Рішення № 64312804, 27.01.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 148/374/15-ц Провадження № 22-ц/772/380/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 47 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Нікушина В.П., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Тульчинської міської ради Вінницької області про скасування рішення та визнання державного акта на права власності на земельну ділянку недійсним,

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до договору дарування від 22 листопада 1994 року, ОСОБА_4 подарувала йому 37/50 ідеальних часток жилого будинку з господарськими будівлями по вулиці Пестеля, 23 у місті Тульчин Вінницької області. На момент дарування земельна ділянка площею 0,1133 га, на якій розташоване зазначене нерухоме майно, була у користуванні ОСОБА_4

Рішенням 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року ОСОБА_4 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1133 га для обслуговування будинку по вулиці Пестеля, 23.

На підставі цього рішення ОСОБА_4 було виготовлено державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого вона стала власником земельної ділянки площею 0,1133 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а також ведення особистого селянського господарства, хоча власником будинку вже не була.

08 листопада 2003 року ОСОБА_4 померла. Після її смерті спадщину він не приймав, оскільки вважав, що спадкового майна немає.

У 2005 році він звернувся в Тульчинську міську раду з заявою про приватизацію земельної ділянки, на якій розташована належна йому частина будинку, однак йому повідомили, що власником земельної ділянки являється його мати ОСОБА_4

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2005 року за ним визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1133 га, яка розташована по вулиці Пестеля, 23 у місті Тульчині, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 10 лютого 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано і в задоволенні його позову відмовлено.

Позивач вважає, що до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувалась попередній власник домоволодіння, а при передачі землі у власність ОСОБА_4 Тульчинською міською радою не були дотримані вимоги чинного на той час земельного законодавства.

Окрім цього, зазначав, що строк звернення до суду за захистом своїх прав ним пропущений з поважних причин, оскільки до постановлення рішення Апеляційним судом Вінницької області, він вважав себе власником земельної ділянки площею 0,1133 га.

Ураховуючи наведене, представник позивача, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила скасувати пункт 1.8 рішення 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року про передачу ОСОБА_4 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,1133 га для обслуговування будинку по вулиці Пестеля, 23 у місті Тульчин.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та скасування державної реєстрації права власності цієї земельної ділянки за ОСОБА_4 залишено без розгляду.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Скасовано пункт 1.8 рішення 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року про безкоштовну передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1133 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а також для ведення особистого селянського господарства по вулиці Пестеля, 23 у місті Тульчин.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права та обовязки, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні представник заявниці ОСОБА_5 та адвокат ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_7 та адвокат ОСОБА_8 заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Представник Тульчинської міської ради в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на час прийняття рішення Тульчинською міською радою про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4, розташований на ній житловий будинок із господарськими будівлями належав позивачу, а відтак відповідач не вправі був, в порушення вимог статті 377 ЦК України надавати земельну ділянку у власність особі, яка не була власником нерухомого майна, розташованого на ній.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Статтею ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Установлено, що відповідно до договору дарування від 22 листопада 1994 року, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 37/50 ідеальних часток жилого будинку з господарськими будівлями розташованого на присадибній земельній ділянці по вулиці Пестеля, 23 у місті Тульчин Вінницької області.

На підставі цього договору 28 листопада 1994 року за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на 37/50 часток будинку № 23 по вулиці Пестеля в місті Тульчин Вінницької області (а.с.6).

Рішенням 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року ОСОБА_4 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1133 га для обслуговування будинку по вулиці Пестеля, 23.

На підставі цього рішення ОСОБА_4 було виготовлено державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого вона стала власником земельної ділянки площею 0,1133 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а також ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 30 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими обєктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності обєкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей обєкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При застосуванні статті 30 ЗК України у поєднанні з нормою статті 22 ЗК України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на обєкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності або користування земельною ділянкою у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці обєкти.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) , особа яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником або користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику (користувачу), якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЗК України (в редакції від 25.10.2001 № 2768-III) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у

користуванні громадян.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_3 набув право власності на 37/50 ідеальних часток жилого будинку з господарськими будівлями розташованого на присадибній земельній ділянці по вулиці Пестеля, 23 у місті Тульчин Вінницької області на підставі договору дарування від 22 листопада 1994 року та дійшов обґрунтованого висновку, що на час прийняття рішення Тульчинською міською радою про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4, розташований на ній житловий будинок із господарськими будівлями належав позивачу, а відтак відповідач не вправі був, надавати земельну ділянку у власність особі, яка не була власником нерухомого майна, розташованого на ній.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції не визначився які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та невірно застосував норми матеріального права, застосувавши до спірних правовідносин статтю 377 ЦК України, яка не підлягала до застосування.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушенні права ОСОБА_2, як власника земельної ділянки і спадкоємця, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки заявником не доведено, що вона є власником спірної земельної ділянки.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду із зазначеними вимогами, так як представником відповідача не заявлялось клопотання про застосування строків позовної давності, і крім того, порушення прав позивача є триваючим, тому до цих правовідносин строки позовної давності не застосовуються.

Оскільки, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, то це, відповідно до статті 309 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 при зверненні до суду з позовною заявою був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки позов підлягає задоволенню, то з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 243, 60 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2015 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Скасувати пункт 1.8 рішення 5 сесії 4 скликання Тульчинської міської ради від 19 вересня 2002 року про безкоштовну передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1133 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а також для ведення особистого селянського господарства по вулиці Пестеля, 23 у місті Тульчин Вінницької області.

Стягнути з Тульчинської міської ради в дохід держави судовий збір в сумі 243, 60 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_9

Судді: /підпис/ ОСОБА_10

/підпис/ ОСОБА_11

З оригіналом вірно: