Ухвала суду № 64291751, 19.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13021/16 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

19 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Градус-Т" до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання нечинними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 28 липня 2016 року №0004291402, №0004301402 та №0004311402; присуджено на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Градус-Т" (код ЄДРПОУ 38746437) здійснений ним судовий збір у розмірі 52459,56 грн. (п'ятдесят дві тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять гривень п'ятдесят шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем у період із 01 по 08 липня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження за період з 18 липня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 15 липня 2016 року №312/26-15-14-02-04/38746437.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема: п.п. 44.1, 44.2 та 44.6 ст. 44, пп. 134.1.2 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013-2015 роки на загальну суму 975000,00 грн.; п.п. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) за грудень 2013 року, квітень-червень, серпень-вересень, листопад-грудень 2014 року та січень-грудень 2015 року на загальну суму 1879195,00 грн., та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2015 року у розмірі 90472,00 грн.

На підставі акту перевірки 28 липня 2016 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення: №0004291402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1879195,00 грн. за основним платежем та у розмірі 469799,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0004301402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 975000,00 грн. за основним платежем та у розмірі 82838,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0004311402, яким позивачу зменшено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2015 року у розмірі 90472,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість тверджень відповідача щодо протиправного заниження позивачем податку на прибуток, ПДВ та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за перевіряємий період.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, у перевіряємому періоді між позивачем, як орендарем, та ТОВ "Зарін-Груп", ТОВ "Універсал Торг", ТОВ "Оптовик Торг Плюс", ТОВ "Дентал ЮА", ПП "Ахілес Груп", ТОВ "Ахілес Груп", ТОВ "Баден Сервіс", ПП "Родімар", як орендодавцями, укладались відповідні договори оренди торгового обладнання, за умовами яких орендодавець передає, а орендар приймає за плату в тимчасове користування (оренду), без права викупу, торгівельне обладнання (прилавки, холодильники, полиці та ін.), з метою здійснення орендарем торговельної діяльності.

Крім того, у перевіряємому періоді між позивачем, як замовником, та ТОВ "Атрибут-Компані", ТОВ "Торіні", ТОВ "Дентал ЮА", ПП "Ахілес Груп", ТОВ "Ахілес Груп", ТОВ "Бонус Інформ", ТОВ "Гетьман", як виконавцями, укладались відповідні договори надання послуг, за умовами яких замовник доручив, а виконавець зобов'язався за визначеними в договорі адресами здійснити за плату підготовку товару перед продажем.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємому періоді, з метою забезпечення належного здійснення власної господарської діяльності, між позивачем, як замовником, та ТОВ "Стар-Трек", ТОВ "Дентал ЮА", ТОВ "Бонус Інформ", ПП ВКФ "Крона", ПП "Гілея Інвест", ТОВ "Гетьман", як виконавцями, укладались відповідні договори про надання бухгалтерських послуг (інформаційних послуг по бухгалтерському обліку), за умовами яких замовник дає завдання, а виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню за плату бухгалтерських послуг.

На підтвердження виконання умов зазначених вище договорів оренди торгового обладнання, надання послуг (бухгалтерських послуг), укладених з ТОВ "Зарін-Груп", ТОВ "Стар-Трек", ТОВ "Атрибут-Компані", ТОВ "Універсал Торг", ТОВ "Торіні", ТОВ "Оптовик Торг Плюс", ТОВ "Дентал ЮА", ПП "Ахілес Груп", ТОВ "Ахілес Груп", ТОВ "Бонус Інформ", ПП ВКФ "Крона", ПП "Гілея Інвест", ТОВ "Гетьман", ТОВ "Баден Сервіс", ТОВ "Діват" та ПП "Родімар", представником позивача надано суду першої інстанції копії відповідних додатків та додаткових угод договорів, рахунків-фактур, договорів про відступлення права вимоги, повідомлень про відступлення права вимоги, договорів переведення боргу, актів прийому-передачі торгового обладнання, актів здачі-приймання виконаних робіт разом з додатками, товарно-транспортних накладних, податкових накладних та банківських виписок.

Відповідно до підпункту 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку

У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також слід зазначити, відповідно до норм п. 44.1 і п. 44.3 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (№996-ХІV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Із сукупного аналізу викладеного в Акті перевірки вбачається, що основними аргументами та доводами податкового органу щодо порушення позивачем вимог законодавства, є посилання: на підтвердження реальності договорів оренди відсутні: сертифікати виготовлювача, паспорти якості, ТТН, картки складського обліку з підписами матеріально-відповідальних осіб; на підтвердження реальності договорів послуг відсутні звіти про виконані роботи (надані послуги), що містять суть наданих послуг, час та місце їх надання, тривалість (об'єм, кількість) надання послуг та одиницю виміру, ціну надання послуг тощо; на наявність відносно контрагентів ТОВ «Градус-Т» кримінальних проваджень; стан контрагентів позивача « 7» - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей (ПП ВКФ «Крона», ПП «Гілея інвест»), « 8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням (ТОВ «Бонус інформ», ТОВ «Гетьман»), « 28» - триває процедура припинення (ТОВ «Дентал ЮА», ТОВ «Діват», ПП «Родімар»); неподання контрагентами ТОВ «Градус-Т» податкової звітності; анулювання реєстрації платниками ПДВ; податкова інформація від інших податкових органів; посилання на судові ухвали в кримінальних справах.

Колегія суддів спростовує зазначені доводи податкового органу наступним.

Так, обов'язковість складання зазначених документів (сертифікати виготовлювача, паспорти якості, ТТН, картки складського обліку з підписами матеріально-відповідальних осіб; звіти про виконані роботи (надані послуги), що містять суть наданих послуг, час та місце їх надання, тривалість (об'єм, кількість) надання послуг та одиницю виміру, ціну надання послуг тощо), які не надано до перевірки і без наявності яких, на думку податкового органу, немає можливості встановити реальність операцій, не передбачена податковим законодавством, а тому їх складання та надання є виключним правом сторін договірних відносин.

Що ж стосується наявності кримінальних проваджень відносно контрагентів, то вказане, на думку колегіє суддів, не може бути беззаперечним доказом наявності вини ТОВ «Градус-Т», оскільки ТОВ «Градус-Т» в жодному кримінальному провадженні не згадується. Крім того, жодним кримінальним провадженням, на яке є посилання в Акті перевірки не встановлено вину осіб причетних до кримінального правопорушення, зокрема відсутні вироки по таким кримінальним справам. Більше того, зазначеними в Акті ухвалами судів навіть не встановлені викладені факти, оскільки такі факти є лише наданою інформацією слідчим органом, які останній отримав в ході досудового розслідування і описані в судовому документі. Також, згадувані в Акті та у позовній заяві ухвали не містять жодних дат та періодів, в які контрагенти ТОВ «Градус-Т» нібито допустили порушення чинного податкового законодавства У країни.

Стани контрагентів ТОВ «Градус-Т» та дати анулювань свідоцтв платників ПДВ в Акті визначені на момент складання Акту перевірки незважаючи на те, що станом на день укладання угод та їх виконання, контрагенти ТОВ «Градус-Т» були зареєстровані в установленому законом порядку, відомості про що містяться в Єдиному державному реєстрі. Посилання податкового органу на інформацію про стан 7, 8, 28 відносно контрагентів позивача на момент проведення перевірки, не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10).

Крім того, посилання на податкову інформацію, отриману від інших податкових органів також є необґрунтованим, оскільки звірка фактично не проводилась і обставини щодо вказаних господарських операцій податковим органом реально не встановлювались, а при перевірці та звірці господарські операції саме з позивачем податковим органом не досліджувались.

Колегією суддів апеляційної інстанції вважає, що заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних та інших бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, однак без фактичного вчинення таких дій, не можуть вважатися діями по проведенню зустрічної звірки.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.04.2014 року по справі №К/800/10355/14.

Більше того, така податкова інформація не містить жодних реквізитів та періоду за який вона надається. Тобто, якщо контролюючий орган не зміг провести зустрічну звірку, він не вправі вказувати на наявність чи відсутній певних фактів, які міг встановити лише за умови, якщо така звірка відбулася.

Щодо неподання звітності підприємствами-контрагентами ТОВ «Градус-Т», то колегія суддів зауважує, що встановлюється відповідальність виключно щодо осіб, винних у неподанні податкової звітності і не може перекладатись на контрагента, зокрема на ТОВ «Градус-Т».

Досліджені ДФС фінансово-господарські договори між ТОВ «Градус-Т» та його контрагентами є дійсними, невизнані в установленому законодавством порядку недійсними. Не є нікчемними в розумінні ст.228 Цивільного кодексу України.

Документальне забезпечення фінансово-господарських відносин між сторонами правочинів відповідає ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та іншим нормативно-правовим актам і містить всі необхідні реквізити.

Більше того, укладені договори позивача з контрагентами в повній мірі кореспондуються з господарською діяльністю позивача, і відповідає його КВЕД. У позивача посада «головний бухгалтер» не передбачена, а тому цілком доцільно, що позивач користується бухгалтерськими послугами на умовах співробітництва за договорами, які в своєму номері містять літери «Б.П.», Що стосується оренди торгівельного обладнання за договорами, які в своєму номері містять літери «О.Т.О.», то позивач здійснює діяльність, що пов'язана з роздрібною торгівлею і таке обладнання необхідне для розміщення на ньому товарів, що реалізуються, і які були підготовлені для продажу за договорами, які в своєму номері містять літери «П.П.».

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, а не взаємовідносини третіх осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що Акт перевірки не містить інформації щодо проведення зустрічних звірок по контрагентам позивача, інформації щодо запитів на їх адреси про надання документального підтвердження господарських взаємовідносин з позивачем під час проведення перевірки.

Відсутність інформації про працюючих, складські приміщення та виробничі потужності, неможливість прослідкувати походження товару не є достатнім свідченням неможливості виконання договорів, оскільки одні лише ці відомості не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання, (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.10.2013 у справі № К/800/45872/13);

Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у Товариства додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його покупцем правил оподаткування, а саме Товариство не наділено повноваженнями податкового контролю (аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012р. у справі №К/9991/5398/12).

Так, судом першої інстанції були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи на підтвердження реальності його господарських операцій з контрагентами, які досліджувалися відповідачем під час перевірки позивача. Під час огляду та дослідження зазначених документів судом першої інстанції не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача з контрагентами.

Крім того, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних контрагентів під час укладання та виконання договорів.

Так слід зазначити, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами, останні були зареєстровані у встановленому порядку, як платники податку на додану вартість.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за правилами статті 16, пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 44.1. статті 44, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагента.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 та 31.01.2011 повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 (справа "Булвес АД" проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 № К/800/9087/13).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 24.01.2017.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.