Ухвала суду № 64253283, 24.01.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2017 р.м. ОдесаСправа № 815/4604/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області, а саме: визнання протиправним та скасування рішення від 30 червня 2016 року № 122; зобов'язання надати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам у справі, так як позивач є громадянином Сирії, який не може повернутись до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також обґрунтованих побоювань бути призваним до армії та задіяним у військовому конфлікті.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії, за національністю сирієць, сповідує іслам (мусульманин-суніт), рідна мова арабська, володіє англійською та російською мовами, неодружений, має неповну вищу освіту.

При цьому, ОСОБА_5 покинув країну громадянської належності 10 листопада 2009 року прямим авіарейсом з м. Алеппо (Сирія) до м. Одеса (Україна).

В свою чергу, вперше за наданням міжнародного захисту в Україні особа звернулась 18 березня 2013 року до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із відповідною заявою про надання статусу біженця.

Рішенням Державної міграційної служби України № 327-15 від 23 квітня 2015 року підтримано висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначене рішення ОСОБА_5 оскаржив в судовому порядку, внаслідок чого ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року, у справі № 815/2834/15 адміністративний позов ОСОБА_5 до Державної міграційної служби залишено без розгляду, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 155 КАС України, у зв'язку з повторним неприбуттям у судове засідання без поважних причин.

Вказана ухвала набрала законної сили 30 вересня 2015 року.

При цьому, 30 червня 2016 року ОСОБА_5 повторно звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Внаслідок чого, 30 червня 2016 року головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до п. 6 ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» видано наказ № 122 «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Після чого, позивачем отримано повідомлення від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 227 від 30 червня 2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з отриманим рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, так як позивач вже звертався за захистом до міграційних органів України, на що отримав відмову, яка не скасована у судовому порядку, а тому при повторному зверненні до міграційного органу, останнім правомірно відмовлено у задоволенні відповідної заяви, з огляду на наступне.

Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, регулюється ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно із ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" - в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з п. 195 "Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року)" - у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно ч. 6 ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Судовою колегією встановлено, що згідно наданої позивачем інформації він є громадянином Сирії, який не може та не бажає користуватися захистом своєї країни, оскільки не може повернутись до неї через військові дії та побоювань бути призваним на військову службу та задіяним у військовому конфлікті.

В обґрунтування своїх позовних вимог та апеляційної скарги, особою надано інформацію по країні походження від міжнародних організацій та видань, що підтверджує великий рівень невибіркового насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивач вже звертався до міграційних органів України з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на що отримав відмову, яка не скасована у судовому порядку.

В даному випадку, як вірно встановлено міграційним органом та судом першої інстанції, що під час повторного звернення з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачем не надано жодних доказів та не зазначено про існування обставин, що змінилися з моменту його першого звернення за захистом в Україні.

Внаслідок чого, колегія суддів вважає обґрунтованим оскаржуване рішення міграційного органу про відмову у наданні позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, так як заявнику раніше було відмовлено у задоволенні аналогічної зави, відповідно до ч. 6 ст. 5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу не може бути надано статус біженця, оскільки згідно зібраних матеріалів справи не вбачається очевидних переслідувань позивача за будь-якими ознаками.

Більш того, постійним місцем проживання ОСОБА_5 у країні громадянського походження було м. Дамаск, на території якого функціонує міжнародний аеропорт, здійснюється міжнародне авіасполучення, що свідчить про задовільний рівень безпеки у місті та існуючу можливість повернення до Батьківщини.

В свою чергу, колегією суддів не вирішується питання про видворення іноземця, а лише надається оцінка рішенню органу міграційної служби, яким позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло