Ухвала суду № 64241437, 19.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 473/4254/14-ц 19.01.2017 19.01.2017 19.01.2017

Провадження №22-ц/784/83/17

Справа № 473/4254/14-ц Головуючий першої інстанції: Висоцька Г.А.

Провадження № 22-ц/784/83/17 Суддя-доповідач Апеляційного суду: ОСОБА_1

Категорія 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк») на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 України, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А :

08 вересня 2014 року ПАТ Дельта Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивав вказував, що 15 лютого 2007 року між ТОВ Укрпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 47П/07, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 25 650 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,5 % річних, на строк з 15 лютого 2007 року по 14 лютого 2017 року. Виконання позичальником зобовязань за цим договором забезпечувалося іпотекою відповідно до укладеного між ТОВ Укрпромбанк та ОСОБА_3 іпотечного договору № б/н від 15 лютого 2007 року. За умовами цього договору предметом іпотеки є належна відповідачу на праві власності. трикімнатна квартира №1, яка знаходиться за адресою: м. Вознесенськ вул. Жовтневої революції, 32.

30 червня 2010 року між ТОВ Укрпромбанк, ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_4 Банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобовязань ТОВ Укрпромбанк на користь ПАТ Дельта Банк, у т.ч. за кредитним та іпотечним договорами, що були укладені 15.02.2007р. між ТОВ Укрпромбанк та ОСОБА_3

Як вказав позивач, відповідач зобовязання за кредитним договором належним чином не виконав, тому, станом на 05 серпня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 310820 грн.87 коп., з яких:

- 246996 грн. 99 коп. тіло кредиту;

- 57707 грн. 18 коп. відсотки;

- 6116 грн. 69 коп. - комісія за ведення кредиту.

Посилаючись на викладене, позивач просив в рахунок погашення вищевказаної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження та стягнути судовий збір.

Згодом ПАТ «Дельта Банк» уточнило свої позовні вимоги шляхом зміни способу звернення стягнення на іпотечне майно: просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що станом на 23 листопада 2015 року становить 600 395 грн. 72 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за Банком на це нерухоме майно (т. 2 а.с. 1).

Ухвалою суду від 05 лютого 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 України.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник розмір нарахованої банком заборгованості не оспорювали, але заперечували проти задоволення позову у зв`язку із порушенням порядку повідомлення боржника кредитором про передачу права вимоги. До того, вказували на неспівмірність вартості предмета іпотеки та розміру заборгованості, а також просили застосувати позовну давність, оскільки, за їх твердженням, після укладення договору про передачу активів та кредитних зобов'язань між ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» відповідач жодного разу не погашав позивачу кредитну заборгованість.

Третя особа - ОСОБА_4 України - просив позов задовольнити.

Рішенням Вознесеньского міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2016 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання апеляційного суду представники апелянта та третьої особи не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (т.2 а.с. 230, 232, 233), клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджуються матеріалами справи, що 15 лютого 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 47П/2007, за яким останній отримав споживчий кредит в сумі 25 650 доларів США строком до 14 лютого 2017 року, на придбання квартири, зі сплатою 11,5% річних та комісії. 15 жовтня 2009 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір №1 до кредитного договору щодо узгодження нової редакції графіку сплати процентів (т.1 а.с. 6-15).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 15 лютого 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку Банку трикімнатну квартиру №1, яка знаходиться за адресою: м. Вознесенськ вул. Жовтневої революції, 32, загальною площею 58,5 кв.м., яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі продажу, посвідченого 12 лютого 2007 року за р. №204 приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області (т. 1 а.с. 16-19).

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_4 Банком України укладено нотаріально посвідчений договір про передачу активів та кредитних зобовязань ТОВ Укрпромбанк на користь ПАТ Дельта Банк, у т.ч. за кредитним та іпотечним договорами, що були укладені 15.02.2007р. між ТОВ Укрпромбанк та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 26-31, 140).

Згідно з вимогами ст.ст. 1049, 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Кредитодавець свої зобовязання виконав повністю та видав позичальнику обумовлену договорами суму.

Проте, умови кредитного договору щодо строків і розміру щомісячних платежів на погашення кредиту, процентів та комісії ОСОБА_3 неналежним чином не виконував.

Згідно наданого Банком розрахунку загальна заборгованість відповідача станом на 23 листопада 2015 року становила 600 395 грн. 72 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 481729грн. 97коп., що еквівалентно 20084,99 доларів США; заборгованості за процентами в розмірі 112549 грн. 06 коп., що еквівалентно 4692,56 доларів США; заборгованості за комісією в розмірі 6116 грн. 69 коп. (т. 2 а.с. 3).

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання представника відповідача на наявність підстав для відмови у задоволенні позову Банку в звязку із пропуском строку позовної давності, оскільки вірно врахував, що звернувшись з даним позовом 4 вересня 2014 року з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення заборгованості, ОСОБА_4 вимагав від позичальника дострокового виконання зобовязань за кредитним договором, за яким кінцевий строк повернення кредиту встановлений 14 лютого 2017 року, а тому позовна давність може бути застосована тільки в частині місячних платежів, а не всієї суми заборгованості.

Згідно ст.589 ЦК України та ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобовязаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин, враховуючи, що оскільки ОСОБА_3 не виконує належним чином умови кредитного договору, ПАТ Дельта Банк має право захистити свої порушені права кредитора щодо виконання боржником грошових зобовязань, забезпечених іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, висновок суду першої інстанції про те, що умовами укладеного із ОСОБА_3 іпотечного договору не передбачений такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання за іпотекодержателем права власності на іпотечне майно за рішенням суду є обґрунтованим.

Так, відповідно до положень пункту 4.3. укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3 договору іпотеки звернення стягнення на іпотечне майно здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог Іпотекодержателя, передбаченим пунктом 4.4. цього Договору. При цьому за змістом пункту 4.5. Договору звернення стягнення на Предмет іпотеки на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса здійснюється шляхом продажу Предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Тоді як пунктом 4.4. Договору визначені позасудові способи задоволення вимог іпотеко держателя: шляхом прийняття Іпотекодержателем предмета іпотеки у власність (у цьому випадку підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки є іпотечний договір) (пункт 4.4.1.); шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (пункт 4.4.2.).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі 6-1851цс15, від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ПАТ Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Банком права власності на квартиру, що є предметом іпотеки - задоволенню не підлягають, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вищевикладеним вимогам закону та умовам укладеного між ТОВ «Укрпромбанк», правонаступником якого є ПАТ Дельта Банк», та ОСОБА_3 Договору іпотеки, а застосування судом іншого, ніж зазначено в позові, способу звернення стягнення на предмет іпотеки, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 11 ЦПК). Також судом вірно враховано, що доказів відмови державного реєстратора у реєстрації права власності на іпотечне майно за ПАТ «Дельта Банк» позивач не надано, хоча доведення цих обставин згідно приписів ст.ст. 10, 60 ЦПК України є обовязком саме позивача.

За такого суд правильно відмовив у задоволенні даних позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 викладена інша правова позиція є безпідставними, оскільки суперечать змісту даної постанови, якою було встановлено, що суд, ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що встановлена Законом України № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборона на примусове звернення стягнення на іпотечне майно розповсюджується на правовідносини сторін, проте, це не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк».

При цьому суд вірно виходив з того, що оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобовязань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. За такого, виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зупиненню до вдосконалення механізму, передбаченого пунктом 3 цього Закону.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги розмір заборгованості, в рахунок погашення якої ОСОБА_4 просить звернути стягнення - 600 395 грн. 72 коп., а також визначену висновком проведеної у справі судової експертизи № 125-046 від 3 червня 2016 року ринкову вартість квартири, що є предметом іпотеки, - 1294 036 грн. (т. 2 а.с. 133-156), проведення розрахунків між сторонами щодо різниці між вказаними сумами на час фактичного виконання рішення суду ускладнює застосування такого способу звернення стягнення як визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем.

За таких обставин посилання апеляційної скарги на незаконність висновку суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Банком права власності на це майно не можна прийняти до уваги.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Вознесеньского міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.В. Коломієць

Суддя О.О. Данилова

Суддя Н.О. Шаманська