Ухвала суду № 64305007, 26.01.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/84/2017(м)

265/3910/16-ц

Категорія 26

Головуючий в першій інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: Лопатіна М.Ю.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю,

суддів Биліни Т.І., Баркова В.М.,

при секретарі Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області про відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням,

за апеляційними скаргами відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області та ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2016 року вищезазначений позов задоволено частково. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Маріуполі Донецької області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Сторони не погодились з вказаним рішенням суду та подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове. При цьому позивач просив ухвалити рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі, а відповідач просив новим рішенням відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що ухвалюючи рішення, місцевий суд не дотримався вимог ст.440-1 ЦК УРСР щодо мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги відповідач послався на те, що суд першої інстанції необґрунтовано не застосував вимоги ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування» в редакції, яка діє з 01 січня 2015 року і згідно якої відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Таким чином, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області вважає, що на нього не може бути покладено обовязок по відшкодуванню моральної шкоди позивачу.

Крім того, на думку відповідача, місцевий суд не звернув уваги на те, що факт настання моральної шкоди позивачем не доведено належними доказами, зокрема висновками лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-експертної комісії, а визначений судом розмір цієї шкоди необґрунтований.

Представник позивача ОСОБА_3, діючий за довіреністю, у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_2 та просив відхилити скаргу відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_4, який приймав участь у справі на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області, просив її задовольнити та відхилити апеляційну скаргу позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, апеляційний суд вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції при вирішенні справи встановлено, що позивач з 15 грудня 1997 року працював на ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» в якості горнового доменної печі 5 розряду, машиніста вагон-ваг в підбункерному приміщенні дільниці доменних печей 5 розряду і 22 січня 2007 року був звільнений за власним бажанням ( а.с. 5-6).

28 січня 2001 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, що вбачається з акту № 45 від 31 липня 2001 року, згідно якого ОСОБА_2 під час виконання своїх трудових обовязків на ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» отримав опік гарячим шлаком 2-3 стадії лівої голені, стопи, правого стегна, легку опікову хворобу (а.с.7-10).

З виписки з акту огляду у МСЕК (довідка серії 2-18 АВ № 107593 від 07.11.2001 року) у звязку з вищезазначеною травмою позивачу вперше було встановлено 25% стійкої втрати працездатності. Визначено необхідність у додаткових видах допомоги: санітарно-курортному лікуванні, лікуванні в профілакторії та від колоїдних рубців (а.с.11).

Постановою від 23 листопада 2001 році відділенням виконавчої дирекції Фонду позивачу було призначено виплату одноразової страхової допомоги в сумі 5760 гривень, щомісячні платежі в розмірі 262,23 гривень (а.с.12-15).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, перевірив доводи сторін, правильно застосував норми матеріального права, додержався норм процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачеві завдано моральну шкоду, яку має відшкодувати відповідач.

При цьому суд правильно виходив з того, оскільки право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, виникло у позивача із 07 листопада 2001 року, підлягають застосуванню норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на зазначену дату.

Так, відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», завданням якого відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону визначалося відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

За змістом підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні зокрема й грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону, за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат. (ч. 3 ст. 34 Закону).

01 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а 01 січня 2007 року - Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внесені зміни до абз. 4 ст. 1, підп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, а також виключено ч. 3 ст. 34 Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду соцстраху у разі, якщо стійку втрату працездатності вперше встановлено у період із 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-3149цс15 від 11 травня 2016 року, № 6-26цс12 від 18 квітня 2012 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

З урахуванням викладеного, до спірних правовідносин положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на момент виникнення у позивача права на відшкодування шкоди, заподіяну умовами виробництва, що передбачала обов'язок Фонду соцстраху відшкодувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку, судом першої інстанції застосовано із дотриманням правил дії законів у часі (ст. 5 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», відповідно до ч. 8 ст. 36 якого відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, є безпідставними з огляду на таке.

Зазначена норма є нормою матеріального права, а згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічні положення містить ст. 5 ЦК України.

Норми ст. ст. 1, 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин) передбачають обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду в разі настання страхового випадку.

Це підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, даним у Рішенні від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування).

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» до спірних правовідносин не застосовується.

Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 440-1 ЦК Української СРС в частині визначення мінімального розміру у відшкодування моральної шкоди не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що вимоги даної норми закону застосовуються до правовідносин, повязаних з відшкодуванням моральної шкоди особою, яка її заподіяла, а не Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Посилання відповідача про відсутність на обґрунтування розміру моральної шкоди висновку МСЕК (п. 3.8. Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків) не впливають на висновки суду, оскільки покладення на медико-соціальні експертні комісії обов'язку щодо встановлення факту спричинення моральної шкоди не позбавляє суд, за наявності спору, права встановлювати зазначений факт та визначати розмір відшкодування самостійно.

Також є необґрунтованими доводи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про недоведеність факту моральної шкоди, отриманої позивачем, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоровя, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування та таке інше, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Це випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд першої інстанції врахував глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступень втрати професійної працездатності та негативні наслідки погіршення здоровя, і враховуючи конкретні обставини справи, вірно визначив розмір заподіяної моральної шкоди.

Твердження відповідача про те, що представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 здійснював представництво у справі без законних на то підстав є неспроможними з огляду на те, що в матеріалах справи є довіреність, видана позивачем представнику, що відповідає вимогам п.1.ч.1.ст 42 ЦПК України, згідно якого повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю фізичної особи.

Крім того, ОСОБА_3 не відноситься до осіб, на яких статтею 41 ЦПК України поширено заборону бути представником у цивільному процесі.

За таких обставин, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційних скарг не має, оскільки ці доводи необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді :