Ухвала суду № 64272331, 23.01.2017, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа №521/19141/16-ц

Пр. №2/521/1691/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси в складі

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Тищенко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі заяву ОСОБА_2 про повернення судового збору у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, шляхом визнання кредитного договору та додаткових угод, недійсними,

встановив:

У листопаді 2016р. ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі ПАТ «ОТП Банк»), та просила суд винести рішення, яким просила суд визнати фактом неправомірної поведінки, з боку ПАТ «ОТП Банк» не проведення з позивачем переддоговірної роботи, що передбачена ЗУ «Про захист прав споживачів; визнати факт суттєвого порушення ПАТ «ОТП Банк» прав споживача - ОСОБА_2 при укладанні кредитного договору № ML-506/001/2008 від 28.01.2008 року; визнати факт суттєвого порушення ПАТ «ОТП Банк» прав споживача - ОСОБА_2 при укладанні додаткового договору №1 та додаткового договору №2 від 26.05.2009р.; визнати факт суттєвого порушення ПАТ «ОТП Банк» прав споживача - ОСОБА_2 при укладанні додаткового договору №3 від 26.03 2010 року; визнати факт суттєвого порушення ПАТ «ОТП Банк» прав споживача - ОСОБА_2 при укладанні додаткового договору №4 від 29.08.2014 року; визнати кредитний договір №ML-506/001/2008 від 28.01.2008 року недійсним; визнати додатковий договір №1 та додатковій договір №2 від 26.05.2009 р. до кредитного договору № ML-506/001/2008 від 28.01.2008 року недійсними; визнати додатковий договір №3 від 26.03 2010 року до кредитного договору № ML- 506/001/2008 від 28.01.2008 року недійсним; визнати додатковий договір №4 від 29.08.2014 року до кредитного договору № ML- 506/001/2008 від 28.01.2008 року недійсним; визнати право сторін по справі на двосторонню реституцію.

Ухвалою суду від 15 листопада 2016 року позовна заява ОСОБА_2 була залишена судом без руху, оскількибула подана з порушенням вимог ст.119 чинного ЦПК України, а саме при звернені до суду із зазначеним позовом ОСОБА_2 не було сплачено судовий збір.

Судом також було зазначено, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», яка містить вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, до яких законом не віднесено осіб, які звертаються до суду із позовами про захист прав споживачів.

22 листопада 2016 року позивачка надала до суду заяву про зменшення позовних вимог та квитанцію про сплату судового збору в розмірі 551,21 грн. (а.с.34).

Ухвалою суду від 23 листопада 2016 року по справі було відкрите провадження та призначене судове засідання на 22 грудня 2016 року (а.с.36).

23 січня 2017 року представник позивача в судовому засіданні надав заяву про повернення надлишково сплаченого судового збору, посилаючись на те, що при зверненні до суду позивачка була вимушена сплатити судовий збір, оскільки ухвалою суду її позов був залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків позовної заяви.

Стверджував, що частина 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є спеціальною нормою права, по відношенню до статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому має вищу юридичну силу.

Отже, позивачка, як споживач кредитних послуг відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має право на звільнення від сплати судового збору.

Зазначав, що суд при відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про захист прав споживачів, шляхом визнання кредитного договору недійсним, помилково дійшов до висновку, що позивачка, як споживач кредитних послуг, не звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Тому, посилаючись на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», п.1 ч.1. ст.7 Закону України «Про судовий збір», просив суд винести ухвалу про повернення ОСОБА_2 переплачену суму судового збору в розмірі 551,20 грн. та повернути оригінал квитанції про сплату судового збору з метою повернення грошових коштів.

Представник позивача в судовому засіданні, діючий на підставі довіреності від 31 жовтня 2016 року заяву про повернення судового збору підтримав та просив її задовольнити (а.с.39).

Представник відповідача, діючий на підставі довіреності від 14 березня 2016 року в судовому засіданні залишив розгляд заяви представника позивача про повернення судового збору на розгляд суду (а.с.46).

Суд, розглянувши заяву представника позивача про повернення судового збору вважає, що дана заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у листопаді 2016р. звернулася до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про захист прав споживачів, шляхом визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою суду від 15 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 був залишений судом без руху, оскількибув поданий з порушенням вимог ст.119 чинного ЦПК України, а саме при звернені до суду із зазначеним позовом позивачкою не було сплачено судовий збір (а.с.29-30).

Вказана вище ухвала суду позивачкою не оскаржувалася.

22 листопада 2016 року позивачка надала до суду заяву про зменшення позовних вимог та квитанцію про сплату судового збору в розмірі 551,21 грн. (а.с.34).

Ухвалою суду від 23 листопада 2016 року по справі було відкрите провадження та призначене судове засідання на 22грудня 2016 року (а.с.36).

Відповідно до ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його оплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір», який регулює питання розміру судового збору, порядок його оплати, повернення і звільнення від сплати.

Суд вважає, що Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правові засади справляння збору, встановлює платників, обєкти та розміри ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Судова палата у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України у постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 також зазначала, що Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» є спеціальним законом.

З змісту постанови ВСУ від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 вбачається, що за загальними правилами цивільного судочинства (статті 79, 119, 297, 328, 358 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну, касаційну скаргу чи заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обовязок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір це процесуальний обовязок, визначений нормами процесуального права.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», який набрав чинності з 1 вересня 2015 року були внесені відповідні зміни до Закону України «Про судовий збір», якими було суттєво змінено ставки судового збору (стаття 4 Закону України «Про судовий збір») та одночасно значно скорочено перелік субєктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються де які категорії позивачів.

З 1 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях не звільняються позивачі у справах про захист прав споживачів.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Відповідно до частини четвертої статті 2 ЦПК України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Зазначене правило, закріплене і в статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, що однозначно розуміється як початок дії закону з моменту набрання ним чинності і припинення з утратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України Рішенням від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 конкретизував зазначений принцип, указавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо «незворотності» дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

При цьому суд зазначив, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може передбачатися шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Для процесуального закону це означає, що діє в часі той процесуальний закон, на момент та час дії якого вчиняється процесуальна дія.

Відносно змін у статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, це означає, що звуження законом кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, не може бути підставою для покладення на цих осіб обов'язку зі сплати судового збору після вчинення процесуальної дії, зокрема після відкриття провадження.

Водночас зазначена норма не передбачає продовження дії прав, які діяли раніше.

Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.

З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України «Про судовий збір» має застосовуватися в редакції, яка дії на момент вчинення певної процесуальної дії.

Таким чином, оскільки на час звернення до суду позивачка, як споживач була виключена з категорії пільгових, то вона не має право на пільги щодо звільнення від оплати судового збору при зверненні до суду із позовом про захист прав споживача.

За таких обставин, суд вважає, що підстав для повернення позивачці судового збору немає.

Керуючись ст. ст. 2,79 ЦПК України, ст.5 Закону України «Про судовій збір» суд,

ухвалив:

Заяву ОСОБА_2 про повернення судового збору у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, шляхом визнання кредитного договору та додаткових угод, недійсними залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали.

Суддя: О.М. Сегеда