Ухвала суду № 64275835, 16.01.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 743/116/16-ц Провадження № 22-ц/795/190/2017 Головуючий у I інстанції Жовток Є. А. Доповідач - Губар В. С.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді: Губар В.С.,

суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є.

секретаря судового засідання - Шевченко М.О.

за участю: позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобльні дороги України» про стягнення заборгованості, лікарняних, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Оскаржуваним рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що рішення судом прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. На думку позивача, суд прийняв недопустимий доказ, яким є висновок судово-економічної експертизи, виконаної у строк понад 30 днів що не відповідає ст. 144 ЦПК України та п. 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. Наголошує, що експертиза була розпочата 31.05.2016 року, а висновок надано 15.11.2016 року - із значним порушенням строків її проведення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав. Пояснив, що на день звільнення з роботи не отримав усіх належних при звільненні виплат. Зазначив, що після звільнення та виплати із затримкою належних при звільненні коштів, позивач в ході судового розгляду справи виявив, що при здійсненні остаточного розрахунку відповідачем не повернуті безпідставно утримані із заробітної плати профспілкові внески. Тому, у березні 2016 року подав суду уточнену позовну заяву та наполягає на її задоволенні у повному обсязі. Наголошував, що здійснена по справі експертиза є сфальсифікованою і не може бути доказом у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав та наголошував на її необгрунтованості. Пояснив, що після звільнення позивачеві із затримкою виплачені усі необхідні кошти, тому після проведення повного розрахунку позивачеві сплачено середній заробіток за увесь час затримки розрахунку, жодної заборгованості не існує. Наполягає, що твердження позивача про існуючу заборгованість у розмірі 11 грн. 74 коп. є безпідставними.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності судового процесу.

За приписами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 21.08.2015 року по 06.11.2015 року перебував в трудових правовідносинах з Дочірнім підприємством "Чернігівський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на посаді інспектора з контролю за виконанням доручень та кадрової роботи філії "Ріпкинський райавтодор".

ОСОБА_1 звільнений з роботи з 06 листопада 2015 року згідно наказу ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» № 14 від 20 жовтня 2015 року на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України (а.с. 96).

Апеляційним судом встановлено, що на день звільнення 06.11.2015 року з позивачем ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до положень ст. 116 КЗпП України проведений не був.

Належні звільненому працівникові суми відповідачем були виплачені ОСОБА_1 після звільнення і останній платіж здійснено 26 листопада 2016 р., що підтверджується наявними у справі документальними доказами довідкою роботодавця про нарахування та оплату листка непрацездатності з 02.10.2015 по 12.10.2015 р., нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 21.08.2015 р. по 26.11.2015 р., та платіжними дорученнями про зарахування коштів на картковий рахунок позивача (а.с. 36-42, 111).

Зазначені обставини в апеляційному суді учасники судового розгляду не спростовували і не заперечували.

Звертаючись у лютому 2016 року до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача: заборгованість по заробітній платі у розмірі 806 грн.88 коп., лікарняні за період з 02.10.2015 р. по 12.10.2015 р., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 27.11.2015 р. та 2000 грн. відшкодування моральної шкоди.

В ході розгляду справи, ОСОБА_1 23 березня 2016 року подав заяву про уточнення позовних вимог та просив стягнути з відповідача: заборгованість по заробітній платі у вигляді неправомірно утриманих профспілкових внесків у розмірі 11 грн. 74 коп., середній заробіток за час затримки виплати заборгованості з 27.11.2015 р. по 14.03.2016 р. у розмірі 6430 грн.88 коп.; моральну шкоду у розмірі 2000 грн.; покласти відшкодування будь-яких податків та відрахувань, які можуть бути нараховані заявнику у зв'язку з вказаними сумами на відповідача, як податкового агента (а.с.23-26).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, враховуючи те, що станом на 26.11.2015 р. - день проведення останньої виплати позивачеві, у ДП "Чернігівський облавтодор" не існувало заборгованості перед позивачем по належним останньому виплатам, у тому числі і компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату.

Апеляційний суд погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно ст.116 КЗпП України виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства чи установи проводиться у день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до чинного законодавства саме на роботодавця покладається обовязок вести достовірний облік робочого часу, часу відпочинку, розміру оплати праці та розміру оплати часу відпочинку працівника.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2016 року за клопотанням позивача у справі була призначена судово-бухгалтерська експертиза (а.с. 56).

Висновком судово-економічної експертизи № СЕ-3-5-23.16 від 19 вересня 2016 року встановлено наявність арифметичних помилок при нарахуванні позивачеві заробітної плати, проте заборгованість по заробітній платі по кожній з належних позивачеві виплат станом на 26.11.2015 року документально не підтверджується, а має місце переплата в розмірі 453 грн. 05 коп. (а.с.62-90).

ОСОБА_1 не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів на спростування висновків вказаної судово-економічної експертизи.

Сукупність досліджених обставин справи та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що висновок експерта № СЕ-3-5-23.16 від 19 вересня 2016 за результатами проведення судово-економічної експертизи є повним і зрозумілим, не викликає двозначного трактування, узгоджується з матеріалами справи та не викликає сумнівів в його правильності і достовірності.

ОСОБА_1 в апеляційному суді не надано належних і допустимих документальних доказів на підтвердження доводу скарги про те, що висновок експертизи отриманий з порушенням порядку, встановленого законом, а доказування згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України не може ґрунтуватись на припущеннях. Аргументи скарги про проведення експертизи у строки понад 30 днів не є підставою для визнання висновків судово-економічної експертизи недостовірними.

Виходячи з приписів ст.ст. 143,147,150 ЦПК України, апеляційним судом не встановлено підстав для проведення повторної судово-економічної експертизи у цій справі, на чому в апеляційному суді наголошував ОСОБА_1

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що відповідач усупереч положенням ч.2 ст. 7, ч. 3 ст. 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» безпідставно утримав профспілкові внески із заробітку ОСОБА_1

Проте, розмір утримань профспілкових внесків із заробітку ОСОБА_1 є меншим, ніж встановлена висновком експерта № СЕ-3-5-23.16 від 19 вересня 2016 р. сума надлишкових виплат, здійснених ОСОБА_1 відповідачем.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення.

Як встановлено апеляційним судом, позивачем в ході розгляду справи констатовано наявність моральної шкоди, проте конкретно не визначено і не доведено, у чому саме полягала втрата нормальних життєвих звязків та які саме додаткові зусилля позивач докладав для організації свого життя з дня звільнення - 06.11.2015 р. по 26.11.2015 р. - день виплат належних при звільненні коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відмовляючи у задоволенні позову, судом вирішено спір правомірно та з дотриманням справедливої рівноваги, яка передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між інтересами обох сторін, виходячи з обставин у цій конкретній справі.

Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно встановив правовідносини між сторонами, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 5860, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване та правильне по суті і справедливе рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213215 ЦПК України.

Апеляційним судом не встановлено таких порушень норм матеріального і процесуального права, що призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору між сторонами або таких, що тягнуть за собою безумовне скасування судового рішення, а тому відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: