наближений до максимальної санкції ч. 2 ст. 286 КК України. Також вважає, що є всі законні підстави задовольнити в повному об'ємі її позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_4, крім присуджених вироком сум, на користь її та дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 294 488 гривень кожному.

Захисник ОСОБА_10 подав заперечення на апеляційні скарги прокурора та потерпілої, в якому зазначає, що обґрунтування апеляцій не відповідає матеріалам справи щодо особи обвинуваченого. Зазначає, що ОСОБА_4 вину у скоєні даного правопорушення визнав повністю, чистосердечно розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував матеріальні збитки, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має сім'ю, на утримані - неповнолітня дитина. Що ОСОБА_4 вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, однак даний злочин вчинений з необережності. Вказує, що ОСОБА_4 не мав змоги відшкодувати моральні та матеріальні збитки, про які заявила потерпіла сторона, сума яких перевищила біля одного мільйона гривень. Обвинувачений ОСОБА_4 погодився із сумою збитків, які присудив суд першої інстанції своїм вироком і погодився дані матеріальні та моральні збитки відшкодувати. Вважає призначену міру покарання у вигляді трьох років та шість місяців позбавлення волі а також часткове відшкодування моральних та матеріальних збитків потерпілій достатньою мірою для виправлення засудженого, для його виховання та перевиховання. Перебуваючи на волі ОСОБА_4 матиме більше можливостей для відшкодування потерпілій матеріальних та моральних збитків, призначених судом. Просить оскаржуваний вирок суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

15 грудня 2015 року, приблизно о 17 годині 45 хвилин, в темну пору доби, суху погоду, обвинувачений ОСОБА_4, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює здатність належним чином реагувати на зміну дорожньої обстановки, керуючи автомобілем марки Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався ділянкою автодороги Т-09-02 «Креховичі-Дзвиняч», що в урочищі Підмонастир у с. Сваричів Рожнятівського району Івано-Франківської області у напрямку с. Дзвиняч. У цей час, в зустрічному напрямку по своїй смузі, із увімкненим світлом фар, рухався автомобіль марки Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_12

Рухаючись прямою ділянкою дороги зі швидкістю приблизно 80 км/год., що значно перевищувала максимально-допустиму швидкість для даних дорожніх умов, обвинувачений ОСОБА_4 порушуючи вимоги Правил дорожнього руху, зокрема п. 2.3. б) згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, п. 2.9. а) відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин, п. 10.1., який зобов'язує водія перед будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, п. 12.4. в якому зазначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год. виїхав на смугу зустрічного руху не переконавшись в тому, що вона є вільною від транспортних засобів, де вчинив зіткнення з автомобілем марки Renault Kangoo, під керуванням водія ОСОБА_12

У результаті порушення обвинуваченим ОСОБА_4 правил безпеки дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої водій автомобіля Renault Kangoo ОСОБА_12 отримав поєднану травму голови, грудної клітки та її органів, органів черевної порожнини, обох верхніх та нижніх кінцівок з закритими множинними переломами ребер справа та зліва та крововиливами в міжреберні м'язи та легені, розривами пристінкової плеври та обох легень, кровотечею в плевральну порожнину; розривом аорти та гемоперикардом; розривами печінки та кровотечею в черевну порожнину; крововиливом в заочеревинну клітковину; відкритим переломом лівої стегнової кістки з крововиливом в прилеглі м'язи, синцем та забійною раною в цій ділянці; крововиливом під м'яку мозкову оболонку та в речовину головного мозку, м'які покриви голови, садном та подряпинами в ділянці голови; саднами та синцями в ділянці лівої руки та обох ніг, садном в ділянці правої кисті, яка ускладнилась розвитком тяжкого травматичного шоку. Від отриманих травм ОСОБА_12 помер.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги прокурора, з мотивів, викладених у ній, просить її задовольнити; не заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілої;

- потерпіла ОСОБА_3, представники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтримали її апеляційну скаргу з мотивів викладених у ній, просили її задовольнити, погоджуються з доводами апеляційної скарги прокурора;

- обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_10 просили залишити апеляційні скарги прокурора та потерпілої без задоволення, а вирок суду без змін.

Під час апеляційного розгляду стороною захисту надано копії фіскальних чеків про перерахування потерпілій ОСОБА_3 коштів, а саме 24 січня 2017 року - 14 999 гривень, згідно фіскального чека № 0156, та 25 січня 2017 року - 14 999 гривень, згідно фіскального чека № 0166.

Потерпіла в судовому засіданні підтвердила факт часткового отримання вказаних коштів в розмірі 14 999 гривень.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої, колегія суддів вважає, що їх належить задовольнити частково, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ніким не оспорюються і в апеляційному порядку, відповідно не перевіряються.

Прокурор висловив свою незгоду щодо призначеного обвинуваченому основного покарання.

Потерпіла ОСОБА_3 висловила свою незгоду щодо призначеного обвинуваченому основного покарання та щодо вирішення цивільного позову в частині стягнення відшкодування моральної шкоди на користь її та дітей.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_3 щодо основного покарання, призначеного ОСОБА_4, на думку колегії суддів, суд першої інстанції вимог ст. 370 КПК України в цій частині не дотримався.

Як вбачається зі змісту вироку, призначаючи покарання обвинуваченому суд у відповідності до ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому вказав вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Пом`якшуючими покарання обставинами для обвинуваченого вказав повне визнання ним своєї вини та щире каяття у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування завданого злочином збитку, наявність на утриманні неповнолітньої дитини.

Призначаючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд також врахував, що скоєний ним злочин відноситься до категорії тяжких, але не є умисним, тяжкість наслідків від порушень правил дорожнього руху, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання і так само характеризувався за місцем праці.

Зважаючи на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції інкримінованого йому злочину, оскільки застосування саме такого покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України суд не вбачав.

Між тим, з вказаним рішенням суду першої інстанції, колегія суддів погодитись в повній мірі не може.

Так, ст. 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті ( частини статті ), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із врахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу.

Крім того, згідно з приписами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються мотиви призначення покарання.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянтів та вважає, що суд першої інстанції при визначенні обвинуваченому ОСОБА_4 міри покарання не повністю врахував ступінь тяжкості скоєного ним злочину, особу винного, і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Суд першої інстанції призначив покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість.

Колегія суддів вважає, що призначаючи основне покарання обвинуваченому в розмірі три роки шість місяців позбавлення волі, судом першої інстанції не було належним чином враховано обставин цього злочину, зокрема, що ОСОБА_4 допустив грубе порушення Правил дорожнього руху, а саме, рухаючись в населеному пункті зі швидкістю, що значно перевищувала максимально-допустиму, виїхав на смугу зустрічного руху, не переконавшись в тому, що вона є вільною від транспортних засобів.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що правопорушення вчинене ОСОБА_4 відноситься до категорії тяжкого злочину, відповідно до ст. 12 КК України. Крім того, хоча основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, його додатковим обов'язковим об'єктом є життя та здоров'я особи. Так, в результаті порушення ОСОБА_4 правил безпеки руху настали суспільно небезпечні у виді смерті потерпілого. В той же час, у відповідності до ст. 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Як підтверджує текст вироку і обставини злочину, його вчинено в стані алкогольного сп'яніння, що, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ст. 67 КК України, є обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому.

Проте, визнавши вказану обставину такою, що обтяжує покарання, суд у той же час призначив основне покарання наближене до найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що суперечить зазначеній позиції суду.

Так, колегія суддів вважає неприпустимим з урахуванням наведених обставин, а саме у разі вчинення тяжкого злочину та при наявності такої обтяжуючої обставини як - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, призначити основне покарання наближене до найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що визначає відповідальність за вчинення скоєного кримінального правопорушення, тобто у виді трьох років шести місяців позбавлення волі.

Тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, яке не буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, та, яке відповідно, є явно несправедливим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України необхідність застосування більш суворого покарання є однією із підстав для скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку.

За таких обставин, вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_4 підлягає скасуванню з постановленням нового вироку.

Під час апеляційного розгляду сторони не заявляли клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження.

Надані стороною захисту в судовому засіданні суду апеляційної інстанції копії фіскальних чеків про перерахування потерпілій ОСОБА_3 коштів, колегія суддів розцінює як часткове відшкодування обвинуваченим ОСОБА_4 завданої шкоди потерпілій та обставиною, яку необхідно врахувати при призначенні покарання.

В матеріалах кримінального провадження містяться такі письмові докази, які характеризують обвинуваченого ОСОБА_4:

копія сторінок паспорта ОСОБА_4 серії НОМЕР_4 (а.п. 222);

копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_4 НОМЕР_3 (а.п. 223);

копія водійського посвідчення ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 (а.п. 224);

копія медичної довідки щодо придатності до керування транспортними засобами 2 серії МДН № 201179 (а.п. 227);

довідка про судимість ОСОБА_4 (а.п. 228);

копія постанови Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2007 року про закриття кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_4 за ч.2 ст. 286 КК України внаслідок акта амністії (а.п. 229- 230);

довідка № 61 від 20 січня 2016 року, видана виконкомом Рожнятівської селищної ради, (а.п. 231) про те, що ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1. Склад сім`ї: дружина - ОСОБА_14, 1973 року народження; дочка - ОСОБА_15, 1999 року народження; пасинок - ОСОБА_16, 1993 року народження. Не являється депутатом Рожнятівської селищної ради;

характеристика № 02-25/7, видана 20 січня 2016 року Рожнятівською селищною радою (а.п. 232) про те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає в АДРЕСА_1. Одружений, разом з дружиною виховують сина та дочку. Працює водієм автонавантажувача на ТОВ «Кроно Україна». Скарг від жителів селища на його нетактовну поведінку у виконком селищної ради не поступало;

копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ОСОБА_15 (а.п. 233), де ОСОБА_4 вказано батьком;

характеристика № 79 від 18 січня 2016 року (а.п. 234), видана ТОВ «Кроно-Україна», про те, що ОСОБА_4 працює на підприємстві з 08 жовтня 2009 року водієм автонавантажувача в цеху ДСП. За цей час зарекомендував себе з позитивної сторони. Порушень трудової дисципліни, прогулів, випадків п'янства та інших негативних випадків не було. Трудолюбивий, добросовісний, покладені на нього обов'язки виконує якісно, вчасно, професійно. Має доброзичливий, врівноважений, спокійний характер;

повідомлення № 01-7/45 від 14 січня 2016 року Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру (а.п. 235) про те, що ОСОБА_4 на диспансерному обліку в Івано-Франківському обласному наркологічному диспансері з приводу наркологічних захворювань не перебуває, не лікується;

повідомлення № 247 від 14 січня 2016 року Обласної психоневрологічної лікарні № 3 (а.п. 236) про те, що ОСОБА_4 за медичною допомогою не звертався, на стаціонарному лікуванні не перебував;

інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 21 січня 2016 року (а.п. 238), про те, що відносно ОСОБА_4 відомості відсутні.

Вказана сукупність даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 була повністю досліджена судом першої інстанції та їй було надано відповідну оцінку при призначенні покарання. Про повторне дослідження вищевикладених матеріалів кримінального провадження сторони клопотань не заявляли.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, колегія судів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що відноситься відповідно до ст. 12 КК України до тяжкого злочину, індивідуальний ступінь кримінального правопорушення, форму та ступінь вини обвинуваченого, особу винного, його характеристику за місцем проживання і за місцем праці, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, а також думку потерпілої.

Обставинами, що пом'якшує покарання ОСОБА_4, колегія суддів визнає повне визнання ним своєї вини та щире каяття у вчиненому, сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування завданого злочином збитку, як під час судового розгляду в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, те, що має на утриманні неповнолітню дочку.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4, колегія суддів визнає вчинення ним кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.

Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги прокурора про те, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше судимий за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки згідно постанови Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2007 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України закрито внаслідок акта амністії (а.п. 229- 230), а в такому випадку особа визнається такою, що не має судимості.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги потерпілої про призначення покарання без врахування її думки.

Доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_3 про те, що наявність на утриманні неповнолітньої дитини не може бути обставиною, яка пом'якшує покарання, є безпідставними, оскільки наведений у ст. 66 КК України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в цій статті.

З урахуванням викладених обставин та сукупності даних про обвинуваченого, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, у виді у виді позбавлення волі строком чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком три роки.

Колегія суддів вважає, що саме таке покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним, справедливим, та достатнім, і сприятиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_4 та попередженню вчинення кримінальних правопорушень.

Колегія суддів, перевіряючи доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_3 щодо вирішення цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди, виходить з наступного.

У відповідності до ст. 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Відповідно до ст. ст. 56, 62 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральної шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами та доповненнями, згідно з якими розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуючи характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілих, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у їх життєвих стосунках, при визначенні розміру моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Щодо задоволення вимог цивільного позову в частині стягнення відшкодування моральної шкоди та визначення розміру такої шкоди, то колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції мав всі підстави для задоволення таких вимог і правильно визначив саме таку суму відшкодування цієї шкоди.

Потерпіла ОСОБА_3 посилається на те, що їй заподіяно таку шкоду, зазначає в чому вона конкретно проявилась, цього по суті не відкинув і суд першої інстанції.

Так, вирішуючи цивільний позов потерпілої в частині відшкодування спричиненої вчиненням кримінального правопорушення моральної шкоди, суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги позивачів в частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4 частково.

Перевіривши висновки суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, а стягнуту суму відшкодування такою, що поза всяким розумним сумнівом визначена судом в залежності від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування суд в повній мірі врахував вимоги розумності і справедливості.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 405, 407, 409, 414, 420 КПК України, колегія суддів,

засудила :

Апеляційну скаргу виконувача обов'язків начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області Боровика Сергія Олександровича задовольнити частково.

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2016 року щодо ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання скасувати.

Постановити відносно ОСОБА_4 в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком три роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з часу його затримання в порядку виконання вироку.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Цей вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку, не пізніше наступного дня після його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді В.В. Повзло

В.П. Гандзюк

Ю.Д. Шкрібляк