Постанова № 64240489, 18.01.2017, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №560/798/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2017 року Дубровицький районний суд Рівненської області в складі

головуючого - судді Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А. ,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача:ОСОБА_2,

розглянувши матеріали позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ОСОБА_4 міської ради Рівненської області та просить визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_4 міської ради щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність йому для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя в тому числі: рілля) на території ОСОБА_4 міської ради за адресою: м.Дубровиця, вул. Воробинська, 179, площею 0,0591 га та надання йому цієї земельної ділянки у власність; зобовязати ОСОБА_4 міську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність йому для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя в тому числі: рілля) на території ОСОБА_4 міської ради за адресою: м.Дубровиця, вул.Воробинська, 179, площею 0,0591 га та надання йому цієї земельної ділянки у власність. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_4 міської ради Рівненської області завдану протиправною бездіяльністю моральну шкоду в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що рішенням ОСОБА_4 міської ради від 18.03.2010 р. йому надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя в тому числі: рілля) на території ОСОБА_4 міської ради за адресою: м.Дубровиця, вул.Воробинсьька, 179, площею 0,0591 га. На підставі вказаного рішення приватним підприємством «ОСОБА_4 земельно-кадастрове бюро» розроблено проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, у його власність.

25.01.2016 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження виготовленого проекту землеустрою та передачу йому земельної ділянки у власність. З листа виконавчого комітету ОСОБА_4 міської ради від 18.07.2016 р. позивач дізнався, що його вищевказана заява 22.04.2016 р. та 24.06.2016 р., розглядалася на засіданні сесії ОСОБА_4 міської ради Рівненської області, проте рішення прийняте не було.

Тому, позивач вважає бездіяльність Відповідача по прийняттю рішення за його заявою про затвердження виготовленого проекту землеустрою та передачу йому земельної ділянки у власність протиправною.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі з підстав викладених у запереченні проти позову, де вказує, що ОСОБА_4 міська рада тричі виносила на засідання сесій міської ради проект рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення позивачу у власність земельної ділянки, після чого були проведені відповідні голосування, але рішення прийняте не було, а тому підстав визнавати дії ОСОБА_4 міської ради протиправними немає. Крім того, позивач у позовних вимогах просить суд зобовязати ОСОБА_4 міську раду прийняти конкретне рішення, що є неприпустимим, оскільки голосування є правом депутатів, а не їх обовязком. Також позивач жодним чином не підтвердив характер та обсяг моральних, фізичних та душевних страждань, а тому в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди також просить відмовити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 допитаний в порядку ст.76 КАС України у якості свідка, пояснив, що рішенням ОСОБА_4 міської ради від 18.03.2010 р. йому надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території ОСОБА_4 міської ради. Після виготовлення всієї технічної документації та погоджень на дану земельну ділянку, приватним підприємством було виготовлено проект землеустрою щодо відведення йому зазначеної ділянки у власність. Далі позивачем неодноразово подавались до ОСОБА_4 міської ради заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки, проте до цього часу ОСОБА_4 міською радою відповідного рішення прийнято не було. Такою бездіяльністю відповідача, йому було завдано моральної шкоду, яку оцінює у розмірі 20000,00 грн.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що їй відомо, що її чоловік ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, на якій вони з чоловіком мали намір займатись садівництвом, проте це питання вирішено не було із невідомих їй мотивів. Через це, її чоловік постійно був знервований.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку що позовні вимоги слід задоволити частково з наступних підстав.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України та ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За приписами пункту 7 частини першої статті 3 цього Кодексу суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Земельним кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими нормативно-правовими актами Держава делегувала органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади розпорядження землями відповідних територіальних громад, землями комунальної чи державної власності, та делегувала їм вирішення у встановленому законом порядку інших питань в галузі земельних відносин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 N 10-рп/2010, положення частини 1 статті 143 Конституції України, згідно з якою органи місцевого самоврядування вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції", слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень. Органи місцевого самоврядування відповідно до Земельного кодексу України вирішують питання про розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, та при вирішенні таких питань ці ради виступають як суб'єкти владних повноважень.

Отже, виходячи з приписів норм чинного законодавства та зазначеного рішення Конституційного Суду України, спір, який виник між сторонами у даній справі, є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За приписами статей 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

У відповідності до статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ОСОБА_6 вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Судом встановлено, рішенням ОСОБА_4 міської ради №909 від 18.03.2010 р. ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя в тому числі: рілля) на території ОСОБА_4 міської ради за адресою: м.Дубровиця, вул.Воробинська, 179, площею 0,0591 га. (а.с.15).

10.03.2014р. ОСОБА_3 звернувся до ПП «ОСОБА_4 ЗКБ» із заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у його власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва загальною площею 0,0591 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території ОСОБА_4 міської ради в м.Дубровиця по вулиці Воробинська, 179, Рівненської області (а.с.12).

На підставі заяви ОСОБА_3 та Рішення ОСОБА_4 міської ради №909 від 18.03.2010 року, приватним підприємством «ОСОБА_4 земельне кадастрове бюро», виготовлено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва (01.05) загальною площею 0,0591 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території ОСОБА_4 міської ради в м.Дубровиця по вулиці Воробинська, 179, Рівненської області (а.с.8-57).

Висновком дочірнього підприємства ДП «НДЦ» «Охоронна археологічна служба України» інституту археології національної академії наук України «Про проведення наукової археологічної експертизи земельної ділянки» №895/17 від 31.03.2014 року, земельна ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому будь-які земляні роботи, повязані із будівництвом, на ній проводити можливо (а.с.35-39).

Висновком управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації №46 від 15.05.2014 року погоджено відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0591 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території ОСОБА_4 міської ради в м.Дубровиця по вулиці Воробинська, 179, Рівненської області (а.с.40).

Висновком управління держземагенства у ОСОБА_4 районі Рівненської області №03-10/2293 від 06.06.2014 року погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на території ОСОБА_4 міської ради в м.Дубровиця по вулиці Воробинська, 179, Рівненської області (а.с.41-42).

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до вимог ч.3 ст.122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

У відповідності до ч.1, ч.2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом «в» ч.3 ст.116 Земельного Кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.ч.6, 7, 8, 9 ст.118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_6 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

25.01.2016 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до ОСОБА_4 міської ради про затвердження на сесії міської ради проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,0591 га, що розташована на території ОСОБА_4 міської ради в м.Дубровиця, по вулиці Воробинська, 179, Рівненської області (а.с.5).

Як вбачається із листа виконавчого комітету ОСОБА_4 міської ради №3 від 18 липня 2016 року, ОСОБА_3 було повідомлено, що його заява щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва розглядалася на засіданні сесії ОСОБА_4 міської ради 22.04.2016 р. та 24.06.2016 року, проте рішення не прийняте (а.с.6). Вказане підтверджується долученими представником відповідача до матеріалів справи копіями відповідних рішень та витягів із протоколів (а.с.77-122).

Відповідно до ч.10, 11 ст. 118 Земельного Кодексу України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, враховуючи, що рішенням ОСОБА_4 міської ради Рівненської області №909 від 18.03.2010 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території ОСОБА_4 міської ради, після чого за замовленням ОСОБА_3 приватним підприємством «ОСОБА_4 земельно-кадастрове бюро» було розроблено проекти землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_3, після чого останній звернувся до ОСОБА_4 міської ради із заявою про затвердження виготовленого проекту землеустрою та передачі зазначеної земельної ділянки йому у власність. Проте, до цього часу ОСОБА_4 міською радою, вказаний проект землеустрою не затверджений, що є протиправним, оскільки відповідно до ч.9 ст.118 Земельного Кодексу України ОСОБА_4 міська рада, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення або вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства, які суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства. Адже відповідач наділений дискреційними повноваженнями і в конкретній ситуації може обирати між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У зв'язку із вищенаведеним, суд дійсно не може і до його компетенції не входить можливість зобов'язати відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки відповідно до чинного законодавства України, суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії відповідача або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з розглядом питання, однак не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на суд законом.

Враховуючи вищенаведене, суд не вправі зобов'язати ОСОБА_4 міську разу прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя в тому числі: рілля) на території ОСОБА_4 міської ради за адресою: м.Дубровиця, вул.Воробинська, 179, площею 0,0591 га та надання йому цієї земельної ділянки у власність, а тому в задоволенні цієї вимоги, слід відмовити.

У своїх позовних вимогах позивач також просить стягнути з ОСОБА_4 міської ради на його користь 20000,00 грн. моральної шкоди, яку обгрунтовує тим, що бездіяльність відповідача у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення позивачу вищевказаної земельної ділянки та надання її у власність завдало йому душевних страждань, що викликало у нього знервованість, дискомфорт, почуття безперспективності затрачених зусиль і часу, зневіру в законності дій відповідача, який є суб'єктом владних повноважень та в кінцевому випадку викликало у позивача потребу в захисті своїх прав в судовому порядку.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

В свою чергу, статтями 23 та 1167ЦК України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Так, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пленум Верховного Суду України вПостанові № 4 від 31 березня1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, ОСОБА_6 Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначив, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Відповідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обов'язковому з'ясуванню при вирішення справ про відшкодування моральної шкоди піддягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 25.05.2001 № 5 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказує на те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Пленум (пункт 9 постанови) також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, слід відмовити, оскільки позивачем не було обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та не надано доказів для підтвердження отриманих ним моральних страждань.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 116, 118, 122 Земельного Кодексу України, ст.ст. 2, 3, 12, 9-11, 12, 17, 69-71, 117-118, 158-163, 167, 171-2 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити дії, стягнення моральної шкоди- задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_4 міської ради, що полягає у неприйнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя в тому числі: рілля) на території ОСОБА_4 міської ради за адресою: м.Дубровиця, вул. Воробинська, 179, площею 0,0591 га для надання йому цієї земельної ділянки у власність.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Дубровицький районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя:підпис

З оригіналом згідно

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_7 .