Рішення № 64316035, 16.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Кирилюк Г.М.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на майно.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, неповнолітнього ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на майно.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла її мати - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якої залишилось спадкове майно АДРЕСА_2., а також залишок неотриманої пенсії.

09 липня 2015 року до 11 Київської державної нотаріальної контори вона подала заяву про прийняття спадщини, проте дізналася, що 08 лютого 2008 року покійна мати склала заповіт на відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та її малолітнього сина ОСОБА_9

Посилаючись на те, що її мати не могла скласти заповіт на відповідачів, так як була психічно хворою та перебувала на обліку у лікаря психіатра, просила визнати заповіт недійсним та визнати за нею право власності на спадкове майно, а відповідачів визнати такими, що не мають права на спадкування.

Встановлено, що ОСОБА_6 є неповнолітнім, а тому в його інтересах діяла законний представник - ОСОБА_3

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити мотивувальну частину рішення від 31 жовтня 2016 року в частині підстав визнання заповіту від 08 лютого 2008 року укладеного ОСОБА_7 та посвідченого Державним нотаріусом Одинадцятої київської нотаріальної контори Ковалевською Н.В. недійсним з ч. 5 ст. 203 ЦК України на ч. 3 ст. 203 ЦК України, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, вислухавши представника позивача, яка підтримала апеляційну скаргу та просила відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3, представника відповідача, яка підтримала апеляційну скаргу та просила відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, приходить до наступного.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення та навести докази на їх підтвердження, наявності інших фактичних даних, що мають значення для справи: правовідносин, встановлених зумовленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Районний суд належним чином не з'ясував характер і суть виниклого спору, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що свідчить про порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення.

Задовольнивши позов в частині вимог про визнання заповіту недійсним, районний суд виходив з того, що покійна ОСОБА_7 страждала на психічне захворювання, а складений нею заповіт не був спрямований на настання правових наслідків й вирішив спір на підставі ст. 203, 216 ЦК України.

Разом з тим, зазначені норми права є загальними й підлягають до застосування у випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, які регулюють відповідні правовідносини та на підставі цих норм вирішувати справи.

Заявляючи вимоги про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 посилалася на те, що її покійна мати, складаючи заповіт, страждала на психічне захворювання, а тому не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 судам роз'яснено, що суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Разом з тим, суд залишив поза увагою керівні роз'яснення згаданої постанови Пленуму та не врахував, що сама по собі наявність у особи психічного захворювання не є безумовною підставою до визнання вчиненого нею заповіту недійсним.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочин.

Згідно положень ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнана судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

Положеннями ч. 2 ст. 1257 ЦК України, яка розміщена у главі 85 ЦК України та є спеціальною нормою і надає право на загальних підставах оспорювати дії спадкодавця в судовому порядку, передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отже, враховуючи предмет і підстави позову, виниклі по справі правовідносини регулюються вимогами ч. 1 ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України, а не ст.ст. 203, 216 ЦК України, як визнав районний суд.

Окрім цього, районний суд в резолютивній частині рішення визнав за ОСОБА_1 право власності на АДРЕСА_3. й одночасно скасував право власності відповідачів на вказане майно.

Між тим, такі висновки суд першої інстанції взагалі не мотивував, не зазначив, на підставі яких доказів ухвалив таке рішення та на якій правовій підставі визнав за позивачкою право власності на квартиру та частину приватного будинку.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення районного суду, як постановленого з істотним порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалення по справі нового рішення про часткове задоволення позову, враховуючи таке.

Як убачається з матеріалів справи, приблизно ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла мати позивача ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6, 40 т.1).

Встановлено, що 08 лютого 2008 року ОСОБА_7 склала заповіт, відповідно до умов якого все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і, взагалі, все те, що буде їй належати на день її смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_9 (а.с.16 т.1).

Положеннями ч. 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнана судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, правила ст. 215 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак в момент вчинення правочину особа перебувала в такому безпорадному стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Відповідно до матеріалів проведеної по справі Київським міським центром судово-психіатричної експертизи посмертної судово-психіатричної експертизи №389 від 23 травня 2016 року, ОСОБА_7 станом на 08 лютого 2008 року довготривало (з початку 2000 р.) страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді параноїчної шизофренії, безперевно-прогредієнтного перебігу з вираженим апато-дисоціативним дефектом й на час складання заповіту від 08 лютого 2008року за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (а.с.119-122 т.1).

Отже, висновком проведеної по справі посмертної судово-психіатричної експертизи категорично встановлено, що в момент складання заповіт 08 лютого 2008 року покійна ОСОБА_11 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, тобто перебувала в стані неосудності.

Зазначений висновок складено висококваліфікованими спеціалістами, судово-психіатричними експертами вищої кваліфікаційної категорії, які мають тривалий стаж експертної діяльності (а.с.119), й підстав для сумніву в об'єктивності складеного ними висновку колегія суддів не вбачає.

З досліджених судом долучених до справи письмових пояснень ОСОБА_12 та ОСОБА_13, ОСОБА_14, сусідів ОСОБА_7 за місцем її проживання, убачається, що покійна вела себе неадекватно, дивно, бігала по поверхах будинку, переховуючись, була нелюдяна, ховалася під час звернення до неї, в помешкання пускала лише доньку ОСОБА_15, яка і займалася її похованням. Окрім цього, ОСОБА_13 зазначила, що покійна могла викликати собі одночасно й працівників міліції і швидку медичну допомогу (а.с.134-142).

Згідно даних, які містяться у листі Оболонського УП ГУНП у м. Києві від 14 квітня 2016 року, матеріали звернень до районного управління та проведених по них перевірок по 2011 рік знищені за сплином терміну зберігання й надано лише копії постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, а відповідно до електронних обліків викликів управління поліції, в період з січня 2010 по січень 2014 року ОСОБА_7 24 рази викликала працівників міліції з різних причин - погрожують по радіо, погрожують невідомі, щодо шахрайського заволодіння її квартирою, шум у дворі їй заважає, невідомий намагається пошкодити вхідні двері, не може вийти з помешкання (а.с.151-173).

Відповідно до долучених до справи: додатку №1 до договору-замовлення №2.558609к, виданого ритуальною службою АСК Київський крематорій та видаткової накладної ФОП Дмитренко, ОСОБА_1 несла витрати по похованню покійної ОСОБА_7 (а.с.14,15).

Отже, матеріалами справи доведено, що в момент складення заповіту покійна ОСОБА_7 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, а тому у відповідності до вимог ст.ст. 215 ч. 2, 1157 ч. 2 ЦК України, колегія суддів визнає оспорюваний заповіт недійсним.

З матеріалів долученої до справи спадкової справи № 782/2015 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_7, убачається, що позивачка в межах визначеного положеннями ст. 1270 ЦК України строку звернулася до 11 Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, яка складається АДРЕСА_4

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Отже, подана ОСОБА_1 заява про прийняття спадщини перебуває на вирішенні державної нотаріальної контори, що виключає необхідність вирішення судом спору про визнання права власності на спадкове майно.

При цьому, колегія суддів враховує й відсутність у справі будь-яких доказів на підтвердження підстав до успадкування позивачкою частини будинку у с. Ставище Брусилівського району Житомирської обл.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи ту обставину, що оспорюваний заповіт визнається недійсним з моменту його вчинення, колегія суддів не вбачає правових підстав до задоволення позову в частині вимог про визнання відповідачів такими, що не мають право на спадкування майна покійної.

З огляду на викладені обставини, подана по справі позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що наявний в справі висновок судово-психіатричної експертизи є неналежним доказом, остільки містить суперечливі висновки, колегія суддів визнає безпідставними.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновок експертизи по даній справі, яким встановлено страждання ОСОБА_7 на час складання заповіту стійким хронічним психічним розладом у вигляді параноїчної шизофренії, безперевно-прогредієнтного перебігу з вираженим апато-дисоціативним дефектом,що позбавляло її на час складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, судом оцінено у сукупності з іншими доказами, остільки він містить відомості про обставини, які мають значення для справи й колегія суддів не вбачає правових підстав до визнання даного доказу по справі неналежним та недопустимим.

Посилання апеляційної скарги про допущені судом першої інстанції під час прийняття справи до розгляду порушення цивільного процесуального законодавства, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу.

Заявляючи вимоги, ОСОБА_15 просила визнати за нею право власності на спадкове майно, яке знаходиться в тому числі й на території Оболонського району м.Києва, у зв'язку з чим у відповідності до положень ст. 114 ЦПК України спір підлягав до розгляду за місцезнаходженням майна.

Відповідно до змісту позову, у ньому відсутня адреса місця реєстрації відповідачів, проте одночасно з позовом ОСОБА_15 було заявлено клопотання про витребування з 11 державної нотаріальної контори спадкової справи щодо майна покійної, яка й містила інформацію щодо визначення кола спадкоємців та їх адреси місцезнаходження.

Під час розгляду справи, представником відповідача було заявлено клопотання про призначення по справі повторно посмертної судово-психіатричної експертизи.

Між тим, колегія суддів визнала відсутніми правові підстави до задоволення клопотання. При цьому виходила з того, що зміст клопотання зводиться до цитування досліджувальної частини долученої експертизи та факти, які отримані під час дослідження наданих на експертизу об'єктів, що стосуються психічного стану покійної у різні періоди часу та їх пояснення, а також дані клінічного дослідження особи.

Разом з тим, клопотання не містить неузгодженостей чи фактів, які б свідчили про необґрунтованість експертного висновку чи суперечностей із матеріалами справи, окрім описок в даті складання заповіту у вступній частині (а.с.119), що не вплинуло на висновки експертної комісії. В той час як експертиза проведена трьома ведучими спеціалістами Київського міського центру судово-психічної експертизи, що мають тривалий час експертної роботи - в межах більше 22 років, а складений ними висновок є належно мотивованим, він містить відповіді на конкретні питання у межах компетенції.

Твердження апеляційної скарги про доручення по справі неналежного доказу - письмових доказів - протоколів опитувань свідків, здійснених представником позивача - адвокатом Філатовою Т.М., а також відповідь Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві - безпідставні.

Відповідно до даних журналу судового засідання від 30 серпня 2016 року представник ОСОБА_3 не заперечував проти клопотання про долучення їх до матеріалів справи, а згідно ч. 1 ст. 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, в тому числі опитувати осіб за їх згодою.

Отже, письмові опитування та відповідь органу поліції є доказами, які стосуються предмета доказування й були оцінені колегією суддів у сукупності з іншими доказами, що мають значення для вирішення справи.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, є неповнолітнім, а тому не може бути стороною у позові, в його інтересах діяла його законний представник - ОСОБА_3

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг частково та скасування рішення районного суду з постановленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову та визнання недійсним заповіту ОСОБА_7, посвідченого 08 лютого 2008 року Державним нотаріусом Одинадцятої київської нотаріальної контори Ковалевською Н.В., зареєстрований в реєстрі №8-411 на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та відмовою у задоволенні позову в іншій частині вимог.

Окрім цього, ухвалюючи рішення за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів враховує обставини справи, а також визначені положеннями цивільного процесуального Кодексу України повноваження суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, посвідчений 08 лютого 2008 року Державним нотаріусом Одинадцятої київської нотаріальної контори КовалевськоюНаталією Василівною, зареєстрований в реєстрі № 8-411 на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_9.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 756/14914/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/15027/2016; 22-ц/796/1840/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Васалатій К.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.