Ухвала суду № 64348596, 26.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/7038/14-ц 26.01.2017 26.01.2017 26.01.2017

Провадження №22-ц/784/363/17

Категорія 27 Головуючий суду першої інстанції - Гуденко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду - Шаманська Н.О .

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Шаманської Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В.,

із секретарем судового засідання: Лептугою С.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року, ухваленого за позовом

Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

(далі-ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»)

до

ОСОБА_7,

ОСОБА_4

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 р. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що 16 жовтня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та фізичної особою-підприємцем ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 010/08-11/06-476, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 429 700 доларів США строком до 16 жовтня 2013 року зі сплатою 14 % річних на здійснення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1.

1 липня 2011 року сторони уклали додатковий договір № 010/08-11/06-476/5, за умовами якого продовжено строк користування кредитом до 16 жовтня 2014 року та знижено процентну ставку до 12 % річних.

Того ж дня між банком, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 укладено договір про переведення боргу № 11/42-0-1/11-115, відповідно до умов якого первісний боржник за згодою кредитора переводить свої боргові зобов'язання за кредитним договором від 16 жовтня 2006 року на нового боржника, який в свою чергу заміняє первісного боржника та приймає на себе всі його права і обов'язки за кредитним договором з подальшим внесенням до нього змін, укладенням додаткового договору № 010/08-11/06-476/6 та неодноразовою зміною графіку повернення кредиту.

В забезпечення виконання кредитного договору 20 жовтня 2006 року між банком, ОСОБА_7, ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, предметом якого є домоволодіння по АДРЕСА_1. 1 липня 2011 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Договору іпотеки.

Посилаючись на те, що позичальник порушив умови кредитного договору, не повернув кредит та проценти, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив звернути стягнення на предмет іпотеки, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з 5 житлових будинків:

літ. А, загальною площею 241,9 кв.м., житловою площею 114,1 кв.м.;

літ. Б, загальною площею 174,0 кв.м., житловою площею 114,8 кв.м.;

літ. 0-2, загальною площею 156,0 кв.м., житловою площею 100,7 кв.м.;

літ. С-2, загальною площею 227,7 кв.м., житловою площею 119,9 кв.м.;

літ. Ц-3, загальною площею 266,4 кв.м., житловою площею 193,5 кв.м.

та споруд, яке належить ОСОБА_7 та ОСОБА_4 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, за рахунок чого задовольнити вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором №010/08-11/06-476 від 16 жовтня 2006 року, у загальній сумі 369 196,62 доларів США.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки на нерухоме майно, а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з 5 житлових будинків:

літ. А, загальною площею 241,9 кв.м., житловою площею 114,1 кв.м.;

літ. Б, загальною площею 174,0 кв.м., житловою площею 114,8 кв.м.;

літ. 0-2, загальною площею 156,0 кв.м., житловою площею 100,7 кв.м.;

літ. С-2, загальною площею 227,7 кв.м., житловою площею 119,9 кв.м.;

літ. Ц-3, загальною площею 266,4 кв.м., житловою площею 193,5 кв.м.

та споруд, яке належить ОСОБА_7 та ОСОБА_4 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні, визначеному відповідно до висновку №125-004 судової оціночно-технічної експертизи Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області і складає 21 612 550 грн. - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 010/08-11/06-476 від 16 жовтня 2006 року з подальшими Додатковими угодами, у сумі 333 899,50 доларів США (заборгованість по кредиту - 324 404,70 доларів США, заборгованість по відсоткам - 9494,80 доларів США) та пеня - 414 064 грн. 23 коп. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, 6 жовтня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», далі-Банк) та позичальником ФОП ОСОБА_8 був укладений кредитний договір №010/08-11/06-476 , за яким позичальнику надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 429 700 доларів США строком до 16 жовтня 2013 року зі сплатою 14 % річних. Відповідно до п. 2.1 кредитні кошти надані для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.

1 липня 2011 року між Банком, первісним боржником ФОП ОСОБА_8 та новим боржником ФОП ОСОБА_7 був укладений Договір про переведення боргу №11/42-0-1/11-115 за кредитним договором №010/08-11/06-476 від 16 жовтня 2006 року.

В цей же день між Банком та ФОП ОСОБА_7 був укладений Додатковий договір №010/08-11/06-476/6 до кредитного договору №010/08-11/06-476 від 16 жовтня 2006 року, відповідно до якого сторони внесли зміни в кредитний договір, в тому числі в преамбулі кредитного договору слова «ПП ОСОБА_8,м. Миколаїв» замінили словами «Фізична особа-підприємець ОСОБА_7».

Крім того, 1 липня 2011 року між Банком та ФОП ОСОБА_8 був укладений Додатковий договір №010/08-11/06-476/5 до кредитного договору №010/08-11/06-476 від 16 жовтня 2006 року, відповідно до якого сторони внесли зміни до умов погашення (реструктуризацію) кредиту.

23 серпня 2012 року та 28 лютого 2013 року між Банком та ФОП ОСОБА_7 були укладені Додаткові угоди №010/08-11/06-476/7 та№010/08-11/06-476/8 до кредитного договору №010/08-11/06-476 від 16 жовтня 2006 року, відповідно до яких сторони внесли зміни до умов кредитного договору.

20 жовтня 2006 року між Банком та ОСОБА_4, ОСОБА_7 був укладений Договір іпотеки, предметом якого є домоволодіння, що складається з житлового будинку кам'яного за літ.А загальною площею 241,9 кв.м., в тому числі житловою площею 114,1 кв.м., житлового будинку кам'яного за літ.Б. загальною площею 174,0 кв.м., в тому числі житловою площею 114,8 кв.м., житлового будинку кам'яного за літ.О-2 загальною площею 119,8 кв.м., в тому числі житловою площею 39,4 кв.м., житлового будинку кам'яного за літ.Ц-3 загальною площею 266,4 кв.м., в тому числі житловою площею 193,5 кв.м., сараю кам'яного за літ.Ч2, вбиральні цегляної за літ.М', сараю кам'яного за літ.З, огорожі 2, що знаходиться в АДРЕСА_1. Зазначене домоволодіння належить відповідачам на праві власності на підставі Свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 29 липня 2003 року.

Згідно Свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 29 липня 2003 року, власниками домоволодіння АДРЕСА_1 є: ОСОБА_4-34/100 частки та ОСОБА_7-66/100 частки.

При укладенні усіх вищевказаних Додаткових угод до кредитного договору ОСОБА_4 надавав свою письмову згоду як майновий поручитель на збереження предмету іпотеки в рахунок змінених кредитних зобов'язань позичальника.

Відповідно до п.1.3 Договору іпотеки, вартість предмета іпотеки є договірною і погоджується сторонами в розмірі 3 342 800,00 грн., що еквівалентно 661 940,59 доларів США по курсу НБУ на час укладення договору іпотеки..

1 липня 2011 року між сторонами був укладений Договір про внесення змін до вищезазначеного Договору іпотеки, відповідно до якого сторони внесли зміни, в тому числі виклали п.1.3 Договору іпотеки в наступній редакції: «Заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами у сумі 4 158 100 грн.» та п.6.3 виклали в наступній редакції: «У випадку невиконання іпотекодавцем письмової згоди іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки».

28 лютого 2013 року між Банком та ФОП ОСОБА_7 був укладений акт звірення взаєморозрахунків за вищезазначеним кредитним договором, відповідно до якого остання засвідчила правильність нарахування заборгованості станом на 27 лютого 2013 року у загальному розмірі 348 416,46 доларів США .

Свої зобов'язання за вищевказаним договором ОСОБА_7 не виконала, загальна сума заборгованості станом на 20119 травня 2014 року становить 369 196,62 доларів США, з якої: заборгованість по кредиту - 324 404,70 доларів США, заборгованість по відсоткам - 9 494,80 доларів США, пеня за несвоєчасну сплату кредиту в гривневому еквіваленті - 412 201 грн. 14 коп., та Пеня на несвоєчасну оплату процентів - 1863 грн.

При цьому суд вірно виходив з того, що пеня за несвоєчасну сплату процентів за договором, реальний розмір якої складає в гривневому еквіваленті 1863 грн. 09 коп. нарахована за останній рік розрахунку заборгованості, виключаючи нарахування пені за останні дні місяця.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1.ст. 33 Закону України в «Про іпотеку», положень Іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.3.ст. 33 Закону України «Про іпотеку», положень Договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі на підставі рішення суду.

Згідно із частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2015 року (справа №6-2479цс15), який відповідно до ст. 360-7 ЦПК Україну має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до висновку №125-004 судової оціночно-технічної експертизи Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, загальна вартість об'єкту оцінки-домоволодіння, що складається з 5-ти житлових будинків: літ. А, загальною площею 241,9 кв.м., житловою площею - 114,1 кв.м.; літ. Б, загальною площею -174,0 кв.м., житловою площею -114,8 кв.м.; літ. О-2, загальною площею -156,0 кв.м., житловою площею -100,7 кв.м.; літ. С-2, загальною площею -227,7 кв.м., житловою площею -119,9 кв.м.; літ. Ц-3, загальною площею -266,4 кв.м., житловою площею -193,5 кв.м., надвірних господарських будов і споруд за адресою:АДРЕСА_1, після виконання реконструкції і капітального ремонту, частково використовується як нежитлові об'єкти нерухомості, а саме: приміщення бару -ресторану, приватного готелю і житлові приміщення приватного сектора, на момент оцінки складає 21 612 550 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції з врахуванням положень ст. ст. 526, 527, 589, 611, 1049, 1050, 1054 ЦК України, дійшов вірного висновку, що відповідачі не виконали зобов'язань за кредитним договором, а тому вірно задовольнив позов.

Посилання відповідача ОСОБА_4 на те, що Банк в порушення умов договору не направив іпотекодавцю вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону) оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України ( п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

До того ж, позивачем в засідання судової колегії надана вимога-претензія про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у строк протягом 31 дня з моменту відправлення цієї претензії, яка 18 квітня 2014 року була направлена на адресу позичальника.

Не може бути підставою для відмови у задоволенні позову й посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів видачі кредиту позичальнику, оскільки отримання кредитних коштів підтверджуються сукупністю інших документів, а саме: кредитним договором, додатковими угодами до кредитного договору , які підписані ОСОБА_4, який надавав згоду на їх укладання, в яких містилася вся інформація стосовно суми кредиту і залишку заборгованості, виписки з рахунку, які підтверджують часткове погашення боргу, актом звірки від 28 лютого 2013 року, договором про переведення боргу від 1 липня 2011 року, додатковим договором до договору іпотеки, укладеним з ОСОБА_4, 1 липня 2011 року, в зазначено , в якій сумі та валюті було видано кредит.

Не можна погодитись з доводами відповідача стосовно відсутності у Баку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, оскільки на момент видачі ОСОБА_7 кредиту ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» мав Банківську ліцензію № 10 та Дозвіл № 10-4, видані Національним банком України 11 жовтня 2006 р., додаток до дозволу № 10-4, видані Національним банком України 11 жовтня 2006 року, які дозволяють банку виконувати банківські операції, передбачені ст. 47 Закону.

Що стосується доводів відповідача щодо правильності нарахування пені, то суд першої інстанції вірно виходив з того, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті, а тому правильно стягнув пеню у національній валюті України. А стосовно того, що пеня нараховується на одну і ту саму суму простроченої заборгованості кілька разів , то колегія суддів з такими доводами погодитись не може, оскільки вони не відповідають дійсності.

Так, з розрахунку вбачається, що пеня нараховувалась на кожну прострочену суму заборгованості окремо, протягом не більше як 183 дні від дня, коли сума мала бути погашена.

Посилання відповідача на відсутність в матеріалах справи додаткових договорів до кредитного договору, виписок по рахункам, договору іпотеки, не відповідають дійсності оскільки зазначені документи наявні в матеріалах справи (а.с. 31-35, 47-55 т. 1).

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.О. Шаманська

Судді В.В. Коломієць

І.В. Лівінський