Постанова № 64288482, 18.01.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

18 січня 2017 року Справа № 814/996/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, за участю у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України про визнання неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. в розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.), та за період з 28.03.2015 р. по 09.09.2015 р. відповідно до положень вказаного Закону, зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок і виплату позивачу заробітної плати з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. в розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.), та за період з 28.03.2015 р. по 09.09.2015 р. відповідно до положень вказаного Закону, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, за участю у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України про визнання неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. в розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.), та за період з 28.03.2015 р. по 09.09.2015 р. відповідно до положень вказаного Закону, зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок і виплату позивачу заробітної плати з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. в розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.), та за період з 28.03.2015 р. по 09.09.2015 р. відповідно до положень вказаного Закону.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що в період з 26.10.15 по 08.09.15 відповідач сплачував їй заробітну плату з обрахунку посадового окладу 1218 гривень, а з 09.09.15 з обрахунку посадового окладу 2756 гривень, а відповідно до вимог абз.2 ч.1 ст.144 (абз.2 ч.1 ст.147) Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повинен був обраховувати з посадового окладу 4750,20 гривень (в період з 26.10.14 - 31.08.15), 5374,20 гривень (в період з 01.09.15-31.12.15).

Відповідач позов не визнав, свої заперечення обґрунтував тим, що бюджетом на 2014 та 2015 роки, не були передбачені відповідні витрати на збільшення розміру заробітної плати працівникам апарату суду, а за таких обставин відповідач не мав можливості нараховувати їй посадовий оклад у розмірах, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Також, на підтвердження своєї позиції відповідачем надано постанову Верховного Суду України від 13.07.16 по аналогічній справі, у якій висловлені правові висновки з цього приводу.

Третя особи підтримала позицію відповідача та просила в задоволенні позову відмовити з тих же підстав.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач та третя осба в судове засідання не зявились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

На підставі п. 10 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено, в процесі розгляду справи, ОСОБА_1 з 2005 року працює в Казанківському районному суді Миколаївської області, з жовтня 2013 року на посаді помічника голови суду, мала 9 ранг державного службовця та відповідно до п.п.5 «б» п.1 розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» № 88-р від 24.02.03 (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) була державним службовцем 5-ї категорії.

Протягом періоду з 26.10.14 по 08.09.15 відповідачем нараховувалась та виплачувалась позивачу заробітна плата за посадовим окладом 1218 гривень, а з 09.09.15 по 31.12.15 за посадовим окладом 2756 гривень.

Під час визначення розміру посадового окладу позивачу, відповідач в період 26.10.14 по 08.09.15 керувався постановою Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.06 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та № 482 від 20.05.09 «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету» на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати - 1218 гривень.

З 09.09.15 відповідач, при визначення посадового окладу позивача, керувався постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» № 644 від 02.09.15, якою посадовий оклад помічника судді місцевого загального суду визначено в розмірі 50% від 40% посадового окладу судді - 2756 гривень (1378/100*40=4134/100*50=2756).

Не погоджуючись з нарахованими Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Миколаївській області сумами заробітної плати, позивач звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014р., яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010р., зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 40 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом 2 підпункту 1, та абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

З 28 березня 2015року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII від 12.02.2015р. затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин 7, 8 статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993року №3723-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону України «Про оплату праці»).

За правилами статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції до 28 березня 2015року, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналогічні правила закріплені у статтях 145, 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції з 28 березня 2015року.

З 1 січня 2015року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року №80-VIII визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року встановлено, що норми і положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006року №268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", зокрема, Додаток 47, якої залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.

Таким чином, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що Кабінетом Міністрів України, покладені на нього абзацом 2 підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону України "Про прокуратуру", та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" обов'язки щодо приведення нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк, не виконано.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 №88-р "Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців" (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) посаду помічника судді місцевого суду віднесено до пятоі категорії посад державних службовців.

За таких обставин, посадовий оклад помічника судді з 26.10.2014 року мав нараховуватись, виходячи з розміру посадового окладу, встановленого абзацом другим частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а з 28.03.2015 року - абзацом другим частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що становитиме 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду.

Однак, сторонами не заперечується, що позивачу заробітна плата за вказаний період нарахована та виплачена з розрахунку посадового окладу в розмірі 1218 грн., що не відповідає наведеним вище приписам частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" та абзацу другого частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Відповідно до ч.3 ст.133 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що станом в період з 26.10.14 по 31.08.15 дорівнював 12180 гривень, а в період з 01.09.15 по 09.09.15 - 13780 гривень.

За таких обставин, згідно із внесеними законодавцем змінами посадовий оклад працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців мав становити в період з 26.10.2014 по 31.08.2015 - 3 654 грн. відповідно ч.1 ст.147 (до 29.03.15 ч.1 ст.144) Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в період з 01.09.2015 по 09.09.2015 - 4 134 грн. А з урахуванням коефіцієнту 1,3 посадовий оклад позивачів мав становити в період з 26.10.2014 по 31.08.2015 - 4 750 грн. 20 коп., в період з 01.09.2015 по 09.09.2015 - 5 374 грн. 20 коп.

На переконання суду, саме з цих розмірів посадового окладу повинен був виходить відповідач під час нарахування та виплати заробітної плати позивачу протягом 26.10.14 - 09.09.15, оскільки саме такий розмір посадового окладу передбачений Законом.

Надаючи правову оцінку даному спору суд враховує, що стосовно аналогічних за змістом спірних відносин Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 12.07.2016 у справі №820/4648/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986558) та від 13.07.2016 у справах №820/4653/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986554), №818/3372/15 (номер судового рішення в ЄДРСР 58986562) сформовано правовий висновок, відповідно до якого з 26.10.2014 по 09.09.2015 Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16.01.2014 №719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та №80-VІІІ видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ, частини першої статті 147 Закону №2453-VІ (у редакції з 28.03.2015) не передбачено, а тому відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не має правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Водночас абзац другий частини першої наведеної статті встановлює, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, суд використовує своє право відступити від правової позиції, викладеної у вищезазначених постановах Верховного Суду України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Крім того, згідно з частиною шостою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відтак, при вирішенні спірних відносин суд в першу чергу має врахувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною, та правові висновки Європейського Суду з прав людини, викладені у численних рішеннях щодо застосування статті 1 Першого протоколу Конвенції, а вже потім положення чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду України.

Спір у даній справі стосується права позивача на отримання заробітної плати у розмірі, визначеному: абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» (у період з 26.10.2014 по 28.03.2015) та абзацом другим частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (у період з 29.03.2015 по 08.09.2015 та з 09.09.2015 по 31.12.2015).

При цьому єдиною підставою для непроведення нарахування та виплати позивачу заробітної плати з розрахунку посадового окладу, визначеного Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є відсутність відповідних бюджетних асигнувань.

Так, внесши зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", законодавець не передбачив відповідного збільшення бюджетних призначень, а лише вказав на необхідність Кабінету Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, взявши на себе обов'язок із виплати посадових окладів у підвищених розмірах, але при цьому не внісши необхідних змін до закону про Держаний бюджет, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи Державної судової адміністрації, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Водночас Європейський Суд з прав людини у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39).

А у рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" Європейський Суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним /пункт 23/.

Аналогічне твердження наведено у пункті 23 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України".

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави /підпункт 3.2/.

Таким чином, змінивши законодавчо визначений розмір посадового окладу працівника апарату суду шляхом внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", законодавець гарантував забезпечення нарахування та проведення відповідних виплат у визначеному розмірі протягом дії вказаної норми.

Також Європейський Суд у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

А тому, відсутність відповідного фінансування не є підставою для непроведення нарахування та виплати позивачу посадового окладу у розмірі, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі " Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").

При цьому, Європейський Суд з прав людини розглядав справи щодо порушення права власності, де об'єктом визнавались "правомірні очікування"/ "законні сподівання" (рішення у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").

Як і поняття "цивільних прав і обов'язків", концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись "правом власності", а відтак і "майном". Суд повинен з'ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею (рішення у справі Іатрідіс проти Греції).

Таким чином, невиплата позивачу заробітної плати у розмірі, гарантованому Законом, у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та за практикою Європейського Суду з прав людини порушує право позивача на мирне володіння майном.

Положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" залишались чинними з моменту введення їх в дію, а тому жодні підстави для відтермінування їх реалізації не можуть бути визнані судом прийнятними.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що заробітна плата позивача у період з 26.10.2014 року по 27.03.2015 року мала розраховуватись, виходячи з посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру", а з 28.03.2015 року по 09.09.2015 року - виходячи з посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує,. проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, за участю у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України про визнання неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. в розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.), та за період з 28.03.2015 р. по 09.09.2015 р. відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 р.), зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок і виплату позивачу заробітної плати з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. в розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.), та за період з 28.03.2015 р. по 09.09.2015 р. відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 р.) - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. в розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.), та за період з 28.03.2015 р. по 09.09.2015 р. відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 р.).

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 заробітної плати з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. в розмірі, передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 26.10.2014 р.), та за період з 28.03.2015 р. по 09.09.2015 р. відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції від 28.03.2015 р.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Г.В. Лебедєва