Ухвала суду № 64310094, 25.01.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3270/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю представника апелянта ОСОБА_1,

позивач ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

перекладач ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 24.05.2016 року № 252-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що ОСОБА_5 міграційна служба України при відмові у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не прийняла до уваги факти насильства в ОСОБА_6 через збройний конфлікт, побоювання позивача стати жертвою обстрілу, оскільки війна в країні громадського походження відбувається із численними порушеннями прав, зокрема, мирного населення, побоювання переслідування через ухилення від несення військової служби в країні походження, а тому вважає відмову необґрунтованою.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2016 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 252-16 від 24 травня 2016 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Зобовязано ОСОБА_5 міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності із процедурою, передбаченою законодавством. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, ОСОБА_5 міграційна служба України в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У звязку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 Хусейн, є громадянином ОСОБА_6, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, національність араб, віросповідання іслам, мусульманин-суніт.

Згідно матеріалів особової справи позивача встановлено, що у 2008-2012 роках ОСОБА_2 Хусейн здобував освіту в Киргистані, м.Ош, на факультеті електропостачання.

29.09.2012 року вибув з м. Бішкек, авіарейсом м. Бішкек (Киргистан) м. Москва (РФ) м. Київ (Україна) м. Одеса (Україна). При виїзді мав національний НОМЕР_1 та віза типу Д У 02796325.

12.12.2013 року, ОСОБА_2 Хусейн, звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтував причини виїзду з країни громадянської належності тим, що у 2008 році він виїхав на навчання до Киргистану. В 2012 році він планував повернутися до ОСОБА_6, але не зміг цього зробити через громадянську війну, яка там розпочалась, тому виїхав до України з метою продовжити навчання.

06.01.2014 року наказом заступника начальника Управління по роботі з іноземцями та біженцями Головного управління ДМС України в Одеській області № 2 у відповідності до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_2 Хусейн (а.с. 64).

06.03.2014 року наказом заступника начальника Управління по роботі з іноземцями та біженцями Головного управління ДМС України в Одеській області № 43 у відповідності до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_2 Хусейн. (а.с. 67)

18.04.2016 року за результатами розгляду особової справи громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_2 Хусейн № 2013OD0426 Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_2 Хусейн у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вважаючи, що умови, передбачені пп. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.(а.с 31 - 39)

Так, зокрема, аналізом особової справи, співробітники Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області дійшли висновку, що ані під час перебування на батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадської належності заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань або дискримінації, які могли б підпадати під конвенційні ознаки визначення статусу біженця у відповідальності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Загострення ситуації в ОСОБА_6 не розглядається в якості причин звернення особи за міжнародним захистом, регіон постійного проживання іноземця (м. Дейр-ез-Зор) не охопили військові дії, ситуація у місті залишається спокійним, що підтверджується ІКП, ані заявник, ані його близькі родичі не зазнавали свавільних арештів, катування або інших форм жорстокого поводження.

Також, проведеним працівниками управління аналізом встановлено, що заявник мав усі можливості звернутися за захистом в Киргистані, так як він навчався в період з 2008 по 2012 рік в інституті «Ошгу», який знаходиться у м. Ош (Киргистан).

24.05.2016 року рішенням Державної міграційної служби України № 252-16 висновок Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с. 30)

07.07.2016 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 214 від 13.06.2016 року (а.с. 8), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

Відповідач ОСОБА_5 міграційна служба України відповідно до Положення про ОСОБА_5 міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

З урахуванням зазначених обставин справи судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 252-16 від 24 травня 2016 року про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та зобовязано відповідача повторно розглянути заяву.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог позивача вмотивованим виходячи з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України № 3671-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671- VІ), міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З огляду на викладене, підставами для отримання відповідного статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту для особи, яка звернулась за отриманням такого статусу, є існування реальної погрози стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, існування відповідних передумов для того, щоб особа покинула країну своєї громадянської належності, або не могла чи не бажала повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому судова колегія зазначає, що оцінка таким побоюванням обовязково повинна надаватися компетентним органом з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що субєктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються обєктивним положенням у країні.

Слід зазначити, що у грудні 2012 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку, в яких зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у ОСОБА_6 збройним конфліктом не міжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася у ОСОБА_6, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.

Крім того, 22.10.2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в ОСОБА_6 продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян ОСОБА_6, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.

Також в Рекомендаціях УВКБ ООН від 22.10.2013 року зазначено, що конфлікт характеризується неувагою до захисту цивільного населення, оскільки сторони конфлікту постійно переступають норми міжнародного гуманітарного права та скоюють інші серйозні порушення прав людини та посягання на них, у тому числі, але не тільки: свавільні арешти, катування та інші форми жорсткого погодження, насильницькі зникнення, викрадення, сумарні та позасудові страти, примусові переміщення та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення.

За змістом пп. 2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 27.10.2014 року (ІІІ редакція) на даний момент майже всі райони країни (ОСОБА_6) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції ОСОБА_7, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама.

У п. 31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначає, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в ОСОБА_6, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Відповідно до п. 34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з ОСОБА_6 держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами ОСОБА_6, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

За інформацією по країні походження з сайту http://www.refworld.org.ru/docid/5524f1e54.html, з публікації 27.03.2015 року, ситуація в ОСОБА_6 значно погіршилась, а коштів, які виділяються на гуманітарну допомогу не досить для забезпечення потреб мирного населення.

Також зазначено, що в результаті конфлікту, який продовжується вже чотири роки, загинуло 220 тисяч осіб. Більше 12 млн. потребують життєво необхідної допомоги.

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у ОСОБА_6 на даний момент: Оперативне ОСОБА_8 0ffїсе Великобританії по ОСОБА_6 від 15.01.2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): «...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента Асада. З урахуванням ситуації в ОСОБА_6, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму».

Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, щодо необгрунтованості висновків управління, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно п. 11 Рекомендацій УВКБ ООН від 22.10.2013 року сирійці потребують міжнародного захисту до тієї пори, доки ситуація з безпеки та дотримання прав людини в ОСОБА_6 не буде поліпшена та не будуть утворені умови для добровільного повернення та поваги до людської гідності. В п.14 Резолюції визначено, що клопотання громадян ОСОБА_6 щодо міжнародного захисту повинні розглядатись на підставі справедливих та ефективних процедур. В тих випадках - все більш виключних-де критерії включення згідно Конвенції 1951р. не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття біженець, які сформовані в регіональних документах про біженців, або інші форми міжнародного захисту, у тому числі додаткового захисту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач посилався і на побоювання повертатися у країну громадянської належності, в якій йде війна.

В свою чергу, з огляду на загальнодоступну інформацію, ситуація в ОСОБА_6 за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

У своєму висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, апелянт посилається також на те, що позивач прибув на територію України до початку військового конфлікту в ОСОБА_6, що не відповідає положенням п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також доводи апелянта ґрунтуються на тому, що під час звернення заявник не надав переконливих доказів щодо існування переслідувань як за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, та і наявності обгрунтованих побоювань зазнати серйозної шкоди у разі повернення на Батьківщину, з посиланням, зокрема, на те, що в районі Майдані м. Дейр-ез-Зор досі проживає рідний дядько зі своїми родичами та ані позивач, ані його близькі родичі не зазнавали свавільних арештів, катування або інших форм жорстокого поводження, а саме насильницьких зникнень, викрадань, сумарних та позасудових страт, примусових переміщень та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення.

Однак, як вже зазначалось вище, ч. 5 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено право особи, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З урахуванням викладеного існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є наразі загальновідомим фактом.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2016 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 27.01.2017 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик