Рішення № 64319690, 24.01.2017, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2017 р.Справа № 917/1862/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Транс", вул.Ковпака, 17, м. Полтава, Полтавська область,36000

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Аршиця", вул. Центральна, 2А, с.Маячка, Новосанжарський район, Полтавська область,39362

про стягнення 220 970,18 грн. заборгованості за договором від 23.06.2016 року № 1/23-06-2016

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. №1 від 14.11.2016 року

від відповідача: ОСОБА_2 дов. №681 від 06.11.2014 року

В судовому засіданні 24.01.2017 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 220 970,18 грн. заборгованості за договором про надання послуг по перевезенню вантажів від 23.06.2016 року № 1/23-06-2016.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

16.12.2016 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач посилається на п. 5.10. договору від 23.06.2016 року № 1/23-06-2016, згідно якого за порушення інших умов договору виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень за кожен вид та випадок такого порушення. Також відповідач зазначає, що 18.09.2016 відбувся факт спроби крадіжки сої та порушення цілісності елементів причепу, що встановлено та доведено матеріалами перевірки служби безпеки відповідача. Як стверджує відповідач, 11.10.2016 він направив позивачу претензію №1, в якій запропонував позивачу сплатити штраф у розмірі 220 000 (двісті двадцять тисяч) гривень протягом 5-ти банківських днів з дати направлення даної претензії, як це передбачено п. 5.12. договору. Позивач направив відповідь від 25.10.2016 №35 на претензію, в якій повідомив, що він не погоджується з вимогою про сплату штрафу у сумі 220 000 грн., відповідно дану суму, позивач не сплатив. Крім того, відповідач у відзиві посилається на п. 5.13. договору, згідно якого сторони узгодили, що замовник має право зарахувати несплачені ним штрафні санкції та збитки, передбачені цим договором, в рахунок вартості наданих виконавцем послуг, про що він письмово повідомляє виконавця. В такому разі замовник оплачує вартість наданих послуг за мінусом несплачених виконавцем штрафних санкцій. Тому, як зазначено у відзиві, на виконання даного пункту договору, відповідач направив позивачу повідомлення від 10.11.2016 №2107. На дане повідомлення позивачем було направлено заперечення від 14.11.2016 №40. Крім того, як зазначає відповідач, аналогічне повідомлення було відправлено 09.12.2016. Таким чином, у своєму відзиві відповідач стверджує, що відповідачем до позивача були застосовані оперативно-господарські санкції, передбачені договором (п. 5.12. - 5.13.), що полягало у односторонній відмові від оплати за надані послуги до сплати виконавцем штрафних санкцій у сумі 220 000 грн., а оскільки штрафні санкції не були сплачені, останні були зараховані, в рахунок вартості наданих позивачем послуг, як було передбачено попередньо позивачем і відповідачем у договорі, а отже заборгованість відповідача перед позивачем по договору відсутня, відповідно позовна заява не може бути задоволена. Тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судових засіданнях представник відповідача підтримав свої заперечення та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

Між ТОВ «Агрофірма «Аршиця» (замовник, відповідач) та ТОВ «ДВ ТРАНС» (виконавець, позивач) укладено Договір № 1/23-06-2016 від 23.06.2016 р. про надання послуг по перевезенню вантажів (арк. справи 9-11).

При укладенні договору сторони, зокрема, узгодили наступне:

- виконавець взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно із товарно - транспортною накладною форма 1-ТМ або іншої форми, яка містить всі обов'язкові реквізити визначені законодавством для ТТН) з місця відправлення до пункту призначення по маршруту, вказаного замовником, видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу);

- пунктом 3.4. договору про надання послуг по перевезенню вантажів передбачено, що оплата послуг за цим договором здійснюється замовником протягом 10-ти робочих днів після підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг та надання виконавцем замовнику відповідних рахунків - фактур;

- вартість послуг за цим договором встановлюється згідно додатку №2 до даного договору та сплачується у строк передбачений п. 3.4. даного договору. Вартість відстаней перевезення встановлюються в додатку № 2 до даного договору, у випадку відсутності або невідповідності встановленої відстані в додатку №2 до даного договору, обраховується фактично пройдена відстань, відповідно до даних GPS трекера, встановленого замовником (п.3.1).

- пунктом 5.12. договору встановлено, що сторони домовились, що всі штрафні санкції та збитки, передбачені цим договором мають бути сплачені виконавцем на протязі 5-ти банківських днів з дати направлення замовником відповідної вимоги/претензії та/або рахунку-фактури, яка надсилається замовником рекомендованим листом та/або на електронну адресу виконавця, що вказані в розділі 7 цього договору. В разі несплати виконавцем штрафних санкцій у вказані строки, замовник має право вжити оперативно-господарську санкцію у вигляді односторонньої відмови від оплати за надані послуги до сплати виконавцем таких штрафних санкцій.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем, в порушення умов договору, не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг з перевезення вантажу, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 220 970,18 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами, як це встановлено положеннями ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «ДВ ТРАНС» було здійснено перевезення сільськогосподарської продукції замовника на загальну суму 1 061 962,81 грн., що підтверджується ОСОБА_1 про надання послуг №1АР00007483 від 16.09.2016 р., ОСОБА_1 про надання послуг №1АР00007776 від 26.09.2016 р., реєстром Товарно - транспортних накладних до вищезазначених актів ( арк. справи 14-17). Дана обставина також не спростовується сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.4. договору про надання послуг по перевезенню вантажів передбачено, що оплата послуг за цим договором здійснюється замовником протягом 10-ти робочих днів після підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг та надання виконавцем замовнику відповідних рахунків - фактур

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, підписавши договір 23.06.2016 року, ОСОБА_1 про надання послуг №1АР00007483 від 16.09.2016 р., ОСОБА_1 про надання послуг №1АР00007776 від 26.09.2016 р., реєстр Товарно - транспортних накладних до вищезазначених актів, відповідач визнавав наявність у нього зобов'язання з оплати отриманих транспортних послуг.

Судом встановлено, що відповідачем частково були виконані свої зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг по перевезенню вантажів та сплачено позивачу лише 840992,63 грн. за платіжними доручення № 35096 від 20.09.2016 р. на суму 426 754,20 грн. та № 35774 від 29.09.2016 р. на суму 414 238,43 грн., що підтверджується відповідними виписками ( арк. справи 22-31).

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 220 970,18 грн.

Після порушення провадження у справі відповідач за платіжним дорученням № 38771 від 28.11.2016 року перерахував позивачу 970,18 грн. в рахунок погашення боргу за договором від 23.06.2016 року № 1/23-06-2016. В цій частині позовних вимог відсутній предмет спору, і провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 статті 80 ГПК України..

Заперечення відповідача зводяться того, що згідно п. 5.13. договору сторони узгодили, що замовник має право зарахувати несплачені ним штрафні санкції та збитки, передбачені цим договором, в рахунок вартості наданих виконавцем послуг, про що він письмово повідомляє виконавця. В такому разі замовник оплачує вартість наданих послуг за мінусом несплачених виконавцем штрафних санкцій. Тому на виконання даного пункту договору відповідач направив позивачу повідомлення від 10.11.2016 №2107. Крім того, як зазначає відповідач, аналогічне повідомлення було відправлено 09.12.2016. Таким чином, на думку відповідача ним до позивача були застосовані оперативно-господарські санкції, передбачені договором (п. 5.12. - 5.13.), що полягало у односторонній відмові від оплати за надані послуги до сплати виконавцем штрафних санкцій у сумі 220 000 грн., а оскільки штрафні санкції не були сплачені, останні були зараховані, в рахунок вартості наданих позивачем послуг, як було передбачено попередньо позивачем і відповідачем у договорі.

Дані заперечення відповідача не є підставою для відмови у задоволенні позовних враховуючи наступне.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Згідно із ст. ст. 202, 203 ГК України зобов'язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У статті 602 Цивільного кодексу України ( в редакції, чинній на час направлення заяви про зарахування) вказано вичерпний перелік підстав при наявності яких зарахування зустрічних вимог не допускається, зокрема :

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках встановлених договором або законом.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 Господарського кодексу України, статтею 602 Цивільного кодексу України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

За змістом названих правових норм залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Однорідність цих вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань.

В даному випадку вимоги не є однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом (стягнення суми основного боргу та вимоги про сплату штрафу).

Позивач у відповіді від 25.10.2016 №35 на претензію повідомив, що він не погоджується з вимогою про сплату штрафу у сумі 220 000 грн., отже ця сума не є безспірною.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно п.1.14 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК Україниінших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність (прозорість) вимог, коли між сторонами немає спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо. Дана правова позиція наведена також і в постановах ВГСУ, зокрема, від 28.07.2014 по справі №911/3252/13, від 19.02.2015 по справі №15/191, від 15.04.2015 по справі №5023/993/12, від 17.06.2015 по справі №910/19331/14, від 30 березня 2016 року у справі № 917/1592/15 та ін.).

В даному випадку вимоги відповідача до позивача не відповідають наведеним вище критеріям.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений права та можливості звернення до суду із окремим позовом про стягнення з позивача штрафних санкцій згідно умов договору від 23.06.2016 року № 1/23-06-2016.

Отже, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, доказів виконання свого обов'язку зі сплати 220 000 грн. вартості отриманих транспортних послуг відповідач суду не надав.

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в сумі 220 000 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягають задоволенню. В частині стягнення 970,18 грн. суд припиняє провадження у справі на підставі п.1-1 статті 80 ГПК України ( відсутній предмет спору).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні з даним позовом, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях .

Оскільки провадження у даній справі в частині 970,18 грн. боргу припиненим в зв'язку з відсутністю предмету спору, то позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 99,60 грн. судового збору.

В іншій частини судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 33,43, 49, п.1-1 ст.80,82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Аршиця" (вул. Центральна, 2А, с. Маячка, Новосанжарський район, Полтавська область,39362, ідентифікаційний код 34572475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Транс" ( вул. Ковпака, 17, м. Полтава, Полтавська область,36000,ідентифікаційний код) 220 000 грн. боргу, 3214,95 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 970,18 грн. припинити провадження у справі.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ДВ Транс" ( вул.Ковпака, 17, м. Полтава, Полтавська область,36000,ідентифікаційний код) з бюджету 99,6 грн. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 57 від 14.11.2016 року.

Повне рішення складено 27.01.2017 року

СуддяТимощенко О.М.