Ухвала суду № 64235611, 23.01.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/18851/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Провадження № 22-ц/773/204/17 Категорія: 27 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Осіпука В.В., Матвійчук Л.В.,

з участю: секретаря - Губарик К.А.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою позивача на рішення Луцького міськрайонного суду від 07 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 07.12.2016 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Дельта Банк" відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ "Дельта Банк", покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовував тим, що в іпотечному договорі наявне застереження про те, що у випадку виникнення підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя можливе в позасудовому порядку шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання, а тому такий спосіб звернення стягнення на заставлене нерухоме майно не може бути застосований в судовому порядку за рішенням суду.

Висновки суду відповідають встановленим в справі обставинам та вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.05.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТзОВ "Укрпромбанк") та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 222/ФКВ-07, згідно з умовами якого останній було надано кредитні кошти у розмірі 61650 доларів США зі сплатою 13 % річних на строк з 14.05.2007 року по 13.05.2027 рік (а.с.7-13).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором між ТзОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 було укладений договір іпотеки № 222/Zфквіп-07 від 14.05.2007 року, згідно з умовами якого відповідач передала у іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 74,8 кв. м., житловою площею 26,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,1847 га та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу за реєстровим №4146 (а.с.14-17).

30.06.2010 року між ТзОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір про передачу активів ТзОВ «Укрпромбанк» та кредитних зобов'язань, відповідно до умов якого ТзОВ «Укрпромбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» за кредитними та забезпечувальними договорами право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків, серед яких є право вимоги за кредитним договором № 222/ФКВ-07 від 14.05.2007 року, укладеним між ТзОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 (а.с.25, 26-30).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 14.10.2014 року складає 1046959,85 грн., з яких: 741898,94 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 287504,52 грн. - заборгованість за процентами; 17556,39 грн. - комісія за ведення кредиту (а.с.21).

Пунктами 4.4, 4.4.1 іпотечного договору передбачено, що сторони договору домовилися, що у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання. Цей іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекожержателя на предмет іпотеки (а.с.16).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз ст. ст. 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» та ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, № 6-1219цс16 від 14 вересня 2016 року, № 6-1685цс16 від 21 вересня 2016 року, № 6-1243цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-504цс16 від 12 жовтня 2016 року, № 6-1625цс16 від 26 жовтня 2016 року, № 6-2457цс16 від 02 листопада 2016 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

Відмовляючи ПАТ «Дельта Банк» у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, суд першої інстанції правильно застосував положення ст. ст. 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, що полягає у реєстрації за іпотекодержателем права власності на нерухоме майно на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень, оскільки як зазначалося вище, іпотечним договором не передбачено передачу іпотекодержателю у судовому порядку права власності на предмет іпотеки, а тому місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 07 грудня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: