Постанова № 64320851, 17.01.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа № 906/804/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Коломис В.В. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від 31.10.16 р. у справі № 906/804/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"

про стягнення 56428,74 грн.

В судовому засіданні 20.12.2016 року оголошувалась перерва до 17.01.2017 року.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 31.10.2016 року у справі № 906/804/16 (суддя Давидюк В.К.) в позові відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що дії сторін з питань остаточних розрахунків за договором за їх взаємною згодою і домовленістю з метою надання населенню права на отримання пільг з оплати теплової енергії, були підпорядковані вимогам спільних протокольних рішень і спеціальних нормативно-правових актів. Оскільки відповідачем виконувались положення договору купівлі - продажу природного газу №15-725-Н від 30.06.2015 року та спільних протокольних рішень, тому відсутні будь - які правові підстави вважати, що відповідачем порушені терміни оплати вартості поставленого позивачем природного газу, і, як наслідок, відсутні підстави нарахування 3-ох% річних. Окрім цього враховано, що розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу. Встановлюючи такий порядок розрахунків, сторони визначили взаємні права та обов'язки: відповідач зобов'язаний був надати підписані та скріплені печаткою акти приймання-передачі природного газу, а позивач підписати та повернути зазначені акти, або надати письмову відмову від їх підписання. Доказів направлення (вручення, передачі) відповідачу підписаних актів приймання-передачі газу для здійснення розрахунків позивач не надав. Таким чином, аналіз змісту п.6.1 договору дає підстави стверджувати, що питання кінцевого строку оплати фактично залишилось відкритим. Факт оплати відповідачем коштів за отриманий газ не свідчить про настання строку оплати, а є виконанням його зобов'язань у відповідності з п.6.1 договору. За обставин не настання строку виконання відповідачем зобов'язань по зазначених актах приймання-передачі, вимоги позивача є безпідставними.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. В обгрунтування скарги зазначає, що заборгованість за отриманий газ в сумі 221860899,62 грн. була оплачена відповідачем власними коштами за боргом, сплата якого не була врегульована спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків. Отже, при розрахунках поза межами дії спільних протокольних рішень, нарахування 3% річних є правомірним. Поряд з цим зазначає, що обов'язок відповідача з оплати поставленого природного газу не пов'язаний з поверненням підписаних актів. Жодний пункт договору або норма чинного законодавства не пов'язує обов'язок оплатити поставлений природний газ із фактом отримання підписаного акту.

В судових засіданнях представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задоволити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує та вважає рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим.

В судових засіданнях представник відповідача підтримав викладені у відзиві заперечення та просить залишити скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.15р. між сторонами був укладений договір №15-725-Н купівлі-продажу природного газу (а.с. 8-13), відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язувався передати у власність відповідачу (покупцю) у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору (п.1.1 договору).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню (п.1.2. договору).

Пунктом 3.3 договору сторони встановили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Додатковими угодами №1 від 15.10.15р., №2 від 04.11.15р. до договору №15-725-Н на купівлю-продаж природного газу від 30.06.15р. сторонами вносилися зміни до розділу V договору "Ціна газу" (а.с.14-17).

Приписами п.3.1 договору встановлено, що продавець передає покупцю газ у загальному потоці газу:

- у разі передачі газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств та від підземних сховищ газу у газотранспортну систему;

- у разі передачі імпортованого газу - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані і скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна і вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцю один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником і скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.3.4 договору).

На виконання умов даного договору позивач протягом липня - грудня 2015 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 423654209,45 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 19-25).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20 числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

В обгрунтування заявленого позову позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, оплату за отриманий газ в обумовлені договором строки не здійснив, що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо (а.с. 31-35).

Таким чином, за прострочення строків оплати за отриманий природний газ позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачеві 56428,74 грн. 3% річних, які і просить суд стягнути в позовній заяві.

Розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення строків оплати з боку відповідача, оскільки процедура погашення зобов'язань відповідача з остаточної оплати вартості поставленого природного газу у визначеному місяці, відбулась на підставі спільних протокольних рішень, укладених на виконання постанови КМУ від 11.01.2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій". Також судом відзначено, що строк виконання зобов'язань відповідача по здійсненню остаточних розрахунків не настав, зважаючи на відсутність доказів повернення останньому підписаних позивачем актів приймання-передачі газу.

Колегія суддів вважає даний висновок місцевого господарського суду помилковим з наступних підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 затверджено "Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі в тексті - Порядок № 20).

За умовами п. 1 Порядку (в редакції, що діяла на момент виконання договору), останній визначає механізм перерахування субвенцій бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, інших послуг.

Пунктом 8 даного порядку встановлено, що порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію визначається Міненерговугіллям, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" і Мінфіном.

На виконання вказаного пункту, спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 р. № 493/688 затверджено "Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію" (далі в тексті - Порядок № 493/688).

Відповідно до п. 1.1. цього Порядку, останній визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року N 20 (далі - Порядок).

Розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.

Підпунктом 7 пункту 2.7 цього порядку встановлено, що розрахунки учасників розрахунків здійснюються як у рахунок погашення заборгованості за природний газ, так і в рахунок оплати вартості планових обсягів постачання природного газу в поточному місяці.

Проаналізувавши положення вищевказаних Порядків колегія суддів вважає, що дія останніх спрямована на виконання зобов'язань держави перед населенням щодо надання пільг та житлових субсидій шляхом перерахування субвенцій з державного бюджету, і не регулює договірні правовідносини безпосередньо між продавцями та покупцями природного газу. Встановлений механізм перерахування субвенцій не впливає на строк та порядок розрахунків сторін за договорами купівлі-продажу природного газу, оскільки укладені на виконання Порядків спільні протокольні рішення визначають лише послідовність перерахування суми субвенції через коло розпорядників коштів. Господарські договори в даному випадку є підставою для визначення величини щомісячного споживання природного газу та відповідно розміру субвенції, що випливає з умов п. 7 Порядку № 20 та п. 1.2 Порядку № 493/688. При цьому отримані субвенції можуть бути використані учасниками розрахунків - як у рахунок погашення заборгованості за природний газ, так і в рахунок оплати вартості планових обсягів постачання природного газу в поточному місяці.

Судом відзначається, що субвенція за своїм визначенням являється допомогою, порядок та строки перерахування якої не ідентифікуються як обов'язкова умова при здійсненні розрахунків між продавцями та покупцями природного газу. Тобто, учасники, які виявили бажання прийняти участь в розрахунках, можуть використати субвенцію в якості часткової оплати за отриманий природний газ або в погашення боргу, залишаючись відповідальними перед продавцем за договірним обов'язком проводити оплату в повному розмірі у визначений строк.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що остаточні розрахунки по договору за взаємною згодою і домовленістю сторін були підпорядковані вимогам спільних протокольних рішень є помилковим. Посилання у даних протокольних рішеннях (п. 2.5) на договір № 15/725-Н від 30.06.2015 р. використовується лише для визначення спрямування субвенції.

Затосована місцевим господарським судом правова позиція Верховного Суду України у постанові № 5011-35/1272-2012-42/527-2012 від 09.09.2014 р. в даному випадку не відповідає обставинам справи, оскільки за цією позицією підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасні розрахунки була наявність договору про організацію взаєморозрахунків, за умовами якого сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до основного договору.

Додані відповідачем спільні протокольні рішення у даній справі не містять таких умов, а тому не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про не настання строку виконання зобов'язання відповідачем з огляду на відсутність доказів виконання п. 6.1 договору позивачем в частині повернення підписаних актів приймання-передачі газу.

Дійсно, пунктом 6.1 договору № 15-725-Н передбачено, що у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць. Додатково пунктом 3.4 визначено, що підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Судом правомірно відзначено правову позицію ВСУ, що сторони у договорі визначили ОСОБА_1 приймання-передачі газу суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6,11 ЦК України.

Разом з цим, пунктом 3.4 договору встановлено, що Покупець не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання-передачі газу, а Продавець не пізніше 8-го числа місяця, зобов'язується повернути один примірник підписаного акта.

Матеріали справи не містять жодних доказів виконання сторонами даного пункту в частині направлення актів, як з боку Покупця (направлення у строк до 5-го числа) так і з боку Продавця (повернення до 8-го числа).

Враховуючи визначену послідовність таких дій, за якою дії продавця (позивача) напряму залежать від дій Покупця (відповідача), з'ясування обставин направлення актів покупцем є першочерговим. Тобто, якщо покупець вчасно не направляв акти приймання-передачі газу (або взагалі не направляв), продавець відповідно позбавлявся можливості підписання і повернення останніх в обумовлені строки.

Таким чином, відсутність доказів направлення актів відповідачем, позбавляє останнього можливості стверджувати про відсутність обов'язку з остаточної оплати в зв'язку з неповерненням підписаного примірника акту.

Виходячи з наведеного, колегією суддів враховується, що матеріали справи містять обопільно підписані акти приймання-передачі газу, і за відсутності доказів щодо обставин виконання сторонами п. 3.4 договору, немає підстав стверджувати про відсутність обов'язку відповідача в частині проведення остаточного розрахунку.

Відтак, враховуючи, що виконання умов договору №15/275-Н з боку позивача в частині передачі у власність відповідача природного газу підтверджена належними доказами, а зобов'язання відповідача по його оплаті вчасно не виконані, позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 56428,74 грн. відповідають приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України та підлягають задоволенню. Наявний в матеріалах справи розрахунок процентів річних судом перевірено та визнано вірним.

З огляду на вказане, рішення господарського суду Житомирської області від 31.10.2016 р. у справі № 906/804/16 підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків обставинам справи та порушенням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Відповідно до ст. 49 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, за яким сплачені позивачем суми судового збору за розгляд спору в судах першої та апеляційної інстанції покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 18.11.2016 р. задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 31.10.2016 р. у справі № 906/804/16 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов задоволити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (10002, Житомирська область, м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, 35, код ЄДРПОУ 39577504) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - три відсотки річних в сумі 56428,74 грн. та 2893,80 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Господарському суду Житомирської області на виконання постанови видати наказ.

4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.