Постанова № 64291085, 23.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2017 р. Справа№ 910/17425/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Жук Г.А.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.,

представників

позивача Чирський Ю.В.

відповідача 1 не з'явився

відповідача 2 Мартинюк О.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре - Агро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 по справі №910/17425/16 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре - Агро"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант - Агро"

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 по справі №910/17425/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотуре - Агро" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016, колегією суддів у складі : головуючий суддя Сітайло Л.Г. судді, Калатай Н.Ф., Жук Г.А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре - Агро" прийнято до провадження та призначено до розгляду 23.01.2017.

19 січня 2017 року представником відповідача 2, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів, подано заперечення на апеляційну скаргу.

В судове засідання 23.01.2017 з'явились представники позивача та відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представник відповідача 1 повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача 1.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

18 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором (далі - Договір).

Відповідно до Договору первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договорами: кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009 (далі - кредитний договір 1); кредитним договором № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 (далі - кредитний договір 2) та договором про надання банківської гарантії № 005г-2013/980 від 21.02.2013 (далі - договір гарантії), укладеними між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро", юридична адреса: Україна, 03022, м. Київ, пров. Василя Жуковського, буд. 13/16, код ЄДРПОУ 34287465 (далі - боржник).

Згідно з п. 1 Додаткової угоди від 11.09.2014 до Договору про відступлення права вимоги п. 1.2 викладено в новій редакції, а саме за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за Основними договорами, що становить 9921213,34 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Договір про відступлення права вимоги повинен бути нотаріально посвідченим, а також, що під час розгляду справи № 910/7266/14 судами здійснено оцінку договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 та визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" з вимогами, що забезпечені заставою майна боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом Договору про відступлення права вимоги є відступлення права вимоги щодо сплати заборгованості за кредитними договорами та договором про надання банківської гарантії.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

В той же час, як вірно встановлено місцевим господарським судом, істотних умов правочину про відступлення прав за іпотечним договором спірний договір не містить.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 487/02-2009 від 08.09.2009, кредитний договір № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 та договір про надання банківської гарантії № 005г-2013/980 від 21.02.2013 укладені у простій письмовій формі.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За приписам ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів, відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, таким чином, вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що в Договорі про відступлення права вимоги від 18.04.2014 не зазначено про передачу прав за договором іпотеки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання його недійсним, на підставі ст. 24 Закону України "Про іпотеку" та ст. 513 Цивільного кодексу України

Посилання апелянта на постанову Київського апеляційного господарського суду по справі № 910/7266/14 від 20.01.2016 колегією суддів визнано безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України „Про заставу" застава зберігає силу і випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Як зазначено в постанові Київського апеляційного господарського суду по справі № 910/7266/14 від 20.01.2016 за кредитним договором №001/1-2012/840 та договором про надання банківської гарантії до ТОВ „Діамант-Агро" перейшло і відповідне забезпечення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що грошові вимоги ТОВ „Діамант-Агро" підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника за Кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009 року в сумі 193 299,42 грн. до вимог четвертої черги, а також окремому включенні до реєстру вимог кредиторів, як такі, що забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника за Кредитним договором № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 року в сумі 3 680 668,46 грн. та Договором про надання банківської гарантії № 0005г-2013/980 від 21.02.2013 року в сумі 289 402,30 грн.

Тобто, суд виходив з аналізу норм законодавства про заставу, а не як наслідок визначення умов щодо переходу прав за іпотечним договором у відповідному договорі.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре - Агро" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 по справі №910/17425/16.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре - Агро" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 по справі №910/17425/16 без змін.

2.Матеріали справи №910/17425/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

Г.А. Жук