КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25791/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
У Х В А Л А
Іменем України
24 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Фактор-кредит «Фенікс» до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство «Бюро кредитних історій «Фенікс», у подальшому заміненого на правонаступника - публічне акціонерне товариство «Фактор-Кредит «Фенікс» (далі - Позивач, ПАТ «ФК «Фенікс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - Відповідач-1, НКЦПФР), Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач-2, ДФС України) про:
- визнання протиправними дій НКЦПФР щодо одноособового прийняття рішення від 12.06.2015 року №813 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Бюро кредитних історій «Фенікс» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності», всупереч вимозі пункту 6 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого рішенням НКЦПФР від 14.10.2014 року №1360, щодо прийняття рішень такого змісту спільно з ДФС України;
- визнання протиправними дій ДФС України щодо погодження рішення від 12.06.2015 року №813 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Бюро кредитних історій «Фенікс» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності», всупереч вимозі пункту 6 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого рішенням НКЦПФР від 14.10.2014 року №1360, про прийняття такого рішення спільно з НКЦПФР та щодо погодження цього рішення без будь-якого аналізу наявних ознак фіктивності ПАТ «Бюро-кредитних історій «Фенікс».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2016 року позов задоволено частково - визнано протиправними дії Відповідача-1 щодо одноособового прийняття рішення від 12.06.2015 року №813 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Бюро кредитних історій «Фенікс» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності»; визнано протиправними дії Відповідача-2 щодо погодження проекту рішення від 12.06.2015 року №813 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Бюро кредитних історій «Фенікс» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством було передбачено обов'язок Відповідача-1 ухвалювати рішення про включення емітента до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, за погодженням з Відповідачем-2, який повинен надати погодження виключно за наслідками аналізу тексту такого рішення, позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення. Вказує на неврахування судом прийняття оскаржуваного рішення у відповідності до вимог чинного законодавства та неоднозначність висновків останнього щодо порядку ухвалення такого рішення. Підкреслює, що втрата чинності приписами ст. 153 ПК України наділила Відповідача-1 повноваженнями приймати рішення щодо фіктивності емітента самостійно. Крім іншого, звертає увагу суду, що Окружним адміністративним судом м. Києва було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки судом першої інстанції у межах справи №826/21861/15 розглядалися позовні вимоги про визнання нечинним рішення НКЦПФР від 12.06.2015 року №813.
Вважаючи постанову суду першої інстанції такою, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, Відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що судом першої інстанції не було враховано відсутності нормативного регулювання спірних правовідносин, якими передбачено прийняття відповідачами спільного рішення. Водночас, як зазначила ДФС України, останньою проект оскаржуваного Позивачем рішення було погоджено у відповідності до вимог чинного законодавства.
У судовому засіданні повноважний представник НКЦПФР доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю. При цьому проти задоволення вимог апеляційної скарги ДФС України не заперечував.
Представник Відповідача-2, наполягаючи на задоволенні власної апеляційної скарги, не заперечував проти задоволення апеляційної скарги Відповідача-1.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційних скарг без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що НКЦПФР листом від 27.04.2015 року №13/03/8729/НК (а.с. 64-65) направило на адресу ДФС України проект рішення «Про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності» (а.с. 66-70).
Листом від 29.05.2015 року №1302415/99-99-22-05-01-16 (а.с. 71) Відповідач-2 повідомив Відповідача-1 про погодження проекту вказаного рішення.
У зв'язку з викладеним НКЦПФР 12.06.2015 року було прийнято рішення №813 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Бюро кредитних історій «Фенікс» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності» (далі - рішення №813) (а.с. 53).
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів», а також п. п. 4, 5, 6 затвердженого рішенням НКЦПФР від 14.10.2014 року №1360 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки законом прямо передбачено обов'язок Відповідача-1 приймати оскаржуване рішення за погодженням з Відповідачем-2 після перевірки останнім критеріїв фіктивності особи, позовні вимоги є обґрунтованими.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні визначені Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (далі - Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.
Згідно п. п. 37-10 та 37-11 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону НКЦПФР відповідно до покладених на неї завдань: встановлює за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, ознаки фіктивності емітента цінних паперів; приймає рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, у порядку, встановленому Комісією за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політик.
На момент виникнення спірних правовідносин останні були врегульовані Положенням про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженим рішенням НКЦПФР від 14.10.2014 року №1360 (далі - Положення №1360), прийнятим відповідно до пп. 153.8.4 п. 153.8 ст. 153 та пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПК України, п.п. 37-10 та 37-11 ч. 2 ст. 7, п. п. 5-1 та 13 ст. 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», з метою визначення ознак фіктивності емітентів та їх цінних паперів і порядку включення (виключення) емітента до (з) переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності.
Пунктом 4 Положення №1360 визначено перелік критеріїв, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про визначення емітента та його цінних паперів такими, що мають ознаки фіктивності, та включення емітента до Переліку: 1) встановлений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) та/або Державною фіскальною службою України факт відсутності емітента за місцезнаходженням; 2) неподання емітентом до Комісії регулярної інформації та до органів ДФС податкової звітності в порядку, встановленому законодавством; 3) нескликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль та/або неутворення органів управління акціонерного товариства, визначених законодавством, протягом року з дня реєстрації Комісією звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства; 4) низький рівень (менше 3 відсотків від розміру активів емітента) або відсутність доходів від реалізації товарів, робіт, послуг за основним видом діяльності станом на кінець фінансового року; 5) відсутність сплаченого податку на додану вартість протягом звітного періоду, якщо емітент є платником податку на додану вартість; 6) переважну частку активів емітента (більше ніж 90 відсотків) складають фінансові інвестиції та/або дебіторська заборгованість відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії та/або ДФС станом на кінець звітного періоду; 7) кількість працівників емітента станом на кінець звітного періоду становить менше трьох осіб; 8) середньомісячні витрати емітента на оплату праці одного працівника є меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством; 9) реєстрація місцезнаходження емітента у будівлі житлового фонду за адресою, де зареєстровані юридичні особи, що не є афілійованими особами власника такого житлового приміщення; 10) наявність судового рішення, яке набрало законної сили, пов'язаного з використанням цінних паперів емітента з метою ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до п. 5 Положення №1360 на підставі наявної інформації Комісія та/або ДФС в межах компетенції проводять аналіз відповідності емітента ознакам фіктивності згідно з критеріями, визначеними у пункті 4 цього Положення.
Пунктом 6 Положення №1360 у разі відповідності емітента щонайменше трьом критеріям, визначеним у пункті 4 цього Положення, Комісія та/або ДФС в межах компетенції проводять перевірку щодо відповідності емітента іншим критеріям фіктивності. За результатами такої перевірки, у разі відповідності емітента трьом або більше критеріям, визначеним у пункті 4 цього Положення, на підставі відповідного спільного рішення Комісії та ДФС (далі - Рішення), емітент включається до Переліку як такий, що має ознаки фіктивності.
Наведений порядок включення емітента до Переліку було передбачено у пп. 153.8.4 п. 153.8 ст. 153 розділу ІІІ ПК України, який було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 року.
Водночас, судом апеляційної інстанції враховується, що зі змісту п. п. 37-10, 37-11 ч. 2 ст. 7 Закону вбачається, що Відповідачем-1 встановлюються ознаки фіктивності емітента цінних паперів виключно за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику - ДФС України. При цьому рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, приймається НКЦПФР у порядку, встановленому Комісією за погодженням з Відповідачем-2.
Як було встановлено раніше, у листі від 29.05.2015 року №1302415/99-99-22-05-01-16 ДФС України повідомила про погодження проекту рішення «Про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності». Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив, що доказів направлення Відповідачу-2 рішення від 12.06.2015 року № 813 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Бюро кредитних історій «Фенікс» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності» Відповідачем-1 надано не було.
Таким чином, оскільки положення Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», який має вищу юридичну силу ніж Положення №1360, встановлює обов'язковість погодження рішення про включення емітента до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, а не його проекту, Відповідачем-1 протиправно вчинено дії щодо прийняття рішення від 12.06.2015 року № 813 «Про встановлення ознак фіктивності ПАТ «Бюро кредитних історій «Фенікс» та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності» без погодження з ДФС України. У свою чергу, надаючи згоду на прийняття проекту оскаржуваного рішення про включення емітента до переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, Відповідач-2 не врахував, що законодавцем було покладено на нього обов'язок погоджувати саме рішення, а не його проект.
Крім цього, колегією суддів враховується, що відповідно до п. 69 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМ України від 30.11.2011 року №1242, зовнішнє погодження проектів документів оформляється шляхом проставлення на них грифа погодження, який включає в себе слово «Погоджено», найменування посади особи та установи, з якою погоджується проект документа, особистий підпис, ініціали (ініціал імені), прізвище і дату або назву документа, що підтверджує погодження, його дату і номер (індекс).
Колегією суддів встановлено, що спірне рішення Відповідача-1 не містить вказаних вище грифа та інформації.
За таких обставин, враховуючи порушення Відповідачами порядку погодження оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог.
Посилання Апелянтів на те, що з виключенням з ПК України з 01.01.2015 року статті 153, у НКЦПФР відсутній обов'язок погоджувати такі рішення з ДФС України, судовою колегією оцінюється критично, оскільки залишились чинними в цій частині норми Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», на виконання також приписів якого ухвалювалося Положення №1360.
Щодо твердження Відповідача-1 про безпідставність відхилення судом першої інстанції клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 155 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Тобто, право на залишення позовної заяви без розгляду із вказаних підстав виникає в суду за умови дотримання таких критеріїв у сукупності - перебування у провадженні цього або іншого адміністративного суду справи про спір: 1) між тими самими сторонами; 2) про той самий предмет; 3) з тих самих підстав.
У постанові від 30.03.2016 року у справі №823/1757/15 Верховний Суд України зазначив, що при наданні оцінки тотожності спорів суди повинні зазначити мотивування прийнятих рішень, дослідити підстави і обставини, якими Позивач обґрунтовує позовні вимоги.
Так, у справі №826/21861/15 за позовом ПАТ «Бюро кредитних історій «Фенікс» до НКЦПФР предметом спору було визнання нечинним рішення від 12.06.2015 року №813 та рішення від 23.06.2015 року №884 в частині.
Натомість, у справі, що розглядається, предметом спору є протиправність дій НКЦПФР щодо одноособового прийняття рішення від 12.06.2015 року №813, а також протиправність дій ДФС України щодо погодження такого рішення від 12.06.2015 року №813.
З наведеного, як вірно зазначив суд першої інстанції, випливає, що предмет спору у справі №826/21861/15 відрізняється від предмету спору у справі №826/25791/15, що, у свою чергу, виключає можливість залишення позовної заяви без розгляду.
Крім іншого, Окружний адміністративний суд м. Києва обґрунтовано зауважив, що справи мають різний суб'єктний склад, оскільки у даній справі відповідачем є не лише НКЦПФР, а й ДФС України.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відмовляючи у залишенні позовної заяви без розгляду на підставі п. 3 ч. 2 ст. 155 КАС України, суд першої належним чином застосував норми процесуального права.
Щодо решти висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовою колегією у ході перегляду оскаржуваної постанови не було встановлено порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення Окружного адміністративного суду м. Києва переглядалося в межах апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 року задоволено клопотання ДФС України та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача-2 суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 1 339,80 грн.
Керуючись ст.ст. 88, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Фактор-кредит «Фенікс» до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, - без змін.
Стягнути з Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 1 339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) гривень 80 копійок на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду (Отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; Банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31211206781007; Код класифікації доходів бюджету: 22030101).
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.
Судове рішення № 64291632, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 24.01.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 826/25791/15. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: