Постанова № 64291631, 25.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/27006/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Сергеєва О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 811-15 від 25 листопада 2015 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- Зобов'язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 є громадянином Російської Федерації, народився ІНФОРМАЦІЯ_1, в Узбецькій РСР, м. Наманган.

Наприкінці 1990-х років разом з батьками та сестрою переїхав до Російської Федерації (далі - РФ), де постійно проживав до червня 2015 року в місті Тюмень. За національністю - узбек, сповідує іслам (суніт), освіта - середня, має паспорт громадянина РФ для виїзду за кордон, не працював, військовозобов'язаний, неодружений.

28.07.2015 позивач звернувся до УДМС України в Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 25.11.2015 №811-15 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. УДМС України у Київській області на підставі даного рішення оформило повідомлення від 07.12.2015 №71 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав достовірних чи правдивих фактів його особистого переслідування в країні постійного проживання, а також не навів фактів, які б свідчили про переслідування або про загрозу його життю, безпеці чи свободі в країні походження.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Порядок та умови прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця встановлено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3671-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Частиною 11 вказаної статті передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.ч. 5, 7, 13 ст. 10 Закону 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугувала відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Відповідно до п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

При цьому, обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

За змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Позивач, обґрунтовуючи своє звернення до міграційної служби, а також позов та апеляційну скаргу до суду, стверджує, що має побоювання переслідувань та покарання у РФ, оскільки його громадянство можуть анулювати, і його депортують в країну-походження - Узбекистан. В Узбекистані його будуть переслідувати з релігійних мотивів, оскільки він та його сім'я - мусульмани. Так, в 2013 році анулювали громадянство батька позивача, а згодом відправили його в Узбекистан. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) заборонив екстрадицію батька позивача в Узбекистан поки суд не прийме рішення з цього питання. Не зважаючи на це, він був відправлений в Узбекистан, де його ув'язнили з релігійних мотивів. З огляду на це, позивач зазначає, що зважаючи на те, що сталося його батьком, він не може повернутися до РФ, так як існує загроза , що з ним може трапитися те саме, що й з його бальком.

Як вбачається з матеріалів справи, батько позивача є мусульманином, і протягом останніх 12 років супроводжував інших мусульман у якості гіда під час хаджу до Мекки. Його діяльність переслідування з боку уряду РФ, а також Узбекистану, дійсно, підтверджується численними статтями, які знаходяться у вільному доступі у мережі Інтернет, а окремі роздруківки містяться в матеріалах справи (а.с .15-18).

Колегія суддів апеляційного суду також наголошує на тому, що 13 березня 2014 року батько позивача подав позов проти Російської Федерації до ЄСПЛ щодо рішення РФ видворити його в Узбекистан. ЄСПЛ заборонив екстрадувати чоловіка Позивача в Узбекистан поки судом не буде прийняте рішення. Тим не менш, як зазначалося, такої заборони дотримано не було.

Заяву батька позивача у справі проти РФ в ЄСПЛ було задоволено. 21 травня 2015 року суд постановив що РФ порушило статті 3, 5 та 34 Конвенції з прав людини та має виплатити батькові позивача 7500 євро компенсації за моральну шкоду. ЄСПЛ визнав, що екстрадиція батька позивача до Узбекистану ставила б його під реальну загрозу катування та жорстокого поводження (рішення від 21.05.2015, заява № 20999/14, справа «Мухітдінов проти Росії»).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач набув громадянства РФ за заявою його батька, громадянство якого було анульовано, тому побоювання позивача про те що і його громадянство анулюють та повернуть до Узбекистану є цілком обґрунтованим.

Переслідування ж з релігійних мотивів в Узбекистані свідчать звіти Amnesty International, Human Rights Watch (а.с. 8-14). На користь того, що у РФ небезпека загрожує і членам сімей осіб, засуджених за екстремізм свідчить звіт Amnesty International «Напрямую к пыткам: похищения и принудительные возвращения из России в Узбекистан», доступний за веб-адресою: http://www.refworld.org.ru/country,,,,RUS,,5718f43c4,0.html

Виходячи з інформації про країну походження, в цілому в Узбекистані усі релігійні групи зазнають переслідувань за віросповіданнями, що визнає також і ЄСПЛ, в тому числі, і в рішенні щодо батька позивача, тому побоювання позивача щодо релігійних переслідувань, у випадку його екстрадиції в Узбекистан є обґрунтованими.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів апеляційного суду вважає, що всі факти, що були в розпорядженні позивача, були надані, твердження позивача є зрозумілими, правдоподібними та достатніми, на думку суду, для висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження.

Слід відмітити, що мати позивача - ОСОБА_7 також зверталася до відповідача із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у задоволенні якої теж було відмовлено. Проте, за результатами оскарження такої відмови, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 по справі № 826/27007/15 позов було задоволено: визнано неправомірним та скасовано відповідне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав на задоволення позовних вимог необґрунтованими.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в справі, порушено норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року та прийняти нову, якою задовольнити позов.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 811-15 від 25 листопада 2015 року про відмову у визнанні громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 25.01.2017.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Земляна Г.В.