Ухвала суду № 64312812, 25.01.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/1603/16-ц Провадження № 22-ц/772/118/2017Головуючий в суді першої інстанції Стадник С. І.Категорія 27Доповідач Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючої Шемети Т. М.,

суддів: Кучевського П. В., Зайцева А. Ю.,

за участі: секретаря судового засідання Агеєвої Г.В.,

представника позивача Рой В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 10 листопада 2016 року,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, яка виникла за кредитним договором б/н від 25.12.2013 року, за умовами якого ОСОБА_3 отримав від позивача кредит у розмірі 2 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна 55 днів пільгового періоду», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір.

Банк виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу зазначений кредит. ОСОБА_3 всупереч умов договору та вимог законодавства своїх зобов'язань за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 04.09.2016 року утворилась заборгованість у розмірі 26 854, 46 грн., яка складається з 2 485, 86 грн. - заборгованість за кредитом; 19 563, 63 грн. - проценти за користування кредитом; 3 050, 00 грн. - пеня та комісія; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 254, 97грн. - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути з відповідача.

Заочним рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 10.11.2016 року позов задоволено частково:

-стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 25.12.2013 року станом на 04.09.2016 року в розмірі 8 116, 94 грн., з них: 2 485, 86 грн. заборгованість за кредитом; 2 581, 07 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також пеня в сумі 3 050, 00 грн.

-В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 460, 51 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову, ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів в розмірі 16 982, 55 та ухвалити у вказаній частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в цій часині в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача Рой В.Л. подану апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав. Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений за відомою суду адресою.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Встановлено, що 25.12.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в сумі

2 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.На виконання умов договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредит (а.с.55-59).

ОСОБА_3 перестав виконувати зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого, як стверджує позивач, станом на 04.09.2016 року утворилась заборгованість у розмірі 26 854, 46 грн., яка складається з 2 485, 86 грн. - заборгованість за кредитом; 19 563, 63 грн. - проценти за користування кредитом; 3 050, 00 грн. - пеня та комісія; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 254, 97грн. - штраф (процентна складова).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з нього на користь банку підлягає стягненню тіло кредиту, проценти, виходячи з діючої на час укладання договору ставки 30 %, оскільки збільшення банком розміру процентної ставки за кредитним договором було здійснено в односторонньому порядку з порушенням ч.3 ст.1056-1 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення штрафу, суд виходив з того, що в порушення вимог чч.2, 3 ст.549 ЦК України штраф нарахований не у відсотках, а у твердій грошовій сумі, тому вказані нарахування не є неустойкою в розумінні ЦК України. Окрім цього, вимога позивача про стягнення з відповідача і пені, і штрафу за одне й те саме порушення умов кредитного договору, порушує закріплений ст. 61 Конституції України принцип недопустимості повторного притягнення до юридичної відповідальності одного й того ж виду за одне й те саме порушення.

Такий висновок суду є вірним і ґрунтується на встановлених обставинах справи та нормах закону.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір процентів, не взявши до уваги роз'яснення, викладені в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» та положення п.п.1.1.3.2.3, 1.1.2.3, 1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, які регулюють порядок внесення змін в діючі тарифи, - слід зазначити наступне:

Установлено, що 25.12.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви та погодження з Умовами та правилами надання банківських послуг. За умовами договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 2500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до п.1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п.1.1.3.1.9. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Інших положень, які надають право банку збільшувати процентну ставку за договором, регламентують умови та порядок такого збільшення Умови та правила надання банківських послуг не містять.

Колегія суддів не може погодитись з доводами позивача, що п.1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг є двосторонньою домовленістю сторін кредитного договору про право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку на свій розсуд.

Зокрема, відповідно до п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за N 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

В документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).

Згідно ч. 3 ст. 1056 - 1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Колегія суддів зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4 - 6 ст. 1056 - 1 ЦК України.

Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку. Сама по собі вказівка на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою, а тому судом першої інстанції вірно стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по відсотках, виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, тобто 30,00 % річних.

Судова колегія вважає законним і висновок суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача штрафу (фіксована складова), оскільки фіксована частина штрафу в розмірі 500 грн. (п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг) не відповідає положенню ч.2 ст. 549 ЦК України, за яким штраф визначено як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання.

Крім того, зі змісту ст. 549 ЦК України випливає, що поняття пені та штрафу визначені у цій статті та порядок їх обрахунку, є обов'язковими для всіх учасників цивільних правовідносин і не можуть бути змінені та викладені на власний розсуд, оскільки в такому разі втрачається їх суть, тобто вони перестають бути видом забезпечення виконання зобов'язання - неустойкою в розумінні закону.

З наданих позивачем Правил надання банківських послуг (п. 2.11.12.6.1 та п. 2.1.1.7.6) вбачається, що і пеня, і штраф передбачені за одне й те саме порушення: порушення строків виконання грошового зобов'язання за кредитним договором. Статтею 61 Конституції України передбачено, що «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення», отже суд першої інстанції вірно застосував правову позицію Верховного Суду України, викладену в Постанові від 21.10.2015 року № 6-2003 цс 15 та відмовив в стягненні з відповідача штрафу.

Таким чином, розглядаючи справу за апеляційною скаргою на оскаржуване рішення, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив фактичні обставини у справі, подані докази, вірно визначився з характером правовідносин. Судом першої інстанції виконані вимоги ст. 212 ЦПК України, судове рішення мотивовано, наведене в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовує, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

Заочне рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 10.11.2016 року у цій справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, на ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: /підпис/ Т. М. Шемета

Судді: /підпис/ П. В. Кучевський

/підпис/ А. Ю. Зайцев

Згідно з оригіналом: Т. М. Шемета