Ухвала суду № 64260547, 24.01.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 січня 2017 рокусправа № 808/2761/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі № 808/2761/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішень,-

в с т а н о в и В:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-005101702 від 13.07.2016р., якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов'язали сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 122 612 грн.39 коп.;

визнати протиправним та скасувати рішення №0001761702 від 22.04.2016 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску у розмірі 12 261,24 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на необгрунтованість висновків контролюючого органу щодо заниження суми чистого оподаткованого доходу, що призвело до заниження єдиного внеску.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року позов задоволено. Постанова суду фактично мотивована правомірністю визначення позивачем суми чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на ті обставини, які відображені в акті перевірки та які стали підставою для донарахування контролюючим органом єдиного внеску.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що посадовими особами ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області проведено виїзну планову документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по

31.12.2015р.

За результатами перевірки складено акт №714/08-27-13-2-2486708373 від 06.04.2016р., в якому, зокрема, зроблено висновок про порушення підприємством вимог пп.16.1.2. п.16.1. ст..16, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.176.1 ст.176, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, а саме включення до складу витрат вартість придбаного дизельного палива, сплачену постачальникам за пальне, обсяги використання якого в господарській діяльності для отримання доходу не підтверджено первинними документами, в результаті чого завищено витрати за 2014 р. на суму 750 586,61 грн. та у 2015 р. на суму 137 210,73 грн. Перевіркою достовірності відображення у звітності суми доходу, отриманого від здійснення діяльності,на який нараховується єдиний внесок, встановлено заниження суми чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7%, на загальну суму 353 349,91 грн., що є порушенням п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування». Вказані порушення призвели до заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу за ставкою 34,7% в загальній сумі 122 612,39 грн., у т.ч. у 2014 р. 75 000,28 грн.. у 2015 р. 47 612,11 грн.

На підставі акта від 06.04.2016 р. відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-001101702 від 06.04.2016р. на 122 612,39 грн., та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску №0001761702 від 22.04.2016 р. у розмірі 12 261,24 грн.

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу та рішенням про застосування штрафних санкцій, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя провела документальні позапланові перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за наслідками яких було складено акти: №1044/08-27-13-2-2486708373 від 08.06.2016 р. та №1130/08-27-13-2-2486708373 від 08.07.2016 року, які підтвердили висновки акта планової перевірки. Крім того, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску №0001761702 від 22.04.2016 р. у розмірі 12261,24 грн. залишено без змін.

Проте, рішенням №573/14/08-01-10-01-13 від 11.07.2016 р. ГУ ДФС у Запорізькій області скасувало вимогу №Ф-001101702 від 06.04.2016 р. через її неналежне оформлення та зобовязало направити позивачу нову вимогу відповідно до положень чинного законодавства.

13.07.2016 р. відповідач сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0005101702 на 122612,39грн.

Правомірність та обґрунтованість вимоги про сплату єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду судового рішення суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Так, встановлені судом першої інстанції обставини справи, які з огляду на доводи апеляційної скарги не заперечуються відповідачем, свідчать про те, що фактично підставою для донарахування контролюючим органом сум єдиного внеску стали висновки контролюючого органу про заниження позивачем суми чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок. При цьому, заниження чистого оподаткованого доходу, за позицією податкової служби, мало місце внаслідок неправомірного включення позивачем до складу витрат вартість придбаного дизельного палива, сплачену постачальникам за пальне, обсяги використання якого в господарській діяльності для отримання доходу не підтверджено первинними документами.

Правильно встановивши обставини справи, які фактично становлять суть спірних правовідносин між сторонами, суд першої інстанції надав їм належну правову оцінку.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на наявність у позивача права на включення до складу витрат вартості придбаного дизельного палива, оскільки пальне використано останнім у межах господарської діяльності, використання пального підтверджено належним чином оформленими первинними документами і такі витрати на придбання пального безпосередньо пов'язані з отриманням доходів.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з положеннями наступних норм права.

Відповідно до пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовязань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (редакція, чинна в 2014 році).

У пункті 177.2. ст.177 ПК України вказано, що об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому п.177.4. ст.177 Кодексу (редакція, чинна у 2014 р.) містить застереження про те, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. Так у п.138.1. ст.138 ПК України (в редакції 2014 року) зазначено, що однією зі складових витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є витрати операційної діяльності, які включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 177.4. ст..177 ПК України (в редакції, що була чинною у 2015 році) передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо повязаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що у період, який перевірявся відповідачем, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, здійснював вантажні перевезення як по території України, так і за її межами. Кошти, які витрачалися позивачем на придбання дизельного палива, були віднесені до складу витрат, повязаних з господарською діяльністю.

Відповідач в актах перевірки зазначає, що згідно з фіскальними чеками придбання палива здійснювалося позивачем на зазначених АЗС щоденно по декілька разів на день у незначних обсягах. Крім того, відповідно до п.177.2 ст.177 ПК України Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 мав включати до складу витрат лише витрати, що пов'язані з перевезенням вантажу, тобто дизельне пальне, яке було використано від пункту завантаження до пункту розвантаження.

З такими висновками контролюючого органу обґрунтовано не погодився суд першої інстанції, який правильно зазначив те, що враховуючи положення п.177.4. ст. 177 ПК України (в редакції 2014 року), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, повязані з господарською діяльністю. При цьому, чинне законодавством не встановлює обмеження у періодичності закупівель та кількості матеріальних цінностей, які відображаються у первинних документах.

В акті перевірки від 08.07.2016 р. зазначено, що позивачем було надано до перевірки копії технічних паспортів на транспортні засоби, міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) за 2014-2015 роки, товарно-транспортні накладні за 2014-2015 роки, акти списання палива за 2014-2015 року, а також наказ на застосування норм витрат палива на 2014-2015 роки, розроблений на підставі наказу Мінтрансу України №43 від 10.02.1998 р.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 підтвердив документально понесені ним під час ведення господарської діяльності протягом 2014-2015 року витрати на придбання палива. Тобто, висновок відповідача про те, що позивачем завищено витрати на суму, яка сплачена контрагентам - постачальникам за пальне, обсяги використання якого в господарській діяльності для отримання доходу, не підтверджено первинними документами, є безпідставними, і не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

При цьому, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що податковий орган, зазначаючи про безпідставне включення позивачем до складу витрат вартість придбаного дизельного палива не наводить обґрунтованих доводів того, що це дизельне паливо не було використане позивачем у його господарській діяльності.

У той же час списання паливно-мастильних матеріалів повинно здійснюватися з врахуванням даних про пробіг автомобіля, визначених на підставі подорожнього або маршрутного листа. Та норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 року №43 «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» зі змінами та доповненнями.

Розрахунок допустимих норм витрат палива за період 2014 2015 роки, проведений позивачем на підставі наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998р. за №43 та наказу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 №1 від 01.01.2014 р. «Про встановлення норм витрат палива та інших паливо-мастильних матеріалів у відповідності з наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998р. №43 на 2014 - 2015 роки», та на підставі первинних документів провів свідчить про те, що у 2014 р. допустима кількість витрати пального становить 200 782,73 л., у той час, як було фактично витрачено 170 649,96 л., що на 30 132,77 л. менше допустимої норми, а у 2015 р. - допустима кількість витрати пального становить 147 722,48 л, фактично було витрачено 135 402,28 л., що на 12 320,20 л. менше допустимої норми.

Встановивши такі обставини справи та прийнявши до уваги той факт, що за вказаним розрахунком допустима норма витрат палива є більшою, ніж фактичний показник витрат дизельного палива, який був взятий позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 мав підстави відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1, п.138.2 ст.138, ст.177 ПК віднести витрати з оплати дизельного палива до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю.

Вказавши на безпідставність та необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем сум чистого оподаткованого доходу, суд першої інстанції, як наслідок, дійшов правильного висновку і про необґрунтованість донарахуванням відповідачем єдиного внеску у розмірі 122 612,39 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 12 261,24 грн.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі відповідач фактично посилається на ті обставини, які зазначені в акті в акті перевірки та які стали підставою для прийняття оскаржених рішень. Натомість, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку таким підставам для донарахуванням відповідачем єдиного внеску та застосування штрафних санкцій.

З огляду на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі № 808/2761/16 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 25.01.2017 р.).

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк