Рішення № 64295802, 24.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/3947/16-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/262/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 42 24.01.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючогоОСОБА_1, суддівОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретаріОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Відокремленого підрозділу ОСОБА_5 Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Відокремленого підрозділу ОСОБА_5 Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів», треті особи Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_5 Університет біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» про визнання права користування,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_6 звернулась з позовом до Відокремленого підрозділу ОСОБА_5 Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів», треті особи Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_5 Університет біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» про визнання права користування.

В обґрунтування позову вказувала, що її матері ОСОБА_7 була надана кімната в сімейному гуртожитку ще в 1970 році. З того часу вона була там зареєстрована та постійно проживала, працювала в сільськогосподарському технікумі, який в даний час перейменований в ВП НУБіП.

За час проживання її батьки з дозволу адміністрації провели добудови та фактично в даний час це є відокремлена квартира загальною площею 71,5 кв.м, житловою площею 34,9 кв.м.

Останні роки вона повернулась до матері та постійно проживала разом з нею, що також повязувалось з погіршенням стану здоровя ОСОБА_7, за цей час вона несла витрати по утриманню даного майна, постійно сплачувала всі платежі.

Для реєстрації свого місця проживання, позивачка знялась з попереднього місця проживання у січні 2015 року, але через створення штучних перешкод відповідачем, вона не встигла зареєструвати своє постійне місце проживання в цій квартирі, оскільки її мати 18 лютого 2015 року померла.

Просила визнати за нею право користування житловими і допоміжними приміщеннями квартири, яка розташована на першому поверсі двоповерхового будинку гуртожитку і є окремою ізольованою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з двох жилих кімнат площами 10,8 кв.м, 25,8 кв.м, кухні площею 8,3 кв.м, в якій розміщено комфорочна газова плита, раковина, ванна площею 3,9 кв.м з центральним водопостачанням від ТЕЦ, вбиральні площею 0,6 кв.м, коридорів 5,2 кв.м та 4.4 кв.м., комор площею 3,4 кв.м та 2,9 кв.м, веранди площею 6,2 кв.м, висота приміщень 3,0 кв.м. Загальною площею квартира 71,5 кв.м, житловою площею 36,6 кв.м.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_6 право користування квартирою (блок) №4 (загальною площею 71,5кв.м, житловою площею 36,6кв.м) по вул. Сільгосптехнікум, буд. 15 в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відокремлений підрозділ ОСОБА_5 Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, з мотивів неповного з»ясування обставин по справі та невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зіст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 23 квітня 1970 року Боярський коледж екології і природних ресурсів видав ордер на зайняття кімнати 4 площею 31,9 кв.м по вул. Сільгосптехікум, 15 в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, на імя ОСОБА_7

ОСОБА_7 є матірю ОСОБА_6 що підтверджено свідоцтвом про народження серія І-АВ №373460, виданого Глевахівською сільською радою Васильківського району Київської області, свідоцтвом про укладення шлюбу серія І-БК №261105, виданого виконавчим комітетом Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Також встановлено, що ОСОБА_6 проживала за даною адресою до закінчення навчання в школі, у подальшому поїхала навчатись та вийшла заміж і з 2003 року була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

З показів свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 встановлено, що після отримання кватири ОСОБА_7 разом зі своєю сімю зробили добудови до отриманої кімнати, а саме дві житлові кімнати, кухню, ванну, вбиральню, коридор, комору, веранду, провели газопостачання, централізоване водопостачання. Дані добудови проводились з дозволу адміністрації коледжу, жодних зауважень щодо проведених робіт не було.

З поданого суду технічного паспорту на квартиру станом на 2002 рік, вбачається, що житлова площа квартири становить 36,6 кв.м, загальна площа 71,5 кв.м., складається з двох житлових кімнат, кухні, ванної кімнати, вбиральні, коридору, комори, веранди.

Відповідно до списку осіб, які зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, гуртожиток 15, за ОСОБА_7 рахується квартира 4, загальною площею 71,5 кв.м, житловою площею 36,6 кв.м.

Відповідно до робочого проекту газопостачання до квартири №4, договору на газопостачання, договору про користування електричною енергією по квартирі №4, договору про надання послуг із збирання і вивезення твердих побутових відходів та рідких нечистот від приватного сектора, договору на надання послуг із вивезення твердих побутових відходів, поданих суду квитанцій про оплату житлово-комунального вбачається, що ОСОБА_7, а після її смерті ОСОБА_6, користувались та оплачували надані житлово-комунальні послуги саме за квартиру.

В 2014 році стан здоровя ОСОБА_7 значно погіршився, що підтверджено доданою до позову медичною документацію і ОСОБА_6 переїхала в квартиру до матері та з того часу постійно проживає в ній, несе витрати на її утримання, доглядала за своєю матірю. В даний час позивачка, також, проживає в спірній квартирі.

Факт вселення до квартири за згодою наймача ОСОБА_7 підтверджено нотаріально завіреною заявою від 09 лютого 2015 року та виданою довіреністю на імя ОСОБА_6, актами депутатів, актами обстеження житлових умов.

На виконання вимог закону щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_6 31 січня 2015 року знялась з реєстраційного обліку в с. Дударків Бориспільського району, що підтверджено копією паспорту. Разом з тим, з незалежних від позивача обставин, зареєструватись за місцем проживання не встигла, оскільки її мати 18 лютого 2015 року померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть серія 1-ОК №323933, виданого виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.

26 квітня 2016 року ОСОБА_6 звернулась до Боярської міської ради щодо реєстрації її місця проживання.

Листом виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05 травня 2016 року ОСОБА_6 було розяснено порядок реєстрації місця проживання та необхідність подання пакету документів.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову частково, суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_6 з 2014 року постійно проживає ІНФОРМАЦІЯ_3, несе витрати по утриманню майна, сплачує комунальні послуги, була вселена за згодою наймача, зареєструвати своє місце проживання немає можливості через смерть наймача, а для реєстрації є необхідним подання рішення суду про визнання за особою права на користування житлом.

Проте колегіясуддів не може повністю погодитися з таким висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 95 ЦК України представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідно до ст. 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обовязки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, а також юридичні особи.

Статтею 30 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 33, 36, 119 ЦПК України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі предявлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобовязується вирішити справу за тим позовом, що предявлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Винятки становлять справи, вирішення яких є неможливим без участі усіх співвідповідачів у звязку із характером спірних правовідносин.

Якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК).

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенніпозову.

Із розяснень викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що Відокремлений підрозділ ОСОБА_5 Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» не є юридичною особою і відповідно не має належного обсягу цивільної процесуальної дієздатності передбаченої ст. 92 ЦК України, а тому не може бути відповідачем по даній справі.

Крім того, судом першої інстанції не було з»ясовано правовий статус майна щодо якого виник спір, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що це майно належить саме відповідачу, не є самочинним будівництвом, що добудови будувалися за наявності відповідних дозволів, проектнокошторисної документації, були належним чином введені в експлуатацію і відповідно комусь належать на праві власності, або були взяті на баланс юридичною особою, у віданні якої безпосередньо перебуває гуртожиток.

Пояснення ж представника позивача з приводу того, що доказом всіх вищезазначених обставин є технійний паспорт на квартиру 4, загальною площею 71,5 кв.м, житловою площею 36,6 кв.м., розцінюються колегією суддів критично, оскільки даний документ не є правоустанавлюючим документом, а тому не є нележним та допустимим доказом проведення будівництва за наявності відповідних дозволів та введення його в експлуатацію, а також оформлення права власності на прибудову у встановленому законом порядку.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції не звернув увагу на дані обставини та дійшов помилкового висновку про можливість задоволення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги, щодо недоведеності та неповного з»ясування обставин, які мають значення для справи, заслуговують на увагу, оскільки дані обставини не були перевірені судом першої інстанції, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на їх спростування або підтвердження, і таких доказів позивач у порушення вимог ст.ст. 57, 60 ЦПК України не надав і суду апеляційної інстанції.

В свою чергу заперечення відповідача з цього приводу підтверджені належними та допустимими доказами, які не були спростовані позивачем.

За таких обставин, доводи апелянта, щодо незалучення ОСОБА_5 Університету біоресурсів і прородокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» як належного відповідача до участі у розгляді справи, та порушення у зв'язку з цим змагальності процесу, колегія суддів вважає, обгрунтованими, так як предметом позову є визнання права користування майном, яке безпосередньо пов"язано з особою власника (розпорядника) і встановлення зазначених вище обставин є обов»язковим, а тому суд першої інстанції, з врахуванням позовних вимог, встановлених обставин справи та положень ст.ст. 32, 33 ЦПК України зобов'язаний був роз»яснити позивачу права та обов»язки щодо заміни належного відповідача у справі.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, не встановив фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, не визначившись вірно із суб'єктним складом сторін.

Також, суд першої інстанції в порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив позивачу, його права та обов'язки, зокрема, на заміну належного відповідача ОСОБА_5 Університету біоресурсів і прородокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» та подання або неподання до суду необхідних на підтвердження позовних вимог доказів.

Оскільки, на стадії апеляційного розгляду, відповідно до ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд не наділений повноваженнями щодо заміни неналежного відповідача або залучення іншої особи співвідповідачем у справі, вказані недоліки не можуть бути усунуті при розгляді справи апеляційним судом, а відтак, і з"ясування обставин, що мають значення для справи є неможливим.

Якщо ж справа, у якій судом першої інстанції не вирішено питання про залучення усіх належних відповідачів, без участі яких її вирішення є неможливим, перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому обґрунтованість позовних вимог не перевіряється.

Таким чином, встановивши неможливість розгляду справи без залучення до її участі особи, яка має статус юридичної особи, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, що не позбавляє позивача права на звернення із відповідними вимогами до належного відповідача.

Отже, ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обгрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Відокремленого підрозділу ОСОБА_5 Університету біоресурсів і природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» задовольнити.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: В.І.Олійник

ОСОБА_2