Ухвала суду № 64306276, 25.01.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №324/373/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Іванченко М.В.

Провадження 22-ц/778/226/17 Суддя-доповідач: Поляков 0.3.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Спас О.В.,

ОСОБА_1

при секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 районного споживчого товариства Запорізької області, третя особа: ОСОБА_3 міська рада, про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 районного споживчого товариства Запорізької області, третя особа: ОСОБА_3 міська рада, про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

В обґрунтування позову зазначала, що з 1980 року по 2003 рік вона працювала в ОСОБА_3 районному споживчому товаристві Запорізької області на різних посадах У 1987 році відповідач надав їй для проживання житловий будинок за адресою: м. Пологи, пров. Некрасова, 11, де вона була зареєстрована 03.06.1987 року. Право власності на вказаний житловий будинок належить відповідачу. Проживаючи за вказаною адресою, вона регулярно сплачувала рахунки за житлово-комунальні послуги. У 2003 році вона припинила трудові відносини з відповідачем, незважаючи на це, відповідач не заперечував проти її проживання разом із сім'єю у спірному будинку. Вважає, що вона набула право власності на вищезазначений будинок за набувальною давністю.

Враховуючи вищевикладене просила суд визнати за нею право приватної власності на будинок, розташований за адресою: місто Пологи, провулок Некрасова, будинок 11 за набувальною давністю.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,якщо визнає,що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_2 в період з 1980 року по 2003 рік перебувала у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_3 районним споживчим товариством Запорізької області, працюючи на різних посадах у вказаному товаристві. Позивачка не заперечувала, що саме у зв'язку із перебуванням її у трудових відносинах з відповідачем, вона у 1987 році з дозволу останнього посилилася у будинку за адресою: м.Пологи, пров.Некрасова, 11, який перебував на балансі відповідача, що підтверджується виданими відповідачем довідками (а.с.123, 135, 137,138). Позивачка зареєструвалася у вказаному будинку 03.06.1987 року, що підтверджується копією її паспорта громадянина України (а.с.3-5). Згідно до постанови правління товариства від 22.05.1987 року №45 «Про надання кімнати в гуртожитку для молодих спеціалістів ОСОБА_3 райпо» (а.с.75), було надано дозвіл на тимчасове надання кімнати в гуртожитку фактуровщіку ОТБ райпо ОСОБА_2

Згідно ч.І ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно роз'яснень, викладених в п.п. 9, 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

*володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

*володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

*володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.З ст.344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст.344 ЦК).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

За змістом ст.344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає саме на позивача.

З огляду на положення вказаної статті Цивільного кодексу України та роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою, володілець суб'єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Отже, визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст.344 ЦК України можливе лише за наявності всіх необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший

передбачений законом спосіб, оскільки володілець за давністю є незаконним (безтитулярним) володільцем, про що зазначено в ч.І ст.344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном) і право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника, тому наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Володіння має бути добросовісним, володілець не повинен знати і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, тобто що ця річ належить іншій особі, а також обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника1 і завжди знала, хто є її власником.

Згідно технічного паспорту на будівлю гуртожитку за адресою: м.Пологи, пров.Некрасова, 11, виготовленого станом на 30.08.2005 року ОСОБА_3 ДКП «Імпульс» (а.с.70-72), дана будівля складається із чотирьох ізольованих житлових кімнат та трьох тамбурів. В судовому засіданні позивачка зазначала, що вона поселялася лише в одну кімнату вказаного будинку, в інших кімнатах проживали інші мешканці, при цьому на плані будівлі в технічному паспорті нею було показано в яку саме кімнату вона вселилася, це була кімната під №3. В подальшому інші мешканці будинку поступово виїздили і вона стала користуватися всім будинком, однак для проживання використовувала лише дві кімнати під №№ 3 та 4, проти чого, за її твердженням, не заперечував відповідач.

Суд першої інстанції правомірно визначився ,що позивачка знала, що користуватися спірним майном вона почала з дозволу відповідача як власника у зв'язку із перебуванням із ним у трудових відносинах, тобто за волею власника майна, тому відсутня складова у вигляді заволодіння майном. Продовжуючи користуватися вказаним будинком вона достовірно знала про його належність на праві власності відповідачу і підтримувала із ним певні правовідносини, в тому числі здійснювала оплату за надані комунальні послуги за виставленими відповідачем рахунками.

Вірними є висновки районного суду ,що фактично між позивачкою та відповідачем виникали спірні правовідносини з приводу проживання позивачки в будинку за адресою: м.Пологи, пров.Некрасова, 11. Так, відповідачем позивачці неодноразово в період з 2000 по 2015 роки направлялися листи щодо вирішення питання її проживання у вказаному будинку, отримання яких позивачкою частково підтверджується копіями поштових повідомлень (а.с.49, 50, 76-85), а позивачка зверталася до відповідача з питання приватизації вказаного помешкання, на що отримала відмову. Спірні питання проживання позивачки у вказаному будинку були також предметом судового розгляду між позивачкою та відповідачем (а.с.36-38).

Розглянувши справу суд правильно дійшов до висновку, що позивачем не доведено наявності сукупності умов для набуття права власності за набувальною давністю, що передбачено положеннями ст.344 ЦК України, і тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного,судова колегія вважає,що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.307,308,317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити. Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2016 року по цій справі - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: