Ухвала суду № 64267409, 19.01.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/740/16-ц Головуючий у І інстанції Залеська А. О.Провадження № 22-ц/780/274/17 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 6 19.01.2017

УХВАЛА

Іменем України

19 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Лівінського С.В.,

при секретарі Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області про визнання недійсними та скасування рішень сільської ради та Державних актів на право власності на земельні ділянки, -

встановила:

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Ульянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області про визнання недійсним та скасування рішень сільської ради та Державних актів на право власності на земельну ділянку відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що згідно довідки Улянівської сільської ради Переяслва-Хмельницького району від 21.06.2016 року за №258 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживав та був зареєстрований до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року по АДРЕСА_1 (а.с.69).

Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Тарасівка Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с.25).

Згідно інформаційної довідки нотаріуса Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори від 16.03.2016 за № 752/01-16 спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла дружина ОСОБА_2 (а.с.70).

За правилами ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до земельнокадастрової книги сільської ради за 1989-1993 роки за ОСОБА_4 рахувалось 1 га землі, з яких: 0,94 га - ріллі та 0,06 га (0,04+0,02) присадибної земельної ділянки (а.с.54).

Згідно погосподарської книги Улянівської сільської ради Переяслава-Хмельницького району 2011-2015 р.р. в особистому користуванні ОСОБА_4, мешканця с. Тарасівка, станом на 2011 та 2012 роки рахувались наступні земельні ділянки: 0,25 га для обслуговування житлового будинку; 1,04 га для ведення особистого селянського господарства; 0,52 га для сінокосіння, а всього: 1,79 га (а.с.10-12).

Згідно земельнокадастрової книги сільської ради 2013 р. за ОСОБА_4 всього рахувалось 1,32 га землі, до якої увійшло: 1,07 га для ведення особистого селянського господарства та сінокосу ( 0,55+0,52) та 0,250 га. присадибної ділянки (а.с.55). Вказаний запис згідно показів свідка ОСОБА_5, яка на той час була землевпорядником виконкому Улянівської сільської ради, зроблений особисто нею зі слів самого ОСОБА_4, за попередньо складеним нею у 2012 році, одразу після вступу на посаду землевпорядника, робочим списком користувачів земель. У цьому списку мається підпис ОСОБА_4, що розцінюється судом як його згода (а.с.43).

Як пояснила свідок ОСОБА_5, відповідні записи в погосподарські книги вносились здебільшого по фактичному користуванні землею з метою справляння податку на землю та вирішення можливих спорів.

Разом з цим, представник сільської ради Каплюк А.М. повідомила, що за життя ОСОБА_4 за погодженням з сільською радою користувався й іншими земельними ділянками для городництва та сінокосіння, про що надала акт інвентаризаційної комісії від 21.05.2015 зі схемами, де у фактичному користуванні ОСОБА_4 загалом значиться 2,67 га землі, з яких 0,60 га (сінокіс) в с. Тарасівка та 0,16 га (сінокіс) в с. Улянівка (а.с. 47-50).

До такого документу суд відноситься критично та не бере за основу при вирішенні спору сторін, оскільки в ньому не зазначено підстави користування землею та не вказано, які саме документальні чи інші джерела вивчались комісією. До того ж, бувший голова сільської ради свідок ОСОБА_7 суду показав, що вільні землі в населених пунктах, використовувались мешканцями сіл для сінокосіння, передавались з рук в руки, без будь-якого рішення сільської ради.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 03.08.1999 та Свідоцтва про право власності від 17.09.2013 ОСОБА_4 належали земельні ділянки загальною площею 1,456 га в селі Тарасівка Переяслав-Хмельницького району, а саме: для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,601 га.; для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, площею 0,250 га.; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,6045 га. (а.с.71, 75 )

24.06.2014 до Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району звернувся ОСОБА_8, який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_4 за довіреністю, та просив надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,50 га. З пояснень сторін, що не суперечать одне одному, встановлено, що бажаною земельною ділянкою були сінокоси в с. Улянівка Переяслав-Хмельницького району.

Рішенням Улянівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району від 05.08.2014 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що заявлена земельна ділянка на даний час вже приватизована (а.с.58).

З пояснень представника позивача та відповідачів встановлено, що ОСОБА_4 претендував на земельну ділянку, яка частково входить до земельної ділянки праватизованої ОСОБА_3

Вирішуючи питання наявності у ОСОБА_4 законного права користування спірною земельною ділянкою площею 0,50 га. (сінокіс) в с. Улянівка Переяслав-Хмельницького району, яке б не припинилось на момент його смерті та питання правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки у тому ж місці, суд виходить з наступного.

Сторони визнали, що до листопада 1992 року села Пологи-Яненки, Тарасівка та Улянівка знаходились під юрисдикцією Полого-Яненківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, а з листопада 1992 року розпочала свою діяльність Улянівська сільська рада, до якої відійшли села Тарасівка та Улянівка. Суд, керуючись ч.1 ст. 61 ЦПК України приймає визнання цього факту відповідачами та вважає його доведеним, таким, що не суперечить показанням свідків та матеріалам справи.

25.05.1991 виконавчий комітет Полого-Яненківської сільської ради народних депутатів прийняв рішення за №35, за яким рекомендував сесії Полого-Яненківської сільської ради затвердити земельні ділянки згідно поданих заяв за громадянами, в тому числі: за ОСОБА_4 для сінокосу в розмірі 0,40 га. Наділ земельних ділянок виконком витзначив проводити землевпорядниками господарств «Колос» та «15 років Жовтня» на підставі рішень виконкому з числа земель вільного присадибного фонду населених пунктів (а.с.66-67).

Відповідно до протоколу шостої сесії Полого-Яненківської сільської ради від 14.06.1991, до порядку денного було включено питання про надання земельних ділянок у користування громадян, згідно їх заяв. Під час його обговорення проблемним стало питання наділу сінокосів та городів, через відмову землевпорядників господарств виконувати цю роботу. Врешті сільська рада вирішила затвердити земельні ділянки згідно поданих заяв і рекомендацій виконкому сільської ради (а.с.61-63).

Аналіз вищевказаного рішення виконкому від 25.05.1991 та протоколу сесії Полого-Яненківської сільської ради від 14.06.1991, а також покази свідка - тодішнього голови сільської ради ОСОБА_9, дають підстави для висновку, що затвердження земельних ділянок за громадянами відбувалось формально, без їх виміру, визначення меж та погодження з суміжними землекористувача, виключно за заявами громадян та, як правило, надавались у тому населеному пункті, в якому вони проживають. Водночас, заява мешканця с. Тарасівка ОСОБА_4 про закріплення за ним 0,40 га. землі для сінокосу саме в с. Улянівка при даних рішеннях відсутня та позивачем не надана, що унеможливлює визначити місце розташування та межі спірної земельної ділянки.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України 1990 року, який втратив чинність з прийняттям нового Земельного кодексу України 2001 року, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

За правилами ст. 22 Земельного кодексу України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

З прийняттям нового Земельного кодексу України земельне законодавство зазнало змін.

Так, частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України 2001 року визначені суб'єкти набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, серед яких громадян не має.

Згідно п.6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже положення Земельного кодексу України 2001 року, в тому числі в частині дотримання порядку припинення прав громадян на земельну ділянку (ст. 140-142 ЗК) не можуть бути застосовані до тих осіб, права постійного користування яких виникли до набрання чинності цим Кодексом, суперечать йому та не були переоформлені у відповідності до нових вимог земельного законодавства в строк, визначений п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року.

Таким чином, твердження позивача, що ОСОБА_4 у встановленому законом порядку за життя набув право користування земельною ділянкою площею 0,40 для ведення особистого селянського господарства (сінокосіння) в селі Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області є недоведеним, відтак перехід цього права до спадкоємців не відбувся, а тому просити про його захист позивач не може.

На противагу цьому, ОСОБА_3 у 2010 році правомірно, з дотриманням чинного на той час земельного законодавства (ст. 116,118,121,125 ЗК України) набув право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та на земельну ділянку площею 1,9830 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Улянівка Переяслав-Хмельницького району Київської області. Правомірність набуття ОСОБА_3 права власності на вказані земельні ділянки підтверджується: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу житлового будинку в с. Улянівка, від 26.04.1991 (а.с.39-40); рішенням Улянівської сільської ради від 09.09.2010 за №265 про безкоштовну передачу в приватну власність земельних ділянок (а.с.16); рішенням Улянівської сільської ради від 06.10.2010 за №269 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (а.с.18); державними актами на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_2 від 02.04.2012 (а.с.41-42).

Суд не може визнавати недійсними відповідні рішення сільської ради та державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_3 лише з тих підстав, що у протоколах сесії сільської ради від 09.09.2010 та від 06.10.2010 імена двох депутатів помилково вказані, як присутні та як відсутні, оскільки зазначати поіменно усіх депутатів у протоколі не є обов'язковим, до того ж, у будь-якому разі кількість присутніх депутатів за цими протоколами - 8, а відсутніх - 6 (а.с.14-15, а.с.17-18).

Допущену неточність у прізвищах депутатів свідок ОСОБА_10, яка на той час була депутатом сільської ради та виготовляла вказані вище протоколи, пояснила, що то технічна помилка у протоколах, допущена нею при комп'ютерному наборі тексту.

Стаття 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України гарантує усім непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

За правилами ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні спори не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність у нього порушеного права користування землею та незаконність набуття права власності на землю іншою особою, а тому підстав позбавляти ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки немає, в задоволенні позову слід відмовляє повністю.

Позивачем не було надано жодних належних доказів в підтвердження своїх позовних вимог. Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія судді вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми процесуального та матеріального права відмовляючи у позові.

Щодо доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

Лівінський С.В.