Ухвала суду № 64312632, 25.01.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/19987/16-ц Провадження № 22-ц/772/270/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 55Доповідач Кучевський П. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Кучевського П.В.

Суддів: Рибчинського В.П., Шемети Т.М.

при секретарі : Топольській В.О.

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» у якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі по день фактичного розрахунку в сумі 111656,95 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56638,50 грн., а також судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 1000 грн.

Не погоджуючись з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Апеляційного суду Вінницької області з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача йому, в порушення вимог трудового законодавства, не були виплачені належні суми при звільненні, що є підставою для стягнення з відповідача, як правонаступника, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.06.1977 року ОСОБА_2 була прийнята на роботу в Державне підприємство «Державна картографічна фабрика» (а.с. 8-11).

На підставі наказу Державного агентства земельних ресурсів України № 05 від 09.01.2013 року Державне підприємство «Державна картографічна фабрика» реорганізоване шляхом приєднання до ДП «Центр державного земельного кадастру», а на його базі створено структурний відокремлений підрозділ Вінницький виробничий підрозділ Центру ДЗК (а.с. 18-20).

Установлено, що ДП «Центр ДЗК» є правонаступником всіх прав і обов`язків ДП «Державна картографічна фабрика» (а.с. 18).

17.06.2013 року ОСОБА_2, переведена з ДП «Державна картографічна фабрика» у виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр ДЗК». Переведення було здійснене на підставі заяви позивача від 17.06.2013 року (а.с. 102-104).

31.03.2015 року ОСОБА_2, звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України в звязку з виходом на пенсію (а.с. 10-11, 43).

На день звільнення позивача заборгованість по заробітній платі ДП «Державна картографічна фабрика» перед позивачем складала 3047,93 грн., що не заперечувалось сторонами.

18 серпня 2015 року відповідачем перераховано на рахунок ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі лише в розмірі 800 грн.

У зв'язку з невиплатою усієї суми заборгованості, позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2016 року було стягнуто з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 2247,93 грн., проте вказані грошові кошти були виплачені лише 21 червня 2016 року (а.с. 16).

Вказані обставини та розмір заборгованості по заробітній платі не заперечуються відповідачем.

Відповідно до ч. 1ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах № 6-76цс14 від 02.07.2014, № 6-837цс15 від 23.12.2015, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першоюстатті 117 цього Кодексу.

Відтак в день звільнення позивачу мав бути повністю виданий розрахунок всіх сум, що належать йому від підприємства, чого зроблено не було.

При цьому обставин, які б перешкоджали роботодавцю належно виконати свій обов'язок перед працівником та виключали б його вину у порушенні строків розрахунку при звільненні, або доказів, які б свідчили про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і були б підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти, відповідачем суду не надано.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату працю", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 21 вищевказаної постанови зазначено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Колегія суддів, враховуючи встановлені обставини справи приходить до висновку, що суд першої інстанції визначаючи розмір одноденного заробітку правильно керувався довідкою Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» від 08.11.2016 року № 365. Згідно вказаної довідки ОСОБА_2, працювала на ВФ «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр Державного земельного кадастру» на посаді майстра палітурно - брошувальної дільниці, за січень 2015 року за 3 відпрацьованих робочих дні (при нормі 20 робочих днів) була нарахована заробітна плата в сумі 546,32 грн.; за лютий 2015 року за 6 відпрацьованих робочих днів (при нормі 20 робочих днів), нарахована заробітна плата 1125,00 грн. Тобто, щоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи, що передували звільненню (січень 2015 року 3 робочих дні, лютий 2015 року 6), складає 185,70 грн. (546,32 грн. + 1125,00 грн. = 1671,32 грн.: 9 (3+6 днів) = 185,70 грн.).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки довідці №211 від 11 липня 2016 року у якій зазначено розрахунок середньоденного заробітку позивача за квітень-травень 2013 року, не заслуговують на увагу.

Колегія суддів відхиляючи вказані доводи апеляційної скарги, враховує, що суд першої інстанції надав належну оцінку довідці ДП «Центр ДЗК» від 11.07.2016 року № 211, та дійшов правильного висновку про те, що ця довідка не застосовується при обрахунку середньоденного заробітку оскільки, 17.06.2013 року дію трудового договору з ОСОБА_2 не було припинено та запис про її звільнення в трудовій книжці відсутній, в цей день вона була переведена у ВФ «Вінницька картографічна фабрика» ДП Центр ДЗК» в зв`язку з реорганізацією підприємства на підставі заяви із збереженням попереднього режиму роботи і дія трудового договору не припинилась, а продовжилась відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що трудовий договір ОСОБА_2 з ДП «Держава картографічна фабрика» було припинено з 17 червня 2013 року з часу її переведення до виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр ДЗК» на посаду старшого майстра палітурно-брошувальної дільниці друкарсько-палітурного цеху.

Пункт 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, на який посилається представник позивача, передбачає можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію чи у зв'язку з переходом на виборну посаду. Для звільнення необхідне клопотання власника того підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться. Працівник повинен подати заяву власникові підприємства (установи, організації), з якого він звільняється, оскільки закон вимагає згоди власника на припинення трудового договору в порядку переведення на інше підприємство, в іншу установу, організацію.

Вказана правова норма передбачає розірвання трудового договору з працівником у випадку його переведення на інше підприємство, в установу чи організацію. При цьому, визначальними є факт подання клопотання власника того підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться та згоди роботодавця на припинення трудового договору в порядку переведення, за умови продовження існування обох підприємств, установ, організацій.

Зазначені дії, необхідні для застосування положень п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у правовідносинах, що склалися між сторонами не вчинялися.

Так, згідно із наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 09 січня 2013 року №5, ДП «Державна картографічна фабрика» реорганізовується шляхом приєднання до ДП «Центр Державного земельного кадастру» та створення на його базі структурного відокремленого підрозділу Вінницький виробничий підрозділ Центру ДЗК.

За правилами статей 104-109 ЦК України однією з форм припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення.

У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа.

За правилами частини 4 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України).

Так, Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» не приймався наказ про звільнення ОСОБА_2 17.06.2013 року та відповідно у трудовій книжці позивача відсутній запис про звільнення 17.06.2013 року, що свідчить про продовження трудового договору з ОСОБА_2

Крім цього, запис в трудовій книжці і наказ від 17.06.2013 року про переведення позивач не оскаржувала.

Висновок суду першої інстанції про те, що часом затримки розрахунку при звільненні позивача є період з 01 квітня 2015 року по 21 червня 2016 року відповідає встановленим обставинам справи та положенням КЗпП.

Перевіривши розрахунки надані як позивачем так і відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 56638,50 грн. Зазначена сума фактично визнана відповідачем, про що свідчать доводи представника ДП «Центр ДЗК» у запереченні на апеляційну скаргу.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи викладені в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: П.В. Кучевський

Судді: В.П. Рибчинський

ОСОБА_3