Рішення № 64271511, 23.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/377/16-ц 23.01.2017 23.01.2017 23.01.2017

Cправа №490/377/16-ц Суддя суду першої інстанції Гуденко О.А.

Провадження №22-ц/784/24/17 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 34

РІШЕННЯ

Іменем України

23 січня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Лептугою С.С.,

за участі:

позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 червня 2016 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,-

УСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_3 пред'явив вищевказаний позов до ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. З вини відповідача, якій належала квартира №62, що розташована поверхом вище, 05 липня 2015 року відбулося залиття квартири позивача, внаслідок якого були пошкоджені стеля у кухні, ванній кімнаті й коридорі та паркетна підлога у коридорі, а також зіпсовані дерев'яні меблі, міжкімнатні двері та два мобільних телефони.

Оскільки відповідач не заперечує, що залиття квартири сталося з вини найманих нею робітників, проте відмовляється відшкодувати завдану матеріальну шкоду, позивач просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_4 на свою користь матеріальну шкоду в загальному розмірі 27 782 грн. 80 коп.

Крім того позивач зазначав, що такими діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях через нанесені йому значні збитки з пошкодження належного йому майна та небажання ОСОБА_4 врегульовувати спір мирним шляхом, компенсацію якої останній оцінив у розмірі 10 000 грн. та просив стягнути її з відповідача на свою користь.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зазначала, що визначена позивачем сума матеріальних збитків у розмірі 27 782 грн. 80 коп. є необґрунтованою, не підтвердженою жодним належним доказом та взагалі, докази, які надані позивачем до суду не відповідають дійсності.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 червня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 26 682 грн. майнової шкоди та 2 000 грн. компенсації моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_4, в апеляційній скарзі, поданій через її представника ОСОБА_5, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність рішення суду фактичним обставинам справи, а також на те, що прийняті судом письмові докази на підтвердження вартості будівельно-відновлених робіт і вартості матеріалів не відповідають нормам чинного законодавства, а також не встановлений судом механізм розрахунку, просить рішення суду першої інстанції скасувати.

Апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає не в повній мірі.

Так, задовольняючи частково позов, районний суд виходив із того, що з вини відповідача, яку вона не заперечує, позивачу було завдано майнову шкоду, на підтвердження розміру якої, останнім надані відповідні докази. В свою чергу, відповідач не надала суду інших, більш достовірних доказів, які б спростовували такий розмір шкоди чи свідчили, що її розмір має бути меншим. Крім того, враховуючи обставини, за яких завдано шкоду, характер та обсяг душевних страждань позивача, їх тривалість, суд вважав, що також підлягає відшкодуванню моральна шкода, компенсацію якої оцінив в сумі 2 000 грн.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами встановленими судом першої інстанції. Водночас, колегія суддів не погоджується із визначеним судом розміром матеріального відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.41 Конституції України, ст.ст.16,23,321,322,1166,1167,1192 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, право якої порушено, має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Розмір збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відшкодування пошкодженої речі. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Крім того, ст.ст.151,177,179 ЖК України та ст.322 ЦК України передбачений обов'язок громадян забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, дотримуватися Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572 (з наступними змінами) (далі - Правил).

Зокрема, п.7 вказаних Правил передбачено обов'язок власника квартири дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання, не допускати дій, які порушують умови проживання громадян.

Отже, тягар утримання майна, тобто обов'язок здійснювати за свій рахунок поточний та капітальний ремонти квартири, лежить на власнику квартири і саме власник приватизованого житла зобов'язаний забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень квартири, при наявності несправностей вживати заходів щодо їх усунення.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст.1166 ЦК України, за якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Окрім того, акт завдання шкоди необхідно поділяти на такі складові елементи: а) протиправна поведінка; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між двома першими елементами; г) вина завдавача шкоди.

До того ж, перераховані підстави визнаються загальними, оскільки для виникнення відповідальності їх наявність вимагається в усіх випадках, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. При цьому, в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

До того ж, у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Також, вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального законодавства, а саме ст.ст.59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Згідно них - рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст.58 -59, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене судове рішення ухвалено не у повній відповідності з виписаним.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та на ім'я останнього відкритий особовий рахунок (а.с.11,121-122).

З акту від 08 липня 2015 року, що був складений комісією ТОВ «Центральний 1» слідує, що 05 липня 2015 року квартира позивача була затоплена, через те, що при встановлені у квартирі №62 лічильника на розводці трубопроводу холодної води біля фільтру стався злом з'єднувального бочонка діаметром 15 мм. Вентиль на подачу холодної води був відкритий.

При обстеженні квартири позивача комісією встановлено, що на стелі у прихожій кімнаті маються сліди від затікання з другого поверху, по периметру маються сліди розбухання стиків шпалер, паркет на підлозі має сліди здуття; у ванній кімнаті на стелі наявна незначна жовта пляма навколо люстри та сліди іржи на люстрі, розійшлися стики вагонки; на кухні на підвісній стелі численні жовтні плями від замокання, вологі шпалери на стінах. Кухонні меблі та меблі в прихожій мають сліди розбухання і тріщини в місцях збирання, набрякли полиці. Двері у кухню і ванну кімнату не закриваються внаслідок розбухання та мають тріщини в місцях стиків (а.с.12).

Також, в підтвердження своїх доводів щодо вини відповідача в затопленні квартири та розміру шкоди, позивач надав дефектні акти, складені 01 серпня 2015 року та 05 серпня 2015 року й кошторисний розрахунок вартості ремонтних робіт і вартості матеріалів, необхідних для його проведення.

Зокрема, відповідно до Дефектного акту від 05 серпня 2015 року та кошторисного розрахунку вартості ремонтних робіт з усунення наслідків залиття в квартирі позивача щодо обстеження та ремонту дерев'яних меблів (кухні та шафи-купе) та міжкімнатних дверей з ясеня, складеного суб'єктом господарювання ОСОБА_7, складає 6 090 грн. витрат на проведення ремонтних робіт та 7 459 грн. 50 коп. вартості матеріалів.

Згідно Дефектного акту та кошторисного розрахунку вартості ремонтних робіт з усунення наслідків залиття в квартирі позивача щодо обстеження та ремонту стін та стелі у кухні, коридорі та ванній кімнаті від 01 серпня 2015 року, складеного суб'єктом господарювання ОСОБА_8, складає 2 973 грн. витрат на проведення ремонтних робіт та 3 306 грн. 56 коп. вартості матеріалів.

Відповідно до Дефектного акту та кошторисного розрахунку вартості ремонтних робіт з усунення наслідків залиття в квартирі позивача щодо обстеження та ремонту паркетної підлоги з дуба (частини площею 6 кв.м., що стала непридатною та потребує капітального ремонту) від 01 серпня 2015 року, складеного суб'єктом господарювання ОСОБА_8, складає 3 550 грн. витрат на проведення ремонтних робіт та 3 303 грн. 75 коп. вартості матеріалів.

Не заперечуючи факту залиття квартири, особа, яка подала апеляційну скаргу, не погоджувалася із розміром завданої шкоди, що визначена кошторисами, виконаними суб'єктами господарювання, які, на її думку, не є суб'єктами оціночної діяльності відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями).

05 грудня 2016 року Торгово-промисловою палатою Миколаївської області на підставі ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2016 року проведена судова будівельно-технічна експертиза.

Відповідно до висновків судової експертизи, в квартирі АДРЕСА_1 мають місце пошкодження пов'язані з затопленням квартири та вартість ремонтно-будівельних робіт в цінах на будівельні матеріали та послуги діючих на час проведення судової експертизи становить 9 210 грн. (а.с.145-173).

Також, з пояснень позивача в суді апеляційної інстанції та згідно наданих ним актів виконаних робіт за №45 від 29 листопада 2016 року, №52 від 26 грудня 2016 року, №3 від 12 січня 2017 року та товарних чеків від 29 листопада 2016 року, 26 грудня 2016 року, 12 січня 2017 року встановлено, що меблі, які були пошкоджені в наслідок залиття квартири, позивачем відремонтовані. Загальний розмір витрат на ремонт, необхідний для відновлення пошкоджених речей склав 8 310 грн.

Встановивши факт залиття квартири позивача, суд першої інстанції вірно виходив з того, що таке відбулося внаслідок несправності санітарно-технічного обладнання в квартирі відповідача. Тобто, між настанням шкоди майну позивача і винними діями відповідача є причинний зв'язок, а тому районний суд вірно вважав, що є передбачені законом підстави для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири.

Разом з тим, визначаючи розмір заподіяної шкоди, колегія суддів приймає до уваги вказані висновки судової експертизи й надані докази на підтвердження витрат на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкоджених меблів, а тому враховуючи вищевказані обставини справи, вважає, що рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 червня 2016 року в частині стягнення судом відшкодування матеріальної шкоди слід змінити, зменшивши розмір грошової суми стягнутої районним судом із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 з 26 682 (двадцять шість тисяч шістсот вісімдесят дві) грн. до 17 520 (сімнадцять тисяч п'ятсот двадцять) грн. (9 210 грн. - вартість ремонтно-будівельних робіт + 8 310 грн. - вартість ремонтних робіт пошкодженої меблі.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди колегія суддів враховує положення ст.1167 ЦК України, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у п.9 постанови від 31 березня 1995 року за №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» про те, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

На думку колегії суддів, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що позивачем взагалі не обґрунтовано та не надано доказів його моральних страждань, оскільки вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, районний суд вірно визначив правові підстави вказаної відповідальності та зазначив положення ст.1167 ЦК України, а також, навів переконливі доводи стосовно визначення розміру моральної шкоди в сумі 2 000 грн.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору в частині відшкодування моральної шкоди, та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивачем доведені, обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню, а тому в цій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Рішенні в частині відмови позивачу у відшкодуванні витрат на ремонт двох мобільних телефонів сторонами не оскаржується, а суд апеляційної інстанції обмежений доводам апеляційної скарги та переглядає рішення суду першої інстанції з врахуванням правил ст.303 ЦПК України.

Також, відповідно до приписів ст.88 ЦПК України розподілу підчас вирішення спору підлягають судові витрати, перелік яких наведено у ст.79 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 сплатив в суд першої інстанції 551 грн. 20 коп. судового збору (а.с.2,36). Позов задоволено частково (96%), тому з відповідача на його користь підлягали стягненню 529 грн. 15 коп. (551 грн. 20 коп. х 96% / 100%) судового збору. Окрім того з відповідача на користь держави підлягали стягненню 110 грн. 24 коп. судового збору за вимоги немайнового характеру (551 грн. 20 коп. х 20% (задоволених вимог немайнового характеру) /100%).

Відповідач ОСОБА_4 сплатила за подачу апеляційної скарги 1 212 грн. 64 коп. (а.с.89,101), тому на її користь з позивача підлягали стягненню 400 грн. 17 коп. (606 грн. 32 коп. х 66% (задоволених вимог майнового характеру) /100%) судового збору за вимоги майнового характеру.

Шляхом взаєморозрахунків за судові витрати, кінцево з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 128 грн. 98 коп. судових витрат, до складу яких увійшли витрати по сплаті судового збору за вимоги майнового характеру, а також на користь держави судовий збір в сумі 110 грн. 24 коп. за вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 червня 2016 року в частині стягнення судом відшкодування матеріальної шкоди змінити, зменшивши розмір грошової суми стягнутої районним судом із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 з 26 682 (двадцять шість тисяч шістсот вісімдесят дві) грн. до 17 520 (сімнадцять тисяч п'ятсот двадцять) грн.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 червня 2016 року в частині розподілу судових витрат - змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 128 (сто двадцять вісім) грн. 98 коп., а також на користь держави судовий збір в сумі 110 (сто десять) грн. 24 коп.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

Н.В. Самчишина