Ухвала суду № 64312313, 27.01.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7255/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Провадження № 22-ц/773/89/17 Категорія: 39 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання - Шугалова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року її чоловіка ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/2 частину автомобіля ВАЗ-2103, який був придбаний на ім'я спадкодавця у 1974 році.

У шлюбі з ОСОБА_3 вона перебувала з 07 листопада 1965 року.

Зареєстрований на ім'я її чоловіка вищевказаний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя.

Серед спадкоємців першої черги на момент смерті її чоловіка було четверо осіб: вона як дружина спадкодавця, ОСОБА_4 як мати спадкодавця, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 як діти спадкодавця. Після смерті спадкодавця спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном прийняли вона та ОСОБА_5 Спадкоємець ОСОБА_2 прийняла спадщину шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори. Оскільки спадщину прийняло четверо осіб, частка кожного із них у спадковому майні становить по 1/8. З врахуванням належних їй 4/8 як частки у спільному майні подружжя, її частка у праві власності на автомобіль становить 5/8 ( 4/8+1/8= 5/8).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Її син ОСОБА_5 за життя не оформив свого права на спадкове майно. До моменту його смерті він опікувався автомобілем, теперішня доля якого їй не відома.

При розгляді в Луцькому міськрайонному суді 29 квітня 2013 року цивільної справи за її позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом зі слів ОСОБА_2 вона дізналася, що 09 серпня 1999 року відповідачу ОСОБА_2 та нині покійній ОСОБА_4 державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори було видане свідоцтво про право на спадщину за законом в рівних частках на спірний автомобіль ВАЗ-2103, реєстраційний № НОМЕР_3.

Вказаним свідоцтвом ущемлені її майнові інтереси, а саме - вона позбавлена права власності на 5/8 часток автомобіля.

Виходячи з викладеного, просила визнати недійсним згадане свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 серпня 1999 року.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 4).

Згідно з наявними у дослідженій судом спадковій справі № 482/99 документами спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли та отримали 09 серпня 1999 року свідоцтво про право на спадщину за законом його мати ОСОБА_4 та його дочка - ОСОБА_2 Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з автомобіля ВАЗ-2103 1974 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_3 (а. с. 108).

ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 5).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно, яке набрало законної сили, встановлено, що на випадок своєї смерті ОСОБА_4 залишила заповіт від 06 квітня 1999 року, яким належну їй на праві спільної сумісної власності частину квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_1 Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 року за заявою ОСОБА_2 було заведено спадкову справу та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, грошових заощаджень з належними процентами та компенсаціями у відділенні Ощадбанку та простих іменних акцій ВАТ «Луцьке АТ-10754». Як вбачається з даного свідоцтва, державним нотаріусом було посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_4 був би її син ОСОБА_3, але у зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 року спадщина перейшла до його дочки ОСОБА_2 (а. с. 8-10, 11-12).

З досліджених судом першої інстанції матеріалів цивільної справи № 2/161/13606/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, що була об'єднана зі справою за позовом ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_5, до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, матеріалів спадкової справи № 482/99, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3, пояснень позивача та її представника, судом встановлено, що ОСОБА_1 в день подання 20 лютого 2013 року до Луцького міськрайонного суду позовної заяви до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом знала про відкриття спадщини, що залишилася після смерті її чоловіка ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, і про свідоцтво про право на спадщину, зареєстрованого в реєстрі за № 4-977 від 09 серпня 1999 року.

З даним позов до суду ОСОБА_1 звернулася 02 червня 2016 року (а. с. 1-2).

Під час розгляду справи ОСОБА_2 подала суду заяву про застосування позовної давності (а. с. 82).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду за захистом своїх прав і не надано належних доказів поважності причини пропуску зазначеного строку.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 524 Цивільного кодексу (далі - ЦК) УРСР в редакції 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Частиною 1 ст. 529 ЦК УРСР 1963 р. передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії мають бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Позивач ОСОБА_1 серед інших спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року її чоловіка ОСОБА_3 прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном. Однак при цьому свої права на це майно, в тому числі право на спірний автомобіль ВАЗ-2103 1974 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_3, вона не оформила.

09 серпня 1999 року ОСОБА_4 (матір спадкодавця) та ОСОБА_2 (його дочка) подали в Першу Луцьку державну нотаріальну контору заяву, в якій повідомили про прийняття ними спадкового майна - спірного автомобіля - і просили видати їм свідоцтво про право власності за законом ( а. с. 107, зворот). В той же день державним нотаріусом їм було видано таке свідоцтво (а. с. 108, зворот).

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК УРСР 1963 р.).

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 80 ЦК УРСР 1963 р.).

Аналогічні правові норми містяться і в ст. ст. 256, 257, 261, 267 нині чинного ЦК України.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.

Правова конструкція ст. 76 ЦК УРСР 1963 року та ст. 261 нині чинного ЦК України полягає в тому, що початок перебігу позовної давності законодавець пов'язує не тільки з днем, коли особа дізналася (довідалася) про порушення свого права, а й з днем, коли вона повинна була (могла) про це дізнатися.

27 грудня 2002 року ОСОБА_1 звернулася до Першої Луцької державної нотаріальної контори із заявою, в якій зазначила, що їй було відомо про відкриття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Шестимісячний строк, встановлений законом для прийняття спадщини, вона пропустила і не бажає ставити питання про його продовження. Просила визнати її такою, що відмовилася від спадщини, і не заперечувала, щоб свідоцтво про право на спадщину за законом отримала ОСОБА_2 (а. с. 36). При цьому у позивача не було жодних об'єктивних перешкод для ознайомлення в тій же нотаріальній конторі з матеріалами спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3, від спадщини якого вона відмовлялася, в якій знаходилося оспорюване свідоцтво (а. с. 107-109).

Хоча вказана заява і не має правового значення для настання обумовлених нею наслідків у вигляді неможливості набуття ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, оскільки подана після спливу шестимісячного строку від дня відкриття спадщини, однак факт її подання свідчить про те, що вона з високою долею ймовірності повинна була припускати, що інші спадкоємці ОСОБА_3, зокрема зазначена в заяві його дочка ОСОБА_2, зможуть оформити своє право власності на це майно, отримавши у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину. Тобто позивач могла дізнатися про порушення своїх прав 27 грудня 2002 року, а відтак саме з цього дня починається перебіг позовної давності.

Звернувшись до суду з даним позовом 02 червня 2016 року, ОСОБА_1 пропустила позовну давність, поважних причин такого пропуску не навела, тому її позов не підлягає задоволенню.

Крім того, судом встановлено, що позивач не тільки могла дізнатися, а й достовірно знала про порушення свого права видачею відповідачу оспорюваного свідоцтва більш ніж за три роки до пред'явлення даного позову, а саме 20 лютого 2013 року, коли звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним іншого свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 грудня 2002 року. Наведена обставина встановлена рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 квітня 2013 року у вищезгаданій цивільній справі № 2/161/13606/12 (а. с. 43-45).

Значення позовної давності полягає у стабілізації й упорядкуванні цивільно-правових відносин, полегшенні роботи юрисдикційних органів. Позовна давність надає потерпілій особі чітко визначений, але цілком достатній строк для захисту свого права. Цей строк покликаний сприяти усуненню невизначеності у відносинах учасників цивільно-правового обороту, оскільки за відсутності позовної давності потерпіла особа могла б скільки завгодно утримувати боржника під загрозою застосування заходів державно-примусового впливу, не вдаючись при цьому до реалізації свого інтересу.

Встановлення позовної давності не тільки спонукає особу, права чи охоронювані інтереси якої порушено, до звернення до суду, а й служить інтересам іншої сторони, встановлюючи часові межі такого звернення, сприяє стабільності правопорядку в цілому.

Позивач ОСОБА_7, знаючи про можливість оформлення відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірне спадкове майно, понад двадцять років після смерті спадкодавця і понад тринадцять років після подання нею заяви про відмову від спадщини не зверталася до суду за захистом свого порушеного права на це майно.

За таких обставин незастосування судом позовної давності чи поновлення цього строку у даній справі було б порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права на справедливий суд в контексті вирішення спору на підставі чинних положень національного законодавства (прав та обов'язків сторін цивільного характеру) і порушувало б принцип правової визначеності.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 дізналася про отримане ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на спірний автомобіль 29 квітня 2013 року при розгляді Луцьким міськрайонним судом справи за її позовом до ОСОБА_2, спростовуються встановленими судом і наведеними вище обставинами справи, зокрема тим, що у поданій нею 20 лютого 2013 року позовній заяві у вказаній справі вона посилалася на оспорюване свідоцтво.

Навіть якщо прийняти до уваги, що вперше позовну заяву в даній справі (залишену без розгляду ухвалою суду від 09 червня 2016 року (а. с. 84)), ОСОБА_1 подала 28 квітня 2016 року, то таке її звернення за захистом своїх прав також здійснено за межами трирічної позовної давності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Подана ОСОБА_1 заява про залишення апеляційної скарги без розгляду колегією суддів відхилена у зв'язку з тим, що ЦПК України не передбачає можливості вчинення такої процесуальної дії.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді