Ухвала суду № 64258012, 18.01.2017, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 433/1613/16-ц

Провадження № 22ц/782/1031/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2017 року, січня місяця, 18-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В., суддів - Карташова О.Ю., Єрмакова Ю.В., за участю секретаря: Коротенка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 30.11.2016 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ЛУГАНСЬК - НИВА" про визнання дійсним договору купівлі - продажу, визнання права власності, -

встановила:

У серпні 2016 року до Троїцького районного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах яких діє ОСОБА_3, до ПАТ "ЛУГАНСЬК - НИВА" про визнання дійсним договору купівлі - продажу, визнання права власності, просили суд задовольнити їх позовні вимоги щодо визнання за ними на праві спільної сумісної власності нежитлових приміщень будівль свиноматочників, визнати за ними право спільної сумісної власності на зазначені нежитлові приміщення свиноматочників. У подальшому уточнили та доповнили позовні вимоги та просили визнати дійсним договір купівлі -продажу, що був укладений між ними та відповідачем на нежитлові приміщення- будівлі свиноматочників розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1303,3 кв.м та нежитлове приміщення-будівлі свиноматочників, що розташована за адресою : АДРЕСА_2, визнати за ними право спільної сумісної власності на це майно. Позов було прийнято до розгляду і рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 30 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Позивачі не погодились із таким рішенням суду та надали на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на припущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення Троїцького районного суду Луганської області від 30 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

Вислухавши доповідача, пояснення позивачів та їх представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Так, статтею ст. 303 ЦПК України є передбачено , що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Статтями 213, 214 ЦПК України є визначеним про те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як передбачено ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частина 2 ст. 59 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтями 10, 60 ЦПК України є визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачами невірно був обраний спосіб захисту порушеного права, адже 21 серпня 2014 року між ПАТ «ЛУГАНСЬК- НИВА», з одного боку, та ОСОБА_2, ОСОБА_1 з іншого боку, було укладено попередній договір, відповідно до якого сторони зобов`язуються в майбутньому, укласти і належним чином оформити договір купівлі - продажу нерухомого майна на умовах, в порядку та строки, визначені цим договором. Між тим, відповідно до п. 7 Договору зобов'язання, встановлені цим договором, припиняються, якщо Основний договір не був укладений протягом терміну, встановленого цим договором. Так само ст. 635 ЦК України є визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Так, відповідно ст. 204 ЦК України, діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, заявляючи позовні вимоги про визнання попереднього договору купівлі- продажу дійсним , суд першої інстанції визнав, що позивачами невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Так, твердження у скарзі про те, що суд неправильно дослідив надані позивачами докази та неправильно застосував законодавство, що призвело до грубих порушень процесуального та матеріального права при прийнятті незаконного та необґрунтованого рішення є хибним, адже суд розглянув справу саме у межах заявлених позовних вимог без такого порушення правил оцінки доказів, що давали б підстави для зміни чи скасування судового рішення. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Посилання у скарзі на те, що позивачами було доведено досягнення домовленості з відповідачем стосовно купівлі-продажу дійсно підтверджується матеріалами справи, проте форма у якій ця домовленість була оформлена - це укладання попереднього договору, який у свою чергу чітко регламентував зміст та термін дії збов'язання, правові наслідки їх порушення, які є регламентованими у п. 5.3. цього договору (а.с. 11) та відповідають загальним умовам, що є визначені у статті 635 ЦК про те, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення

Це відповідає і висловленій Верховним Судом України правовій позиції, відповідно до якої примушування до угоди, яка ґрунтується на попередньому договорі, чи визнання її укладеною за відсутності згоди зустрічної сторони законом не передбачено, оскільки за порушення умов попереднього договору частиною другою статті 635 ЦК України передбачені інші правові наслідки - відшкодування збитків. Крім того, частиною третьою статті 635 цього ж Кодексу передбачено, що зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.

Цією нормою встановлено обов'язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

Примусове виконання зобов'язання в натурі суперечить вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов'язання за попереднім договором і положенням статті 321 ЦК України про непорушність права власності.

Стаття 635 ЦК України не передбачає такого правового наслідку порушення взятого на себе в попередньому договорі зобов'язання щодо укладення основного договору, як спонукання до його укладення в судовому порядку.

Зазначене узгоджується з вимогами частини третьої статті 635 ЦК, згідно з якою зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.

За таких обставин інша сторона попереднього договору може претендувати на відшкодування збитків відповідно до частини другої статті 635 ЦК України.

Саме до цього зводяться і правові висновки Верховного Суду України, викладені в ухвалі від 11 березня 2009 року, правова позиція у справі за № 6-226цс14, де вказувалось на те, що „Положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору. Цією нормою встановлено обов'язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно. Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу". Отже, за таких обставин колегія суддів приходить до висновків про те, що припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов'язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов'язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно. При винесенні рішення по суті суд першої інстанції належним чином оцінив надані суду докази, дослідив їх із належним дотриманням норм матеріального та процесуального права, зазначені у рішенні висновки суду ґрунтується на матеріалах справи, оцінці сукупності доказів по справі та вимогах закону.

Твердження у апеляції про те, що сторонами не було виконано попередній договір лише у частині укладення та нотаріального посвідчення, а у іншій частині - щодо сплати коштів у повному розмірі та вступу у володіння було виконано - на увагу не заслуговує та висновків суду першої інстанції не спростовує, адже такі дії було вчинено сторонами саме на виконання умов попереднього договору, що і передбачав їх - але при цьому він передбачав і наслідки невиконання зобов'язання у іншій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією з встановлених ч. 2 ст. 11 ЦК України підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори. За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

У відповідності до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. . Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Наслідки невиконання умов попереднього договору є чітко регламентованими пунктами попереднього договору та не можуть бути розцінені як такі, що є підставою для визнання дійсним договору купівлі продажу та як правової підстави для виникнення у набувача права власності на спірне майно. Причини неукладення договору купівлі-продажу , наявність чи відсутність поважних причин його неукладення, зокрема через проведення АТО тут не мають значення для вирішення справи з огляду на предмет позову.

Отже, за таких обставин колегія суддів приходить до висновків про те, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, позивачем не надано таких належних та допустимих доказів, що давали б підстави для задоволення позовних вимог, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, при оцінці доказів не допустив таких порушень норм процесуального права, що давали б підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, вірно застосував положення матеріального права щодо виниклих правовідносин. Статтею 308 ЦПК є визначено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий А.В. Яресько

Судді: О.Ю. Карташов

Ю.В. Єрмаков