Постанова № 64232972, 18.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3904/16 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.

Оксененка О.М.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

представника позивача Харка Д.М.,

представника відповідача Мельниченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс» до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 4102-10/44 від 24.02.2016 та зобов'язати відповідача видати позивачу висновок щодо продовження строків розрахунків за експертними зовнішньоекономічними операціями за контрактом № С-В/0110-2015 від 01.10.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 листопада 2016 адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись з таким рішенням, обидві сторони подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, при цьому, позивач просить повністю задовольнити позов, а відповідач просить у повному обсязі відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача доводи своєї апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив задовольнити його апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача слід відхилити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 11.02.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс» до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України подано лист-звернення, в якому товариство просить видати висновок про продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями за контрактом № С-В/0110-2015 від 01.10.2015 на строк до 360 днів для оформлення наступних митних декларацій; МД №500060703/2015/011056 від 19.11.2015, МД №500060703/2015/011248 від 25.11.2015, МД №500060703/2015/011685 від 03.12.2015, МД №500010003/2016/000004 від 04.01.2016 та № 500010003/2016/000341 від 15.01.2016. До вказаного листа позивачем було додано копії наступних документів: Контракту №С-В/0110-2015 від 01.10.2015, додатку №GENERAL-С-В/0110-2015 від 01.10.2015 до Контракту №С-В/0110-2015 від 01.10.2015, додатку/Специфікації № 1 від 01.10.2015 до Контракту №С-В/0110-2015 від 01.10.2015, додатку/Специфікації № 2 від 01.10.20152015 до Контракту №С-В/0110-2015 від 01.10.2015, додатку/Специфікації № 4 від 23.11.20152015 до Контракту №С-В/0110-2015 від 01.10.2015, митних декларацій №500060703/2015/011056 від 19.11.2015, №500060703/2015/011248 від 25.11.2015, №500060703/2015/011685 від 03.12.2015, № 500010003/2016/000004 від 04.01.2016 та №500010003/2016/000341 від 15.01.2016, листа компанії «ANSERCONE ENTERPRISE LP» від 28.08.2015 та його неофіційний переклад, листа ТОВ «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс» від 09.09.2015 та його неофіційний переклад, листа компанії «ANSERCONE ENTERPRISE LP» від 25.09.2015 та його неофіційний переклад, листа ТОВ «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс» від 29.01.2016 та його неофіційний переклад, лист компанії «ANSERCONE ENTERPRISE LP» від 04.02.2016 та його неофіційний переклад.

Листом № 4102-10/44 від 24.02.2016 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повідомило позивача про те, що за поданими документами зовнішньоекономічні операції за контактом №С-В/0110-2015 від 01.10.2015 не відповідають критеріям, визначеним пунктом 2 Порядку продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1409 від 29.12.2007, у зв'язку з чим, згідно з підпунктом 2 пункту 9 вказаного Порядку, відсутні правові підстави для видачі висновку щодо продовження розрахунків за вказаними зовнішньоекономічними операціями.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій щодо відмови у видачі висновку про продовження розрахунків за зовнішньоекономічними операціями за контрактом № С-В/0110-2015 від 01.10.2015.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-ВР) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до ч. 4 цієї статті, Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 6 Закону №185/94-ВР строки, зазначені у статтях 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, можуть бути продовжені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, у разі виконання резидентами операцій за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення.

Порядок віднесення операцій резидентів до зазначених у частині першій цієї статті та умови видачі висновків на перевищення строків, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2007 р. N 1409 затверджено Порядок № 1409 (далі - Порядок), який визначає механізм віднесення операцій резидентів до таких, що здійснюються за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, а також умови видачі висновків щодо перевищення встановлених у статтях 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строків проведення розрахунків за такими операціями.

Відповідно до п.п. 4 п. 2 Порядку до операцій, що здійснюються резидентами, належать, зокрема, під час виконання договорів тендерної поставки - операції з поставки товарів (виконання робіт, надання послуг), замовлених за результатами міжнародних торгів (тендерів).

Відповідно до пункту 3 Порядку висновок стосовно віднесення операцій резидента до таких, що здійснюються за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, та продовження встановлених строків (далі - висновок) видається Мінекономрозвитку.

Відповідно до п. 4 Порядку для одержання висновку резидент подає Мінекономрозвитку такі документи:

1) складений у довільній формі лист-звернення, що містить дані про стан виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) на момент звернення, із зазначенням суми заборгованості та обґрунтуванням необхідності продовження встановленого строку на певний період;

2) засвідчені в установленому порядку: копія зовнішньоекономічного договору (контракту), в якому зазначаються адреса та банківські реквізити іноземних контрагентів. Якщо договір укладено іноземною мовою, заявник додає його переклад на українську мову; копії документів, що підтверджують здійснення зовнішньоекономічної операції, зокрема платіжних банківських документів, довідок банків, вантажних митних декларацій, коносамента, актів приймання-передачі товару (виконання робіт, надання послуг).

Згідно з п. 7 Порядку, Мінекономрозвитку розглядає подані резидентом документи протягом 10 робочих днів після їх реєстрації і видає висновок або письмово відмовляє у його видачі із зазначенням підстави.

Відповідно до п. 8 Порядку резидент несе згідно із законодавством відповідальність за достовірність відомостей, що містяться у поданих ним документах.

Водночас, відповідно до п. 9 Порядку підставами для відмови у видачі висновку є: подання резидентом документів: з порушенням вимог, зазначених у пункті 4 цього Порядку; що містять недостовірну інформацію; невідповідність поданих резидентом документів законодавству.

Перелік підстав для відмови у наданні висновку, передбачений п. 9 Порядку № 1409, є вичерпними та не передбачає надання документального підтвердження обґрунтувань необхідності продовження встановленого строку розрахунків на певний період. Обґрунтування необхідності продовження встановленого строку розрахунків, згідно вимог підпункту 1 пункту 4 Порядку, зазначається у самому листі-зверненні, що й було зроблено позивачем.

Так, підставою для відмови відповідачем зазначено те, що за поданими документами зовнішньоекономічні операції за контрактом № С-В/0110-2015 від 01.10.2015 не відповідають критеріям, визначеним пунктом 2 Порядку, при цьому в зазначеному листі-відмові відповідачем не вказано, в чому саме полягає вказана невідповідність та на підставі яких документів вона була встановлена.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було отримано лист від компанії ANSERCONE ENTERPRISE LP від 28.08.2015, яким повідомлено про проведення вказаною компанією тендеру на вибір постачальника зерна кукурудзи 2015 року врожаю без ГМО, обсяг закупівлі 20 000 тон. +/- 10% включаючи.

Для участі у тендері товариством було прийнято пропозицію участі у конкурсі та надіслано лист від 09.09.2015 з погодженням якості товару, строків оплати та ціновою пропозицією на декількох умовах поставки.

Листом від 25.09.2015 компанією ANSERCONE ENTERPRISE LP позивача було повідомлено про те, що його обрано переможцем тендеру.

В подальшому, між позивачем та компанією ANSERCONE ENTERPRISE LP було укладено контракт № С-В/0110-2015 від 01.10.2015 на поставку зерна кукурудзи, без ГМО, країна походження - Україна, 2015 року врожаю.

Відповідно до додатку №GENERAL-С-В/0110-2015 від 01.10.2015 до Контракту №С-В/0110-2015 від 01.10.2015 оплата за поставлений товар здійснюється одним з наступних способів: протягом 360 днів з моменту оформлення митної декларації шляхом передоплати.

Листом компанії ANSERCONE ENTERPRISE LP від 04.02.2016 вкотре наголошено, що контракт № С-В/0110-2015 від 01.10.2015 було укладено за результатами тендеру, який відбувся 25.09.2015. Вказаний лист було додано позивачем до листа-звернення про продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями.

Отже, доводи відповідача про те, що № С-В/0110-2015 від 01.10.2015 укладено не на підставі проведеного тендеру, що є необхідною умовою поширення дії Порядку № 1409 на спірні правовідносини, спростовуються матеріалами справи.

В свою чергу, діюче законодавство не містить вимоги до контракту, укладеного між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності - резидентом та нерезидентом, щодо необхідності посилання на те, що він укладений на підставі проведення тендеру. Отже, як вірно зазначає суд першої інстанції, доводи відповідача про неможливість встановити приналежність спірного контракту до договору тендерної поставки є безпідставними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні позивачу висновку про продовження строків розрахунків за експертними зовнішньоекономічними операціями за контрактом № С-В/0110-2015 від 01.10.2015.

Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідача видати висновок про продовження строків розрахунків за експертними зовнішньоекономічними операціями не підлягає задоволенню, оскільки спрямована на майбутній захист прав, свобод та інтересів позивача, та є, в свою чергу, втручанням в дискреційні повноваження.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, прийнятій Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5, передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку, дійсно, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки, який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути лист-звернення позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - видати висновок. Підстави для відмови у видачі висновку визначені лише п.7 Порядку № 1409. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; видати висновок, або ж рішення про відмову у його наданні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення суб'єкта господарювання із заявою про видачу висновку, з урахуванням фактичних обставин, існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Також, повноваження Мінекономрозвитку у спірних правовідносинах не можна віднести й до виключних.

Так, у Законі №185/94-ВР та Порядку № 1409, як і в законодавстві загалом, не вказано про «виключність» повноважень Мінекономрозвитку щодо видачі висновку щодо продовження строків розрахунків за експертними зовнішньоекономічними операціями.

До того ж, виключність повноважень, з огляду на положення статей 55, 124 Конституції та статті 2 КАС України, жодним чином не впливає на можливість оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).

Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, при цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями пункту 2 частини 4 статті 105, пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

Як зазначав у своїх рішеннях (від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14) Верховний Суд України, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, тому постанова суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про їх задоволення.

Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 листопада 2016 року - в частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасувати.

В цій частині ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс» - задовольнити.

Зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України видати позивачу висновок щодо продовження строків розрахунків за експертними зовнішньоекономічними операціями за контрактом № С-В/0110-2015 від 01.10.2015 відповідно до митних декларацій МД №500060703/2015/011056 від 19.11.2015, МД №500060703/2015/011248 від 25.11.2015, МД №500060703/2015/011685 від 03.12.2015, МД №500010003/2016/000004 від 04.01.2016 та № 500010003/2016/000341 від 15.01.2016 на 360 днів з моменту оформлення митних декларацій.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 листопада 2016 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова компанія «Агроресурс» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2893 (дві тисячі вісімсот дев'яносто три) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Постанова в повному обсязі складена 23 січня 2017 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.