Постанова № 64227278, 07.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року м.Київ 810/2354/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Київській області,

Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області та Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.12.2016):

- визнати незаконним та скасувати Наказ № 54 о/с від 09.02.2016 року "По особовому складу" Головного управління Національної поліції в Київській області, в частині звільнення ОСОБА_1;

- визнати незаконним та скасувати Наказ № 338 від 06.07.2016 року о/с "По особовому складу" Головного управління Національної поліції в Київській області, в частині звільнення ОСОБА_1;

- поновити ОСОБА_1 на займаній посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 13.02.2016 року по дату призначення на посаду головного наукового співробітника відділу досліджень проблем національної безпеки та оборони Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України, точніше по 08.10.2016.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2016 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.02.2016 за наслідками проведеної атестації його було звільнено зі служби в поліції з підстав, визначених пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Звільнення з вказаних підстав позивач вважає протиправним, оскільки його атестування було проведено з грубим порушенням вимог Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 17 листопада 2015 року № 1465 та Закону України "Про Національну поліцію".

Разом з цим, позивач стверджує, що атестація його як працівника поліції проведена за відсутності правових підстав, які визначені чинним законодавством, оскільки його було призначено на відповідну посаду (начальника ізолятора тимчасового тримання Броварського відділу поліції) та присвоєно спеціальне звання - майора поліції без проходження атестації, про що вказано в Наказі № 1 о/с від 07.11.2015.

Крім того, позивач також зауважив, що станом на час проведення атестації він відпрацював на цій посаді менше року, а тому відповідно до вимог законодавства підстави для проведення його атестації були відсутні.

З огляду на вказане, позивач наполягає на тому, що юридичні підстави для проведення його атестування були відсутні, а проведене атестування має лише характер особистого виявлення знань.

Враховуючи, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу та звільнення його з посади стали висновки атестаційного листа безпідставної атестації, яка мала лише ознайомлювальний характер, позивач вважає, що такий наказ є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідач - 1 - Головне управління Національної поліції в Київській області позовних вимог не визнав, надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, а також письмові пояснення, відповідно до змісту яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів заперечень пояснив, що позивач був звільнений зі служби в поліції через службову невідповідність правомірно, оскільки за результатами атестації атестаційна комісія дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді (про що зазначено в атестаційному листі).

В письмових поясненнях до заперечень відповідач - 1 зазначив, що згідно з вимогами Закону України «Про Національну поліцію» рішення про проведення атестування поліцейських приймає керівник поліції. При цьому, вказаним Законом, а також Інструкцією не передбачено особливих умов або обмежень по прийняттю керівником такого рішення, а також періоду часу між проведенням атестування. За вказаних обставин, відповідач - 1 стверджує, що прийняття рішень про проведення атестування поліцейських, у тому числі, для вирішення питання про звільнення зі служби через службову невідповідність, є дискреційними повноваженнями керівника поліції. Наведене, на думку відповідача, свідчить про те, що позивача було правомірно включено до особового складу, які підлягали атестуванню. Відповідач - 1 також зауважив, що рішення керівника поліції про проведення атестування позивачем не оскаржується, а тому це рішення є чинним. Разом з цим, ОСОБА_1 сам, з власної ініціативи, прийняв рішення щодо проходження атестування та зареєструвався в єдиній централізованій відомчій телекомунікаційній мережі, чим і виявив бажання прийняти участь в атестуванні поліцейських, яка проводилася для встановлення його відповідності займаним посадам, а також можливого його кар'єрного росту.

Відповідач - 1 також звертав увагу суду на те, що прийняття рішень за результатами атестування поліцейських на підставі всебічного розгляду зібраних матеріалів на особу та проведення співбесіди належить до дискреційних повноважень атестаційних комісій.

При цьому, зауважив, що єдиною фактичною підставою для прийняття оскаржуваного Наказу в частині звільнення позивача зі служби в поліції є саме атестаційний лист на позивача.

За наведених обставин, Головне управління Національної поліції в Київській області стверджує, що посадові особи управління діяли в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а відтак доводи адміністративного позову щодо незаконності наказу є необгрунтованими.

У судове засідання, призначене на 07.12.2016, особи, які беруть участь у справі не з'явились та явку уповноважених представників до суду не забезпечили.

Водночас, від представника позивача до суду 07.12.2016 надійшла заява про здійснення судового розгляду справи без його участі в порядку письмового провадження.

Відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. Від представника відповідача - Головного управління Національної поліції в Київській області 07.12.2016 до суду надійшла заява, в якій відповідач просив суд здійснювати судовий розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За вказаних обставин, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з серпня 1997 року, перебуваючи на різних посадах та підрозділах (а.с. 91-92).

07.11.2015 відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с "По особовому складу" позивач був прийнятий на службу в Національну поліцію України на посаду старшого інспектора з присвоєнням в порядку переатестування спеціального звання старшого лейтенанта поліції (а.с. 10).

23.11.2015 Головним управлінням Національної поліції в Київській області прийнято наказ № 16 про проведення атестування поліцейських Головного управління Національної поліції в Київській області та створення атестаційних комісій згідно з додатками 1-6 до наказу (а.с. 119-129).

Цим же наказом управлінню кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області доручено скласти списки поліцейських, які підлягають атестуванню; скласти атестаційні листи на поліцейських.

Згідно з протоколом засідання від 17.12.2015 Атестаційною комісією №1 позивача було включено до переліку осіб, які мали проходити співбесіду 21.12.2015 (а.с.108).

21.12.2015 атестаційна комісія за результатами розгляду матеріалів та проведеної співбесіди та обговорення більшістю голосів прийняла рішення, оформлене протоколом про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та його звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність. (а.с. 109-110).

Не погоджуючись такими висновками атестаційної комісії, позивач звернувся зі скаргою до апеляційної комісії північного регіону (а.с.113-115).

Згідно з даними протоколу ОП № 18/01/16-04 апеляційною атестаційною комісією північного регіону 18.01.2016 за результатом розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення було прийнято рішення, що скарга розгляду не підлягає, оскільки скаржником не набрано 60 і більше балів за професійний тест та тест на загальні здібності та навички (а.с.116).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.02.2016 № 54 о/с ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції (через службову невідповідність) (а.с. 11).

Як вбачається зі змісту цього Наказу підставою для звільнення позивача слугував атестаційний лист ОСОБА_1 від 21.12.2015 з висновками атестаційної комісії.

В подальшому, Наказом № 338 о/с від 06.07.2016 на підставі заяви ОСОБА_1 від 17.06.2016, довідки № 51, виданої Київською міською клінічною лікарнею швидкою медичної допомоги 17.05.2016, листків непрацездатності, виданих комунальним некомерційним підприємством «Консультаційно-діагностичний центр» Деснянського району міста Києва було внесено часткову зміну до пункту Наказу Головного управління від 09.02.2016 № 54 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (а.с.12).

Вважаючи вказані накази такими, що порушують його законні права та інтереси, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

2 липня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VІІІ), який набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною 1 статті 48 Закону № 580-VІІІ визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Пунктом 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Таким чином, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції та лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом № 580-VІІІ.

Як вже зазначалось, ОСОБА_1 був прийнятий на службу в поліцію на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання з присвоєнням в порядку переатестування спеціального звання майор поліліції на підставі його заяви від 07.11.2015.

Таким чином, судом встановлено, що позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ шляхом видання наказу № 1 о/с від 07.11.2015 про призначення за його згодою. При цьому, суд звертає увагу, що зазначеним наказом було вирішено питання щодо відповідності особи позивача вимогам поліцейського (які передбачені в Законі № 580-VІІІ).

Статтею 58 Закону № 580-VІІІ передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Разом з цим, судом встановлено, що наказ ГУ НП в Київській області від 7 листопада 2015 року № 1 о/с не містить жодних застережень про тимчасовість призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду.

Суд також звертає увагу, що пунктом 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ не передбачено процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Аналогічний правовий висновок було викладено Пленумом Вищого адміністративного суду в постанові № 11 від 29.09.2016 за результатом аналізу судової практики оскарження рішень атестаційних комісій органів Національної поліції України про звільнення працівників поліції внаслідок не проходження ними атестації.

Тобто, з наведеного вбачається, що позивач наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с був призначений на посаду поліцейського безстроково та атестації на предмет відповідності посаді не підлягав.

У свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 57 Закону № 580-VІІІ атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу або для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність, або в разі вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Разом з цим, вказані підстави для проведення атестування є вичерпними, про що також зазначено в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду № 11 від 29.09.2016.

Поряд із Законом України "Про Національну поліцію" правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників визначаються також положеннями Законом України від 12.01.2012 № 4312-VI "Про професійний розвиток працівників".

Так, статтею 1 цього Закону визначено, що атестація працівників - процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 12.01.2012 № 4312-VI "Про професійний розвиток працівників" атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше одного року.

Положеннями частин першої та третьої статті 13 Закону України "Про професійний розвиток працівників" передбачено, що атестаційна комісія приймає рішення про відповідність або невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі.

В разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі комісія може рекомендувати роботодавцеві перевести працівника за його згодою на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню, або направити на навчання з подальшою (не пізніше ніж через рік) повторною атестацією. Рекомендації комісії з відповідним обґрунтуванням доводяться до відома працівника у письмовій формі.

Отже, з наведеного вбачається, що метою проведення атестування з будь-яких зазначених у статті 57 Закону № 580-VІІІ підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

При цьому, кожна з цих трьох підстав для проведення атестування повинна бути зв'язана з певними передумовами, зокрема, атестування яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

У свою чергу, судом встановлено, що наказ ГУ НП в Київській області від 23.11.2015 № 16 "Про проведення атестування та створення атестаційний комісій" не містить посилань на підстави для атестування поліцейських, передбачених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ

Проте, як вбачається з заперечень Головного управління Національної поліції в Київській області атестування позивача було проведено на підставі рішення керівника поліції та в порядку атестації усіх поліцейських ГУ НП в Київській області з метою визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що відповідає вимогам частин 1 та 4 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Такі доводи відповідача суд оцінює критично, оскільки мета атестування, закріплена у частині першій згаданої статті, не утворює самостійної підстави для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними частиною другою статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Суд зауважує, що Закон № 580-VІІІ не передбачає проведення атестування без настання обставин, визначених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Отже, відповідач необґрунтовано розцінив закріплену у частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ мету атестування як самостійну та достатню підставу для проведення атестування поліцейських, серед яких був і позивач, з ціллю визначення можливості їх звільнення через службову невідповідність, в той час як конкретні передумови (порушення порядку і правил несення служби тощо) для призначення атестування були відсутні та в ході судового розгляду справи відповідачем у такому контексті не доведені.

Разом з цим, суд також вважає за необхідне зазначити, що Положення частини четвертої статті 57 Закону про те, що рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами, у взаємозв'язку з положенням частини другої статті 57 Закону необхідно розуміти таким чином, що у відповідному наказі керівника органу поліції щодо заходів із підготовки та проведення атестування повинно бути зазначено: ім'я поліцейського (перелік імен поліцейських), які підлягають атестуванню; необхідність та підстава атестування щодо кожного поліцейського, який включений до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.

Тобто, положення частини четвертої статті 57 Закону лише визначає особу, яка, за наявності підстав, визначених частиною другою цієї статті, уповноважена видати розпорядчий документ про проведення атестування.

Таким чином, з наведеного вбачається, що рішення про призначення атестуванні не є самостійною підставою для проведення атестування.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідного рішення керівника поліції про проведення атестування саме ОСОБА_1 з підстав визначених частиною 2 статті 57 Закону відповідачем - 1 суду надано не було.

З наявних у справі доказів, судом встановлено, що рішенням про проведення атестування позивача є наказ від 23.11.2015 № 16.

Разом з цим, з аналізу вказаного Наказу вбачається, що він носить загальний характер та стосується невизначеного кола осіб, а тому не є рішенням про проведення атестування ОСОБА_1 у розумінні частини 4 статті 57 Закону.

Судом також встановлено, що інших рішень щодо атестування ОСОБА_1 відповідачем - 1 не приймалося, заяв на призначення на вищу посаду позивач керівнику не подавав, документальних доказів невиконання або неналежного виконання службових обов'язків позивачем, що потягло б за собою необхідність вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність відповідачем - 1 суду також не надано.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що атестування ОСОБА_1 проводилось без наявності відповідного рішення про проведення атестації та за відсутності підстав визначених частиною 2 статті 57 Закону.

При цьому, суд наголошує, що рішення органу поліції про атестування конкретного поліцейського (рішення органу поліції про затвердження переліку поліцейських, які підлягають атестуванню) із зазначенням підстав атестування є процедурною передумовою атестування, без якої атестування вважається безпідставним.

Натомість, стосовно посилання відповідача - 1 на те, що ОСОБА_1 самостійно зареєструвався в єдиній централізованій відомчій телекомунікаційній мережі для проходження атестації (тестування та співбесіди), чим власне і виявив бажання пройти атестування суд вважає за необхідне зазначити, що сама по собі згода поліцейського на проходження реєстрації в єдиній централізованій відомчій телекомунікаційній мережі для подальшого тестування, за відсутності прийнятого відносно нього рішення про проведення атестації та ознайомлення з текстом цього рішення завчасно під підпис, може розцінюватися лише як сприяння в реалізації повноважень керівника поліції, визначених у статті 22 Закону.

Отже, судом встановлено, що позивача було безпідставно включено до списків осіб, що підлягають атестуванню та направлено для його проходження. При цьому, наслідком такого безпідставного включення ОСОБА_1 до списків осіб, що підлягають атестуванню стало протокольне рішення Атестаційної комісії № 1 ГУНП в Київській області про невідповідність позивача займаній посаді та його подальше звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

У свою чергу, суд також звертає увагу, що поняття "службова невідповідність" і звільнення за цією підставою є більш широким і таким, що охоплюється поняттям "звільнення у порядку дисциплінарного стягнення".

Аналогічна правова позиція розкрита у постанові Верховного Суду України від 11.03.2014 № 21-13а14, яка в силу положень статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права.

Разом з цим, судом встановлено, що питання про притягнення позивача до відповідальності в межах дисциплінарної процедури відповідачем не вирішувалось.

Крім того, суд також зазначає, шо Порядок проведення атестування поліцейських визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ від 17.11.2015 № 1465, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 за №1445/27890 (далі - Інструкція № 1465).

Пунктом 2 розділу І Інструкції № 1465 передбачено, що керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.

Згідно з пунктом 11 розділу IV Інструкції № 1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до пункту 3 розділу IV Інструкції № 1465 атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.

Прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

Відповідно до пунктів 10, 11, 12 Розділу ІV Інструкції № 1465 з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийнятті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

За рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Атестаційна комісія за підписом голови має право робити відповідно до законодавства запити про надання необхідних матеріалів і документів, що стосуються службової діяльності поліцейського, який атестується.

Пунктом 15 Розділу ІV Інструкції № 1465 передбачено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, відповідно до пункту 16 Розділу ІV Інструкції № 1465 атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Зміст викладених положень Інструкції № 1465 свідчить, що атестування поліцейських включає два етапи: тестування та співбесіду.

Тестування передбачає професійний тест (тест на знання законодавчої бази) та тест на загальні здібності та навички.

Інструкція № 1465 не містить конкретного порядку проведення співбесіди, у той же час, виходячи з її змісту та мети атестування можна стверджувати, що під час співбесіди Атестаційна комісія повинна розглянути атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського; оцінити ділові, професійні, особисті якості поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівень, а також з'ясувати відповідність особи поліцейського критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції № 1465, для чого поліцейському, який проходить атестування, можуть ставитись питання.

Згідно з пунктами 20-23 Інструкції усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення. У протоколі за результатами атестування серед іншого зазначається один із висновків, зазначених у пункті 15 цього розділу. Протоколи засідань атестаційної комісії підписуються головою, секретарем, присутніми на її засіданні членами комісії.

Судом встановлено, що 21.12.2015 Атестаційною комісією № 1 ГУ НП в Київській області було проведено співбесіду з ОСОБА_1 результати якої оформлені протоколом ОП №__(а.с. 109).

Зі змісту даного протоколу вбачається, що членами атестаційної комісії під час проведення атестування позивача було досліджено наступні документи:

- атестаційний лист;

- декларацію про доходи;

- послужний список (форма 1);

- інформаційну довідку;

- висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України "Про очищення влади";

- інформацію з відкритих джерел.

Згідно з даними протоколу ОП №__ членами атестаційної комісії позивачу були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше. Разом з тим, переліку таких питань та відповідей на них вказаний протокол не містить.

За результатом розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення атестаційна комісія прийняла рішення, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Вказане рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 взагалі не мотивований, пригає з посади на посаду, ніде надовго не затримується. Безвідповідальний, хоча й щирий.

Разом з тим, суд звертає увагу, що протокол засідання атестаційної комісії та висновок (рішення) не містять жодних обґрунтувань, які покладено в основу висновку комісії про службову невідповідність позивача.

Натомість, як вбачається з атестаційного листа, складеного начальником Броварського відділу поліції, ОСОБА_1 за період служби зарекомендував себе позитивно, як старанний, дисциплінований і наполегливий працівник. До виконання службових обов'язків ставиться сумлінно, в роботі керується вимогами діючого законодавства. Має почуття особистої відповідальності, порушень дисципліни та законності не допускає. Здатний швидко приймати правильні рішення, має організаторські здібності. Здатний працювати над усуненням особистих недоліків, надає приклад підлеглим сумлінності до виконання службових обов'язків, зміцнення дисципліни та законності. На критику в свою адресу реагує правильно, здатний працювати над усуненням особистих недоліків. (а.с. 93).

Отже, з атестаційного листа вбачається, що позивач характеризується виключно позитивно та відповідає займаній посаді.

Про належний рівень професіоналізму позивача зазначається і в інших документах наявних в матеріалах справи (а.с.78-89).

Крім того, з наявних в матеріалах справи доказів, які були предметом дослідження атестаційної комісії, зокрема послужного списку слідує, що за відзнаку в службі позивач був нагороджений нагрудним знаком ІІІ ступеня (зворотній бік а.с. 73) При цьому, судом встановлено, що на час проведення атестації працівників Головного управління Національної поліції в Київській області дисциплінарні стягнення у позивача були відсутні (а.с.76).

Разом з цим, суд звертає увагу, що про належний рівень професіоналізму позивача свідчить також його тривалий досвід роботи (понад 15 років) в органах МВС.

Судом також встановлено, що позивач проходив тестування на поліграфі. Згідно з даними короткого звіту цього тестування ОСОБА_1 демонструє високий рівень відповідальності на питання відповідає відверто та послідовно. Зазначено, що таку поведінку можливо очікувати і при виконанні роботи. Демонструє високий рівень поваги до чужої власності, піклування про власність роботодавця. Всі види крадіжок та нанесення шкоди роботодавцю вважає неприпустимими. Ризик нанесення шкоди роботодавцю навіть за умови тиску або спокуси не виявлено. Демонструє значну стійкість до спокуси отримання особистої вигоди та/або хабара на роботі, незаконних особистих дарунків.

Особу можна розглядати як законослухняну, морально стійку, благонадійну, здатну дотримуватись організаційних правил поведінки.

Відповіді біографічні питання, які були поставлені позивачу в ході проведення цього тестування мають бажані показники (а.с.107).

Водночас, суд звертає увагу, що всупереч вимог пункту 16 Розділу ІV Інструкції № 1465 атестаційною комісією при прийнятті рішення стосовно поліцейського ОСОБА_1 не було також розглянуто та враховано вказаних результатів тестування на поліграфі.

Таким чином, суд зазначає, що жоден з вказаних матеріалів не дає підстав для висновку, що позивач має незадовільні показники з критеріїв, встановлених пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465.

При цьому, будь-які інші документи, які б могли характеризувати ОСОБА_1 як некомпетентного спеціаліста (заяви чи скарги на дії позивача, акти службових розслідувань, відомості про притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо) атестаційна комісія не досліджувала та відповідач під час судового розгляду справи суду не надав.

Суд також акцентує увагу, що вказана атестаційною комісія мотивація щодо невідповідності позивача займаній посаді є лише суб'єктивною думкою перевіряючи осіб, оскільки не містить жодного обґрунтування та підтвердження реальними фактами та доказами. При цьому, ці доводи комісії мають оціночний характер та повністю спростовуються наявними у справі доказами.

Крім того, судом також встановлено, що згідно з даними довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік ОСОБА_2 указано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого ним за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", які відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) цієї особи. Установлено, що вартість майна (майнових прав) указаного ОСОБА_2 в Декларації відповідає наявній податковій інформації про доходи, які отримані ОСОБА_2 із законних джерел ( а.с.105-106).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, під час проведення атестації за результатом тестування загальних навичок позивач отримав 19 балів, а за професійне тестування - 33, що разом є більшим за передбачений законодавством мінімальний бал та свідчить про достатній рівень теоретичної та практичної підготовленості поліцейського, його компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що зміст протоколу ОП № __від 21.12.2015 та досліджені судом докази не дають підстав вважати, що атестаційною комісією рішення про службову невідповідність ОСОБА_1 приймалось на підставі повного та всебічного розгляду всіх матеріалів, що були надані до атестування, і що за результатами розгляду цих матеріалів були встановлені обставини, що свідчать про невідповідність особи позивача критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465.

Суд також звертає увагу, що процедура проведення співбесіди, як етапу атестування, повинна бути достатньо прозорою з тим, щоб і сама особа, яка проходить співбесіду, керівники органів поліції, які реалізовують її результати та суд, перевіряючи законність проведеного атестування, могли з'ясувати фактичні підстави, покладені в основу прийнятого атестаційною комісією рішення.

Оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Проте з матеріалів справи, які були детально досліджені судом, неможливо встановити, яким саме критеріям та з яких причин не відповідав позивач, що в сукупності призвело до прийняття рішення про службову невідповідність.

У той же час, вивчені судом матеріали, що були на розгляді атестаційної комісії, характеризують позивача виключно з позитивного боку, свідчать про його високий професійний рівень, достатній рівень теоретичних знань та загальних здібностей і навичок, а також про достовірність даних щодо його матеріального стану.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Атестаційної комісії № 1 ГУ НП в Київській області, оформлене протоколом ОП №___ від 21.12.2015, про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність не ґрунтується на вимогах Інструкції № 1465 та прийняте атестаційною комісією без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, у зв'язку з чим не може бути належною підставою для прийняття наказу про звільнення позивача зі служби в поліції.

Разом з цим, відносно доводів відповідача-1, про те, що прийняття рішень за результатами атестування поліцейських належить до дискреційних повноважень атестаційних комісій, суд зазначає про таке.

Зважаючи на пункт 3 частини третьої статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, суд у наведеній категорії справ має право і зобов'язаний перевірити обґрунтованість оскарженого рішення (висновку) атестаційної комісії.

Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі "Обермейєр проти Австрії" (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі "Гранд Стівенс проти Італії" (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY).

При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" (CASE OF DRUZSTEVNI ZALOZNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156 - 157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі "ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства" (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47 - 56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії" (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

При цьому, суд звертає увагу, що необґрунтованим, а тому таким, що підлягає скасуванню, слід вважати рішення (висновок) атестаційної комісії у разі, коли:

відповідач не надав суду доказів на підтвердження обставин, які у рішенні (висновку) атестаційної комісії вважаються встановленими. Зокрема, не надано відомостей, отриманих під час співбесіди з поліцейським, та відомостей із відкритих джерел, на які атестаційна комісія посилається як на докази низького рівня мотивації поліцейського щодо подальшої роботи, низького професійного рівня/потенціалу поліцейського, незнання ним законодавчої бази;

рішення (висновок) атестаційної комісії не містить висновків щодо обставин, передбачених пунктом 16 розділу IV Інструкції, та факту відповідності поліцейського вимогам, що пред'являються до нього як до особи, яка перебуває на відповідній посаді;

негативна оцінка ділових, професійних, особистих якостей поліцейського, його освітнього та кваліфікаційного рівнів, що надана атестаційною комісією, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку щодо цього ж поліцейського. При цьому атестаційною комісією не наведено мотивів неврахування таких доказів;

набрання поліцейським за результатами тестування кількості балів, меншої за мінімально необхідний рівень, чи негативні результати тестування на поліграфі атестаційна комісія оцінювала без зважання на решту доказів;

дані з мережі Інтернет щодо поліцейського були взяті атестаційною комісією до уваги, незважаючи на те, що їх достовірність не встановлена та не підтверджена відповідними доказами та висновками компетентних органів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 11.

Отже, з наведеного вбачається, що прийняття рішень за результатами атестування поліцейських дійсно належить до дискреційних повноважень атестаційних комісій, водночас в даному випадку відповідно до норм національного та міжнародного законодавства, суд наділений правом надання правової оцінки щодо законності прийнятого рішення.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування обраного позивачем способу захисту порушених прав, визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 54 о/с від 09.02.2016 в частині його звільнення зі служби в поліції України, а також поновлення на посаді старшого інспектора Броварського відділу поліції, суд зазначає про таке.

Пунктом 24 Розділу ІV Інструкції № 1465 встановлено, що за результатами атестування висновки, зазначені в протоколі атестаційної комісії, заносяться до атестаційного листа, який підписується головою та секретарем комісії та в місячний строк направляється до керівника, якому надано право на призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції.

Відповідно до пункту 28 Розділу ІV Інструкції № 1465 керівники органів поліції, яким надано право призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції, зобов'язані через 15 календарних днів з дня підписання атестаційного листа з висновками, визначеними підпунктом 3 або 4 пункту 15 цього розділу, забезпечити його виконання шляхом видання відповідного наказу.

Отже, атестаційний лист, в якому міститься висновок атестаційної комісії про невідповідність особи поліцейського займаній посаді підлягає обов'язковому виконанню шляхом видання наказу про звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Оскільки судом встановлено, що рішення атестаційної комісії № 1 ГУ НП в Київській області, оформлене протоколом ОП №___ від 21 грудня 2015 року, яке слугувало єдиною підставою для видання наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.02.2016 № 54 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку, що цей Наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання незаконним та скасувати Наказ № 338 від 06.07.2016 року о/с "По особовому складу" Головного управління Національної поліції в Київській області, в частині звільнення ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що ця вимога також підлягає задоволенню, оскільки вказаним Наказом було внесено зміни до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.02.2016 № 54 о/с, який, у свою чергу, визнано судом протиправним.

Суд також звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби в поліції, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Головного управління Національної поліції в Київській області від 19 вересня 2016 року № 1074, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за період з квітня по травень 2016 року становить 12960 грн. (а.с. 130)

При цьому, кількість відпрацьованих позивачем днів за квітень-травень 2016 року складає 61 календарний день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 212,46 грн. (12960 грн./61).

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 117 днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - з 13 червня 2016 року по дату призначення ОСОБА_1 на посаду головного наукового співробітника відділу досліджень проблем національної безпеки та оборони Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України, а саме по 08.10.2016.

Крім того, судом було враховано, що графік роботи (режим праці) позивача не передбачав вихідних днів, тому при обчисленні тривалості вимушеного прогулу суд виходив з кількості календарних днів, що минули з 13 червня 2016 року по 07 жовтня 2016 року включно.

Отже, оскільки кількість днів вимушеного прогулу складає 117 днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 24857,82 грн. (117 х 212,46).

При цьому, з огляду на викладене, суд звертає увагу, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту є саме стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не зобов'язання цей орган виплатити кошти. У зв'язку з цим, суд на підставі вимог частини другої статті 11 Кодексу адмінітстративного судочинства виходить за межі позовних вимог та дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 24857,82 грн. за період з 13 червня 2016 року по 07 жовтня 2016 рік.

За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про наявність підстав для звільнення позивача з підстави його невідповідності займаній посаді, надано не було.

Разом з тим, під час судового розгляду справи судом встановлено, що прийняттю відповідачем протиправного наказу про звільнення позивача з посади через службову невідповідність передувала процедура атестування, законодавчих передумов якої не існувало.

У свою чергу, характер і обставини атестування дають суду обґрунтовані підстави для сумніву у відповідності проведеного атестування його меті, добросовісності виконання членами Атестаційної комісії № 1 ГУ НП в Київській області своїх повноважень під час оцінки особи позивача критеріям, встановленим пунктом 16 розділу IV Інструкції № 1465, усвідомлення важливості як для суспільства, так і для конкретної особи прийнятих ними рішень та їх наслідків.

Рішення атестаційної комісії про невідповідність позивача займаній посаді жодним чином не висвітлює мотивів, на яких воно ґрунтується.

Суд зазначає, що діючи всупереч задекларованим самими відповідачами принципам відкритості, прозорості та верховенства права, останні своїми протиправними діями, що виразились у проведенні безпідставної атестації, прийнятті необґрунтованого наказу про звільнення, нівелювали значення реформи та порушили засади правового порядку визначеному Основним законом держави, а також принцип верховенства права.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Броварського відділу поліції допустити до негайного виконання.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158 - 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.02.2016 № 54 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) з посади начальника ізолятора тимчасового тримання Броварського відділу поліції зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за статтею 77 п. 1 пп.5 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність), 10 лютого 2016.

3. Визнати протиправним та скасувати Наказ № 338 від 06.07.2016 року о/с "По особовому складу" Головного управління Національної поліції в Київській області про внесення часткової зміни до пункту наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.02.2016 № 54 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) з посади начальника ізолятора тимчасового тримання Броварського відділу поліції зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за статтею 77 п. 1 пп.5 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

4. Поновити ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 (НОМЕР_1) на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

6. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 (НОМЕР_1) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2016 року по 07 жовтня 2016 року у розмірі 24857 (двадцять чотири тисячі вісімсот п'ятдесят сім) грн. 82 коп.

7. Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управлння Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 6480 (шість тисяч чотириста вісімдесят) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Панова Г. В.