Рішення № 64246497, 17.01.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 665/355/16-ц Головуючий в І інстанції Томашевський В.А. Номер провадження 22-ц/791/44/17 Доповідач: Пузанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«17» січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючогоОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,секретарОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 19 липня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, зазначаючи, що 11 лютого 2016 року в районній газеті «Голос Таврії» №6 голова профспілки Чаплинської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів ОСОБА_6 опублікувала статтю «Не зупинити наш творчий політ», в якій виклала неправдиві факти щодо неї як директора Чаплинської ЗОШ №3 І-ІІІ ступенів.

Посилаючись на те, що поширена відповідачкою інформація є неправдивою, такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, а також завдає шкоду її правам, свободам та інтересам, позивачка, з урахуванням збільшених в процесі розгляду справи позовних вимог, просила суд визнати таку інформацію недостовірною, такою, що порушує її права, свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію; зобовязати ОСОБА_6 вибачитися перед нею через газету «Голос Таврії» та звернутися до газети з заявою про спростування викладених фактів і стягнути з ОСОБА_6 на її користь 50000 грн. моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням суду від 19 липня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано відомості статті «Не зупинити наш творчий політ» у газеті «Голос Таврії» №6 (10266) за 11 лютого 2016 року недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_5 в частині інформування читачів газети про втрату за чотири роки ОСОБА_5 кваліфікації вчителя та директора.

Зобовязано ОСОБА_6 вибачитись перед ОСОБА_5 через газету «Голос Таврії» та спростувати в цій частині розповсюдження недостовірної інформації щодо втрати ОСОБА_5 кваліфікації вчителя та директора.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_6 судовий збір на користь держави України 1378 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обємі, зазначаючи, що висновки суду щодо визнання поширеної відповідачкою інформації як оціночних суджень не відповідають обставинам справи, суперечать положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини, а також зроблені без врахування судової практики Європейського суду з прав людини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суперечать положенням національного та міжнародного законодавства, що регулює спірні правовідносини. Крім того, зазначила, що судом не залучено до участі у справі в якості відповідача друкований засіб масової інформації «Голос Таврії», де була опублікована спірна інформація та не враховано, що зміст цієї інформації складено не особисто нею, а колективом школи.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 ОСОБА_5 її доводи не визнала, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Письмові заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_5 до суду не надходили. В судовому засіданні ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги не визнали, просили рішення суду в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 частково та визнаючи відомості в частині інформування читачів газети «Голос Таврії» про втрату за чотири роки ОСОБА_5 кваліфікації вчителя та директора, недостовірними відомостями, які ганьблять честь, гідність та ділову репутацію останньої, суд виходив з того, що дійсність даного факту відповідачкою не доведена, а решта викладеної нею про позивачку інформації є оціночними судженнями і спростуванню не підлягають. Суд вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_5 щодо обраного нею способу спростування поширеної недостовірної інформації, в тому числі зобовязання вибачитися, і щодо відшкодування моральної шкоди.

Проте повністю погодитися із таким висновком суду не можна, оскільки суд прийшов до нього. допустивши порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, судом встановлено, що 11 лютого 2016 року в газеті «Голос Таврії» №6 (10266) була опублікована стаття ОСОБА_6, голови профспілки Чаплинської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів, «Не зупинити наш творчий політ».

У наведеній статті відповідачка, яка працює вчителем у Чаплинській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів та є головою первинної профспілкової організації школи, виклала свою та, як вона стверджує, більшості трудового колективу школи, - думку щодо змін, які відбулися в школі за чотири роки з часу звільнення ОСОБА_5 з посади директора школи.

В цій же статті йдеться про період з 14.12.2015р. по 31.12.2015р., коли ОСОБА_5 була поновлена на роботі і виконувала обовязки директора школи.

Зокрема, предметом дослідження суду в даній справі є викладена у статті «Не зупинити наш творчий політ» наступна інформація про ОСОБА_5, яку вона вважає недостовірною і такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію: «за чотири роки втратила кваліфікацію як вчителя, так і директора», «повернулася з однією метою «помститись», в період з 14.12.2015р. по 31.12.2015р. замість того, щоб виконувати посадові обовязки, не виходячи з кабінету, писала доповідні, скарги, звернення», «зясовувала стосунки з «неугодними» вчителями та «зарозумілими учнями», «запроваджувала тоталітарний режим: заходити в школу о 08.00 годині ранку, звільняти приміщення до 17.00 години, незважаючи на заплановані виховні заходи та батьківські збори», «заважала рухатися вперед, тягнула тільки назад», «вважає школу своєю «вотчиною», а себе незмінним, одноосібним керівником».

Відповідач ОСОБА_6 вважає викладену в статті інформацію оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.

Конституцією України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (статті 28, 32 Конституції України).

Разом з тим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Наведені гарантовані Конституцією України права громадян відповідають правам людини, які підлягають захисту відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 11.09.1997 року і яка є частиною національного законодавства України згідно із ст. 9 Конституції України як чинний міжнародний договір.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. №1, «беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку».

При розгляді справ даної категорії суди повинні точно і неухильно застосовувати акти цивільного законодавства України та, враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року №475-97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№ 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права (пункти 1, 2 постанови).

Відповідно до положень ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у наведеній вище постанові №1 від 27.02.2009 року, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та зясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч.2 ст.47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням субєктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_8 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_9 Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (пункти 19, 21 постанови).

У рішенні від 29 березня 2005 року у справі «Українська Прес-Група проти України», на яке послався суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків, Європейський суд з прав людини зазначив: п. 41. у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. п. 42. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Надані сторонами і досліджені судом докази свідчать про те, що інформація, дійсність якої оспорюється позивачкою, стосується її трудової діяльності на посаді директора школи як до звільнення в 2011 році, так і після виконання судового рішення про поновлення на роботі в грудні 2015 року.

ОСОБА_6 як члену трудового колективу школи було відомо про те, що постановою Чаплинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2012 року ОСОБА_5 на підставі ч.1 п.1 ст.6 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» піддано адміністративному стягненню за ст.172-2 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. І хоч постановою апеляційного суду Херсонської області від 03 жовтня 2012 року постанову Чаплинського районного суду від 11 червня 2012 року щодо ОСОБА_5 скасовано, а провадження у справі закрито в звязку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, однак висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_5 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-2 КУпАП визнано обґрунтованим /т.1, а.с. 56-57/.

ОСОБА_6 було відомо із офіційних джерел (органів прокуратури та поліції) про кримінальне провадження та проведене досудове розслідування за фактом видачі працівниками Чаплинської ЗОШ-І-ІІІ ступенів №3 атестата про повну середню освіту ОСОБА_10, за результатами якого повідомлялося про виявлення факту, що вказаному учневі завищено оцінки та атестат про повну загальну середню освіту, виданий 30 травня 2011 року та додаток до атестата містять неправдиві відомості, які внесла голова комісії ОСОБА_5. За станом на липень 2016 року наведене кримінальне провадження було незавершеним /т.1, а.с. 62,63/.

Після виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_5 на посаді директора Чаплинської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів Чаплинської районної ради Херсонської області, остання безпосередньо виконувала свої посадові обовязки у період з 14.12.2015 року по 31.12.2015 року.

За цей період часу позивачка проводила оперативні наради та наради при директорові, в тому числі щодо режиму роботи школи та дотримання працівниками школи Правил внутрішнього розпорядку школи, видавала накази, зокрема, про стан виховної роботи та діяльність класних керівників, про виконання навчальних програм, про стан ведення шкільної документації, про заходи щодо виконання Закону України «Про звернення громадян»; спілкувалася із працівниками школи, вчителями, учнями, із відповідачкою як з головою профспілкової організації та вчиняла інші необхідні дії, передбачені функціональними обовязками /т.1, а.с.133-140/.

Оцінка діяльності ОСОБА_5 в цей період (з 14.12.2015 року по 31.12.2015 року) наведена в наказі відділу освіти, молоді та спорту Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області від 31 грудня 2015 року №252 «Про звільнення ОСОБА_5 з посади директора».

Зокрема в цьому наказі йдеться про те, що з 14 грудня 2015 року вчителі школи, батьки учнів, учні школи в мирних акціях зібраннях, шляхом звернення із заявами у відповідні інстанції, публікації в соціальних мережах, в друкованих засобах масової інформації висловлюють активну протестуючу позицію проти допущення ОСОБА_5 до роботи директором школи. В наказі наведені приклади звернень батьків учнів до відділу освіти, молоді та спорту райдержадміністрації з цього питання, а також викладення ученицею ОСОБА_11 активної точки зору учнівської громадськості щодо можливості допущення позивачки до роботи директором школи, реакцію останньої на цю точку зору.

В наказі зазначено про те, що «ОСОБА_5 як керівник школи створила нестерпну та напружену обстановку в педагогічному колективі школи, нею постійно створюються штучні конфліктні ситуації з педагогами, виказуються погрози звільнення із займаних посад, пропонується ряду педагогів, які поділяють точку зору учнівської та батьківської громадськості стосовно неприпустимості перебування особи, яка вчинила корупційне діяння на посаді директора школи, недопустимості виконання високого обовязку педагога та виховних функцій в учнівському середовищі, написати заяви про звільнення за власним бажанням» /т.1, а.с. 66-70/.

Зміст зазначеного наказу був доведений до відома педагогічного колективу школи, зокрема до відома ОСОБА_6 як голови профспілкової організації школи.

Усі наведені факти дають підстави вважати, що відповідачка як член колективу школи, яку очолювала позивачка, мала право скласти і склала свою власну думку щодо виконання позивачкою обовязків директора школи, надати їм оцінку та вільно висловити свої міркування з цього приводу, в тому числі і про мету повернення на посаду та наслідки цього повернення для школи.

Вправі відповідачка була також скласти свою думку та вільно висловити її і щодо кваліфікації позивачки як вчителя та директора школи на день поновлення на роботі, враховуючи, що вона з 2011 року (більше 4-х років) не практикувала, а атестацію востаннє проходила в квітні 2005 року.

При цьому відповідачка не повинна доводити відповідність своєї думки фактичним обставинам, оскільки це її внутрішнє переконання.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вся зазначена позивачкою як недостовірна інформація, викладена відповідачкою у статті «Не зупинити наш творчий політ» не є фактами, а є оціночними судженнями і, враховуючи, що ОСОБА_5 є публічною особою та повинна усвідомлювати свою відкритість для прискіпливого висвітлення її слів та вчинків, - у спірних правовідносинах дотримано баланс між фактичними даними, на яких ґрунтуються оціночні судження ОСОБА_6, її правом на свободу висловлювання своєї думки та правом позивачки на спростування поширеної щодо неї інформації.

Оскільки оціночні судження не є предметом судового захисту відповідно до ст.277 ЦК України, а вимогу щодо реалізації права на відповідь та власне тлумачення справи ОСОБА_5 не заявляла, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині задоволення позову скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди за необґрунтованістю.

Вирішуючи питання щодо права позивачки на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує, що відсутні підстави вважати, що субєктивна думка викладена відповідачкою в брутальній, принизливій чи непристойній формі і на це позивачка не посилається та не доводить, а, не встановивши неправомірність дій відповідачки та її вину у завданій позивачці публікацією моральній шкоді, неможливо покласти на ОСОБА_6 відповідальність за її відшкодування, відповідно до порядку та умов, встановлених ст.ст.23,1167 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду частково із наведених вище підстав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що задовольнивши вимогу позивачки в частині зобовязання ОСОБА_6 вибачитися перед ОСОБА_5, суд не зважив, що статтею 16 ЦК України, або іншим законом не передбачено способу захисту цивільних прав та інтересів. Суд не врахував також розяснень Пленуму Верховного Суду України, викладених з цього приводу в п.26 постанови від 27.02.2009 року №1, відповідно до яких суд не вправі зобовязати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16,277 ЦК України.

Крім того, покладаючи на ОСОБА_6 обовязок спростувати в частині визнаної недостовірною інформацію через газету «Голос Таврії», суд не врахував, що, якщо позов предявлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно з діючим в Україні законодавством саме на засоби масової інформації покладено обовязок опублікувати спростування такої інформації. Суд же ухвалив рішення, яке неможливо було б виконати в установленому законом порядку.

З огляду на наведені обставини та положення норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 як такі, що не ґрунтуються на законі, належних доказах і висновків суду не спростовують, підлягають відхиленню

Зокрема, твердження позивачки про те, що суд в своїх висновках не врахував, що нею доведено факт поширення відповідачкою інформації і той факт, що ця інформація як негативна оцінка професійної діяльності зачіпає її ділову репутацію, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки наведені обставини не є підставою для спростування інформації, яка є оціночним судженням.

Рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Новая газета» и Бородянский против России» від 28 березня 2013 року не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ухвалено щодо інформації, яка поширена журналістом, а що стосується практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ щодо свободи вираження поглядів, гарантованих п.1 ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то в справі «Гендісайт проти Сполученого Королівства» (рішення від 7 грудня 1976 року Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статі 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (п.49).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обєктивно та правильно, з дотриманням норм процесуального права дослідив та оцінив факти щодо притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності та щодо досудового розслідування кримінального провадження по факту завищення оцінок у атестаті про повну загальну середню освіту учня, що мало місце під час роботи ОСОБА_5 на посаді директора школи і дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені обставини давали відповідачці право та можливість формувати власну думку і висловлювати міркування з приводу дій позивачки на посаді директора школи.

При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що рішення в частині відмови у задоволенні заявлених ОСОБА_12 вимог ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову відсутні.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі визначеному судом першої інстанції (1378грн.) та у розмірі належного до сплати при подачі апеляційної скарги судового збору в сумі 2122,12грн., сплата якого була відстрочена ухвалою апеляційного суду від 29.11.2016 року до ухвалення судового рішення у справі.

На підставі викладеного, ст.ст.23,277,1167 ЦК України, керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 19 липня 2016 року про часткове задоволення позову ОСОБА_5 до голови профспілки Чаплинської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів Чаплинської районної ради Херсонської області ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 3509 грн.

В решті частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В. Пузанова

Судді: П.Я. Ігнатенко

ОСОБА_3